2019.02.14 № 813/4921/17 ВС: 1095 днів, рішення контролюючого органу

Триваюче правопорушення несвоєчасна сплата ЄСВ, адміністративна відповідальність, ст. 38 КУпАП, штраф, санкція, строк давностіПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №813/4921/17

адміністративне провадження №К/9901/48212/18

Визначаючись із висновком про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, суди вказали на приписи частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

Отже, Кодекс передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною 2 статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частиною 4 статті 122 КАС України.

З урахуванням викладеного нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень є приписи пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якого, — з урахуванням строків давності, визначених статтею  102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді … рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Статтею 102 ПК України встановлено строк  давності — 1095 днів для нарахування грошових зобов’язань платнику податків.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

У той же час, відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Тобто, вказаний пункт регулює ті самі правовідносини, що й пункт 56.18 цієї ж статті. Таким чином, два зазначені приписи Податкового кодексу України по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному.

У цій ситуації судам слід керуватися пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до наведеного при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов’язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача — Юрченко В.П., суддів — Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Інтернафтогазбуд»  на ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 (суддя: В.В.Самойлова) та постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 (колегія у складі суддів: Кушнерик М.П., Багрій  В.М., Ніколін В.В.)у справі                 № 813/4921/17 (876/1440/18)за позовомПриватного акціонерного товариства «Інтернафтогазбуд»доГоловного управління Державної фіскальної служби у Львівській областіпровизнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

13.12.2017 Приватне акціонерне товариство «Інтернафтогазбуд» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках в рахунок погашення податкового боргу №1 від 28.03.2017.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 у даній справі, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018, позовні вимоги залишено без розгляду на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення мотивовані тим, що позивач звернувшись до суду з даним позовом пропустив строк звернення до суду та не заявляв клопотання про поновлення такого.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Фактичними обставинами, що зумовили постановлення оскаржуваних судових рішень, було встановлення судами того, що адміністративний позов позивачем було подано поза межами строку, визначеного частинами 2, 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, позивач 13.12.2017 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу від 28.03.2017.

При цьому, судами було зазначено, що позивач скористався можливістю досудового порядку вирішення спору та звертався 13.04.2017 зі скаргою на зазначене рішення, за результатом розгляду якої ДФС України прийнято остаточне рішення від 15.06.2017. Дане рішення отримано уповноваженою особою позивача 22.06.2017.

Визначаючись із висновком про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, суди вказали на приписи частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

Отже, Кодекс передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною 2 статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частиною 4 статті 122 КАС України.

З урахуванням викладеного нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень є приписи пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якого, — з урахуванням строків давності, визначених статтею  102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді … рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Статтею 102 ПК України встановлено строк  давності — 1095 днів для нарахування грошових зобов’язань платнику податків.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

У той же час, відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Тобто, вказаний пункт регулює ті самі правовідносини, що й пункт 56.18 цієї ж статті. Таким чином, два зазначені приписи Податкового кодексу України по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному.

У цій ситуації судам слід керуватися пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до наведеного при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов’язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць).

Строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, як це передбачено пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України.

Наведені обставини не були враховані судами попередніх інстанцій при постановленні рішень про залишення позовної заяви без розгляду, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості погодитись із таким застосуванням норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інтернафтогазбуд» задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

………………………

………………………

………………………

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду