2017.06.08 № К/800/27467/16 ВАСУ: фактичної

Предмет фактичної перевірки, нарахування податку на доходи фізичних осіб, ЄСВ, штрафи, мораторій на проведення перевірок, допуск до перевірки

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08.06.2017 р.
N К/800/27467/16

У спірному наказі про проведення фактичної перевірки від 17 березня 2016 року N 149 як підставу її проведення вказано також і п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», де передбачено право контролюючого органу проводити перевірки, зокрема у фізичних осіб — підприємців щодо нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Одночасно, в другому абзаці вказаного пункту вказано, що документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, з аналізу вказаних правових норм вбачається право контролюючого органу проводити перевірки правильності та повноти нарахування єдиного соціального внеску, проте це є предметом документальної чи камеральної перевірок, а не фактичної, що була призначена оскаржуваним наказом.

Крім того, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, зокрема податку з доходів фізичних осіб, належить до предмету документальних перевірок, що визначено пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України та не може бути предметом фактичної перевірки.

Отже, перевірки щодо дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а також дотримання норм законодавства щодо укладення роботодавцем трудового договору регулюються різними нормативно-правовими актами, досліджуються та встановлюються різними способами, в першому випадку — на основі відповідних первинних документів, в другому — фактично на місці ведення господарської діяльності з встановленням певних обставин, тобто вказані питання встановлюються під час проведення різних видів перевірок, що і закріплено вищезазначеними правовими нормами.

Таким чином, враховуючи, що дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску не є предметом фактичної перевірки, а на фактичні перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо належного оформлення трудових відносин з працівниками у 2016 році діє обмеження щодо їх проведення, суди попередніх інстанцій цілком правомірно дійшли висновку про протиправність оскаржуваного позивачем наказу від 17 березня 2016 року N 149 щодо проведення фактичної перевірки, а відповідно і про обґрунтованість відмови позивача у допуску фахівців контролюючого органу до проведення такої перевірки на підставі вказаного наказу.

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Олендера І. Я. (доповідача), Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи — підприємця ОСОБА_4 до Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування наказу та рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, встановив:

Фізична особа — підприємець ОСОБА_4 (далі — позивач, Підприємець) звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі — відповідач, контролюючий орган) від 17 березня 2016 року N 149 про проведення фактичної перевірки та скасування рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 21 березня 2016 року N 2186/10/20-27-13-03-13.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, позов Підприємця задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємця суди виходили з того, що контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного наказу від 17 березня 2016 року N 149 про проведення фактичної перевірки позивача та рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна від 21 березня 2016 року N 2186/10/20-27-13-03-13 суб’єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, чим порушено законні інтереси платника податків.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємця в повному обсязі.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17 березня 2016 року в. о. начальника Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області прийнято наказ N 149 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання вимог законодавства щодо належного оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), правильності нарахування, обчислення та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування Фізичної особи — підприємця ОСОБА_4.

На підставі вказаного наказу 18 березня 2016 року фахівці контролюючого органу з метою проведення фактичної перевірки здійснили вихід за адресою: АДРЕСА_1, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» (адреса проведення господарської діяльності позивача), проте не були допущені до проведення перевірки про що складено відповідний акт від 18 березня 2016 року N 8.

У зв’язку з не допуском службових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, на підставі звернення сектору контрольно-перевірочної роботи управління доходів і зборів з фізичних осіб Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції про застосування адміністративного арешту майна платника податків Фізичної особи — підприємця ОСОБА_4 від 21 березня 2016 року, начальником Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області відповідно до п. 94.2.3 ст. 94 Податкового кодексу України було прийнято рішення від 21 березня 2016 року про застосування адміністративного арешту майна платника податків N 2186/10/20-27-13-03-13, яким застосовано умовний арешт майна позивача, що перебуває (розміщене, зберігається) за адресою: АДРЕСА_1, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Вказане рішення було надіслано позивачу поштовим відправленням та згідно поштового повідомлення про вручення отримано Підприємцем 24 березня 2016 року.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підпунктом 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності певних обставин, зокрема, у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Судами встановлено, що підставою для призначення перевірки позивача слугувало звернення ОСОБА_6 щодо порушення позивачем вимог законодавства в частині дотримання законодавства щодо укладання трудового договору та оформлення трудових відносин з працівниками в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (п. 80.1 ст. 80 Податкового кодексу України), а допуск посадових осіб контролюючих органі до її проведення здійснюється згідно із ст. 81 Податкового кодексу України (п. 80.5).

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, та за умови пред’явлення або надіслання, у випадках передбачених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.

Підпунктом 81.2 ст. 81 вказаного Кодексу визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» N 71-VIII від 28.12.2014 року, яким внесено зміни до Податкового кодексу України, визначено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється з 1 січня 2015 року на перевірки суб’єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість, а з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи — підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених п. 27 підр. 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Таким чином, на перевірки з питань дотримання вимог законодавства щодо належного оформлення трудових відносин з працівниками протягом 2016 року діє мораторій, а позивач як встановлено судами попередніх інстанцій, не відноситься до суб’єктів господарювання на яких не поширюється вказане вище обмеження.

Крім того, у спірному наказі про проведення фактичної перевірки від 17 березня 2016 року N 149 як підставу її проведення вказано також і п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», де передбачено право контролюючого органу проводити перевірки, зокрема у фізичних осіб — підприємців щодо нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Одночасно, в другому абзаці вказаного пункту вказано, що документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, з аналізу вказаних правових норм вбачається право контролюючого органу проводити перевірки правильності та повноти нарахування єдиного соціального внеску, проте це є предметом документальної чи камеральної перевірок, а не фактичної, що була призначена оскаржуваним наказом.

Крім того, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, зокрема податку з доходів фізичних осіб, належить до предмету документальних перевірок, що визначено пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України та не може бути предметом фактичної перевірки.

Отже, перевірки щодо дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а також дотримання норм законодавства щодо укладення роботодавцем трудового договору регулюються різними нормативно-правовими актами, досліджуються та встановлюються різними способами, в першому випадку — на основі відповідних первинних документів, в другому — фактично на місці ведення господарської діяльності з встановленням певних обставин, тобто вказані питання встановлюються під час проведення різних видів перевірок, що і закріплено вищезазначеними правовими нормами.

Таким чином, враховуючи, що дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску не є предметом фактичної перевірки, а на фактичні перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо належного оформлення трудових відносин з працівниками у 2016 році діє обмеження щодо їх проведення, суди попередніх інстанцій цілком правомірно дійшли висновку про протиправність оскаржуваного позивачем наказу від 17 березня 2016 року N 149 щодо проведення фактичної перевірки, а відповідно і про обґрунтованість відмови позивача у допуску фахівців контролюючого органу до проведення такої перевірки на підставі вказаного наказу.

Суд також погоджується і з висновком судів щодо скасування рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків Фізичної особи — підприємця ОСОБА_4 від 21 березня 2016 року N 2186/10/20-27-13-03-13 з огляду на наступне.

Згідно з п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України).

Відповідно пп. 94.6.1 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України, керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна.

Таким чином, враховуючи протиправність наказу від 17 березня 2016 року N 149 про проведення фактичної перевірки позивача та обґрунтованість його відмови у допуску фахівців контролюючого органу до її проведення, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків Фізичної особи — підприємця ОСОБА_4 прийняте не на підставі, та не в межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством, оскільки відсутні підстави для його прийняття.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим — ухвалене судом на підставі повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 — 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі N 820/1382/16 — залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 — 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:
І. Я. Олендер

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна