Рішення Євросуду: Соболев проти України від 22.09.2011 року

РАДИ ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ECtHR_AuthorityП’ята секція
РІШЕННЯ

Справа «Соболев проти України»
(Заява N 55326/07)
Страсбург, 22 вересня 2011 року
Офіційний переклад.
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Соболев проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч, Голова,
Ганна Юдківська,
Ангеліка Нуссбергер, судді,
та Стівен Філліпс, заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 серпня 2011 року

виносить таке рішення, яке було ухвалено у той же день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою N 55326/07, яку 19 листопада 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Дмитро Віталійович Соболев (далі — заявник).

2. Уряд України (далі — Уряд) представляла його Уповноважений — пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

3. 2 вересня 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу N 14 заяву було передано на розгляд до комітету із трьох суддів.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1975 році та проживає у місті Чернігові.

5. 29 травня 1998 року він подав до Деснянського районного суду міста Чернігова (далі — районний суд) позов до Міністерства внутрішніх справ, вимагаючи відшкодування шкоди у зв’язку з травмами, нанесеними йому працівником Міністерства паном О.

6. З 18 грудня 1998 року по 22 липня 1999 року та з 23 вересня 1999 року по 1 листопада 1999 року провадження було зупинене в очікуванні на результат кримінального провадження щодо пана О.

7. Після двох направлень справи на новий розгляд 19 травня 2004 року районний суд частково задовольнив позовні вимоги заявника та присудив йому певні суми відшкодування.

8. 16 вересня 2004 року та 30 квітня 2007 року відповідно апеляційний суд Чернігівської області та апеляційний суд Полтавської області (останній діяв як суд касаційної інстанції) залишили вищезазначене рішення без змін. Рішення від 30 квітня 2007 року було видано заявникові 14 серпня 2007 року.

9. Як стверджує Уряд, у ході провадження заявник тричі змінював свої позовні вимоги. Суди відклали п’ятнадцять засідань на клопотання заявника або через його неявку, або неявку іншої сторони. Заявник не погодився, заявляючи, що йому не повідомляли про судові засідання, в які він не з’явився. Близько двадцяти двох судових засідань були також відкладені за клопотаннями інших учасників через їхню неявку або з невизначених причин.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

10. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі «розумного строку», передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції, в якому зазначається таке:

«Кожен має право на… розгляд його справи упродовж розумного строку… судом,…, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру…».

11. Уряд заперечив цей аргумент, стверджуючи, що справа була складною і що заявник сприяв збільшенню тривалості провадження.

12. Період, що має братися до уваги, почався 29 травня 1998 року та закінчився 14 серпня 2007 року, коли заявникові було видано копію остаточного рішення (див. рішення у справі «Гіцкайло проти України», заява N 17026/05, п. 34, від 14 лютого 2008 року). З 18 грудня 1998 року по 22 липня 1999 року та з 23 вересня 1999 року по 1 листопада 1999 року провадження було зупинено (див. пункт 6 вище). Таким чином, провадження тривало приблизно вісім з половиною років в судах трьох інстанцій.

A. Прийнятність

13. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

14. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП], заява N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

15. Суд вважає, що складність справи та поведінка заявника, який певною мірою сприяв збільшенню тривалості провадження (див. пункт 9 вище), не можуть пояснити його загальну тривалість. З іншого боку, Суд вважає, що затримка провадження була здебільшого спричинена двома направленнями справи на новий розгляд (див. пункт 7 вище), неодноразовими відкладеннями судових засідань (див. пункт 9 вище) та надмірною тривалістю розгляду справи у касаційному суді (див. пункт 8 вище). Тому Суд доходить висновку, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження покладається на державу.

16. Суд неодноразово встановлював порушений пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що підіймали питання, подібні тим, що розглядаються у цій справі (див. згадане вище рішення у справі «Фрідлендер проти Франції»; «Павлюлинець проти України», заява N 70767/01, п. 53, від 6 вересня 2005 року; та «Мороз та інші проти України», заява N 36545/02, п. 62, від 21 грудня 2006 року).

17. Вивчивши усі надані йому документи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Враховуючи свою усталену практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. РЕШТА СКАРГ

18. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несприятливий для нього результат провадження і на те, що справа розглядалася не у Верховному Суді, а в іншому суді, який діяв як суд касаційної інстанції.

19. Розглянувши твердження заявника з урахуванням усіх наявних у нього документів та в тій мірі, в якій вони охоплюються його компетенцією, Суд визнає, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією.

20. Відповідно ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необгрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21. Стаття 41 Конвенції зазначає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

22. Заявник вимагав 9103881 та 40000002 доларів США (USD) відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

____________
1 Приблизно 645711 євро.

2 Приблизно 2837080 євро.

23. Уряд заперечив проти цих вимог.

24. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між виявленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує заявникові 1600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

25. Заявник також вимагав 10000 доларів США3 компенсації витрат, понесених в ході провадження в національних судах. Він не надав жодних підтверджуючих документів з цього приводу.

____________
3 Приблизно 7092,70 євро.

26. Уряд заперечив проти цих вимог.

27. Беручи до уваги наявні документи та з урахуванням своєї практики, Суд відхиляє цю вимогу.

C. Пеня

28. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту скарг у заяві — неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1600 (одна тисяча шістсот) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 вересня 2011 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Голова
Б. М. Зупанчіч
Заступник Секретаря
С. Філліпс