2014.05.20 № 01-06/646/2014 ВГСУ: Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»

vgsuВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
від 20.05.2014 р. № 01-06/646/2014
Господарські суди України
Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»

На доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» доводимо до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом XII2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають:

1) з договору фінансового лізингу:

— у зв’язку з розірванням договору фінансового лізингу право власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача не перейшло, тому позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності лізингодавця, є безпідставними (постанова від 29.10.2013 N 7/5005/2240/2012);

2) у сфері земельних правовідносин:

— нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (постанова від 03.12.2013 N 5009/3430/12);

3) у зв’язку із застосуванням відповідальності за порушення грошових зобов’язань:

— оскільки умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов’язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов’язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов’язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанова від 24.12.2013 N 8/5025/1402/12);

4) у вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням позовної давності:

— положення договору, в якому сторони встановили, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені) починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі — ГК України), частини другої статті 260, статті 261 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (постанови від 28.01.2014 N 5002-33/4081-2012, N 5002-11/4112-2012);

5) з договору поставки:

— обов’язок постачальника поставити товар за договором поставки не є грошовим зобов’язанням, а тому у випадку порушення строку поставки товару застосування до таких правовідносин положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» є безпідставним. У разі якщо належні до сплати суми штрафних санкцій за прострочення поставки товару у строки, встановлені договором, надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій на підставі частини першої статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України та пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (постанова від 03.12.2013 N 908/43/13-г);

6) з конкуренційних правовідносин:

— штраф та пеня, застосовані Антимонопольним комітетом України на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції», не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов’язання або зобов’язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення виконання цих зобов’язань відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а отже, передбачений останнім мораторій на сплату сум таких штрафу та пені не поширюється (постанова від 24.12.2013 N 922/770/13-г).

Голова Вищого
господарського суду України
Б. Львов