2016.04.12 № 21-3270а15 ВСУ: вирок, безтоварність

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 квітня 2016 року                                                                                                                 м. Київ

На підтвердження того, що первинні документи бухгалтерської звітності не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій за укладеними угодами, відповідач надав пояснення ОСОБА_1, який заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Асгільдія», зокрема й у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року  (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Натомість суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, належним чином не обґрунтував та не зазначив, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Товариства.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, про відсутність факту реального здійснення господарських операцій Товариства зі спірним контрагентом ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Коротких О.А.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І.,  Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Фірма «Періодика» (далі – Товариство) – Коршуна Т.О.,

державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у    м. Києві (яка є правонаступником державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; далі – ДПІ) – Павловича Д.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДПІ про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними дій ДПІ щодо проведення перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2013 року № 69926552207, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) на 93 065 грн, в тому числі: основний платіж – 73 652 грн та штрафні (фінансові) санкції – 18 413 грн.

На обґрунтування позовних вимог вказало на протиправність та необґрунтованість дій працівників податкового органу щодо проведення перевірки та винесеного внаслідок такої перевірки спірного рішення, оскільки Товариство за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовив, дійшовши висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій та правомірність дій податкового органу при проведенні перевірки та прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 березня         2014 року постанову суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення, в цій частині позов задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення; в решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України  ухвалою від 8 червня 2015 року рішення суду апеляційної інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої  пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати судові рішення касаційної та апеляційної інстанцій у справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 198.6 статті 198  Податкового кодексу України (далі – ПК).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2013 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про скасування податкового повідомлення- рішення, погодився з висновком цього суду про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені законодавством, що надають йому право на формування податкового кредиту, оскільки матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та контрагентом – ТОВ «Асгільдія»: договором, бланками замовлень, актами виконаних робіт, податковими накладними; актами передачі отриманого товару кінцевим споживачам на виконання договірних зобов’язань, та зазначається, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ і законодавство не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання. Крім того, вказав, що посилання податкового органу на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 1 березня 2013 року, яким засновника та директора ТОВ «Асгільдія» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі – КК), є необґрунтованим і таким, що не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

В ухвалі від 23 вересня 2013 року, наданій на порівняння, Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позову та вказав на те, що ТОВ «Авитек Груп ЛТД», податкові накладні якого стали підставою для формування приватному підприємству «Авторитет» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від її імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення [(стаття 1 Закону України від 16 липня           1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV)].

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та  впорядкування оброблення даних на підставі первинних  документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних  носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Згідно з підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 ПК платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, – продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи–продавця або податкова адреса фізичної особи– продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, – покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).

На виконання вказаної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від      1 листопада 2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної  (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071; був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі – Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник  податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер  платника ПДВ.

Податкова накладна  вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у                 пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця.

Отже, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суд першої інстанції встановив, що вироком Оболонського районного суду      міста Києва від 1 березня 2013 року ОСОБА_1 – засновника та директора ТОВ «Асгільдія» (контрагента Товариства) визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК. За вироком суду ОСОБА_1  у квітні 2011 року підробив та збув невстановленій слідством особі статутну (реєстраційну) документацію ТОВ «Асгільдія», яка є офіційною документацією та посвідчується нотаріусом, з метою наступного її використання невстановленими слідством особами шляхом подання у відповідні органи державної влади та банківські установи.

 Крім того, на підтвердження того, що первинні документи бухгалтерської звітності не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій за укладеними угодами, відповідач надав пояснення ОСОБА_1, який заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Асгільдія», зокрема й у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року  (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Натомість суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, належним чином не обґрунтував та не зазначив, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Товариства.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, про відсутність факту реального здійснення господарських операцій Товариства зі спірним контрагентом ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Із урахуванням наведеного, оскільки Вищий адміністративний суд України в ухвалі від  8 червня 2015 року, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року, неправильно застосував норми матеріального права до спірних відносин, що призвело до неправильного вирішення спору, то постановлені у справі рішення апеляційного та касаційного судів підлягають скасуванню, а постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2013 року – залишенню в силі.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня           2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня         2013 року залишити в силі.

       Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                        О.А. Коротких    
Судді:                           О.Ф. Волков М.І. Гриців
                                      О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
 І.Л. Самсін О.О. Терлецький