Рішення Євросуду: Скороход проти України від 29.09.2011 року

ECtHR_AuthorityРАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Скороход проти України»

(Заява N 47305/06)

Страсбург, 29 вересня 2011 року

Офіційний переклад.

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Скороход проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер, Голова,
Карел Юнгвірт,
Ізабель Берро-Лефевр, судді,
та Стівен Філліпс, заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 вересня 2011 року

виносить таке рішення, яке було ухвалено у той же день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою N 47305/06, яку 14 листопада 2006 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Наталія Іванівна Скороход (далі — заявниця).

2. Уряд України (далі — Уряд) представляла його Уповноважений — пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

3. 23 червня 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу N 14 заяву було передано на розгляд до комітету у складі трьох суддів.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1970 році та проживає у місті Алушті.

5. 19 липня 1999 року вона подала до Алуштинського міського суду позов до свого колишнього роботодавця, вимагаючи відшкодування різних виплат, пов’язаних з трудовими відносинами, відшкодування моральної шкоди та ухвалення судом рішення про зобов’язання її колишнього роботодавця внести зміни до записів у її трудовій книжці.

6. 16 травня 2003 року, після того як справа тричі поверталася на новий розгляд, вищезгаданий суд частково задовольнив позов заявниці.

7. 22 грудня 2003 року та 20 квітня 2006 року Апеляційний суд АР Крим та Верховний Суд відповідно залишили вищезазначене рішення без змін. Остаточне рішення було видане заявниці 15 травня 2006 року.

8. Як стверджує Уряд, у ході провадження заявниця дванадцять разів уточнювала свої позовні вимоги. Одне судове зсідання було відкладено за клопотанням заявниці. Шістнадцять наступних засідань були відкладені за клопотанням іншої сторони, через неявку її представника, відсутність судді або з невизначених причин. Судом було призначено одну судово-бухгалтерську експертизу (яка проводилась між 19 квітня 2001 року та 26 квітня 2002 року).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

9. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі «розумного строку», закріпленій пунктом 1 статті 6 Конвенції, що зазначає таке:

«Кожен має право на… розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …».

10. Уряд заперечив цей аргумент, стверджуючи, що розгляд справи був ускладнений численними уточненнями заявницею її позовних вимог.

11. Період, який має бути взято до уваги, почався 19 липня 1999 року і закінчився 15 травня 2006 року, коли остаточне рішення було видано заявниці (див. рішення у справі «Гіцкайло проти України», заява N 17026/05, п. 34, від 14 лютого 2008 року). Провадження тривало приблизно шість років і десять місяців у трьох судових інстанціях.

A. Прийнятність

12. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

13. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., наприклад, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП], заява N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд також повторює, що трудові спори потребують особливої ретельності (див. рішення у справі «Руотоло проти Італії», від 27 лютого 1992 року, Series A N 230-D, С. 39, п. 17).

14. Звертаючись до фактів цієї справи, Суд вважає, що її складність та поведінка заявниці, яка певною мірою сприяла збільшенню тривалості провадження (див. пункт 8 вище), не можуть пояснити її загальної тривалості. З іншого боку, Суд вважає, що збільшення тривалості провадження було здебільшого спричинено трьома поверненнями справи на новий розгляд (див. пункт 6 вище), а також неодноразовими відкладеннями судових засідань (див. пункт 8 вище). Тому Суд доходить висновку, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження покладається на державу.

15. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що підіймали питання, подібні тим, що розглядаються у цій справі (див. згадане вище рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» та рішення у справах «Павлюлинець проти України», заява N 70767/01, п. 53, від 6 вересня 2005 року, та «Мороз та інші проти України», заява N 36545/02, п. 62, від 21 грудня 2006 року).

16. Вивчивши усі надані йому документи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Враховуючи свою усталену практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. РЕШТА СКАРГ

17. Заявниця також скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несприятливий для неї результат провадження.

18. Розглянувши твердження заявниці з урахуванням усіх наявних у нього документів та в тій мірі, в якій вони охоплюються його компетенцією, Суд визнає, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією.

19. Із цього випливає, що ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20. Стаття 41 Конвенції зазначає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

21. Заявниця вимагала 250000 грн.1 відшкодування моральної шкоди.

____________
1 Приблизно 22790 євро.

22. Уряд не погодився з цією вимогою.

23. Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди і, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, присуджує заявниці 600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

24. Заявниця не подала вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Відповідно, Суд вважає, що немає підстав присуджувати їй будь-яку компенсацію.

C. Пеня

25. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту скарг у заяві — неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 600 (шістсот) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 вересня 2011 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Голова
М. Віллігер
Заступник Секретаря
С. Філліпс