2016.02.02 № 21-4125а15 ВСУ: повернення митних платежів

Повернення стягнення митних платежів, оскарження дій митниці
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 2 лютого 2016 року

Вимога позивача зобов’язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Оскільки при вирішенні спору суди правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, заява Митниці задоволенню не підлягає.

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Прокопенка О. Б., суддів: Волкова О. Ф., Гриціва М. І., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Терлецького О. О., при секретарі судового засідання — Ключник А. Ю., за участю представників: позивача — публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (далі — Товариство) — П. М. В., відповідача — Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України (далі — Митниця) — Г. А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до Митниці, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі — ГУ ДКС) про скасування рішення та стягнення мита, встановила:

У вересні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:

— скасувати рішення Митниці про відсутність підстав для повернення надмірно сплачених митних платежів із Державного бюджету України на підставі вантажної митної декларації від 3 квітня 2008 року N 113020000/8/002367 (далі — ВМД від 3 квітня 2008 року), яке оформлене листом від 18 липня 2014 року N 4644/04-50-52 «Щодо надання інформації» (далі — рішення від 18 липня 2014 року);

— стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства суму мита у розмірі 103408 грн. 72 коп., надміру сплаченого до Державного бюджету України на підставі ВМД від 3 квітня 2008 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Митниця неправомірно не виконує дій щодо повернення Товариству надмірно сплачених митних платежів, оскільки рішення про визначення митної вартості скасовані в судовому порядку, а тому суми митних платежів, що сплачувалися Товариством відповідно до скасованих рішень, мають бути повернені.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2013 року, визнав протиправними та скасував рішення Митниці від 2 квітня 2008 року N МВ097 про визнання митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) (далі — рішення від 2 квітня 2008 року) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України (далі — картка відмови) від 3 квітня 2008 року N 113020000/2008/00724.

Цей же суд постановою від 31 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2014 року, визнав протиправною та скасував картку відмови Митниці від 3 квітня 2008 року N 113020000/2008/00717. В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Митниці від 13 січня 2011 року N 17-16-2/265 про відмову у наданні висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі — Висновок про повернення) та стягнення з Державного бюджету України 103408 грн. 72 коп. відмовив. У частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 2 квітня 2008 року провадження у справі закрив.

27 червня 2014 року позивач звернувся із заявою до Митниці за N 7753-6995/4016 про повернення митних платежів, надмірно сплачених до Державного бюджету України на підставі ВМД від 3 квітня 2008 року у сумі 103408 грн. 72 коп., та розрахунком суми надмірно сплаченого мита з підстави набрання вищенаведеними судовими рішеннями законної сили.

Митниця прийняла рішення від 18 липня 2014 року яке обґрунтувала тим, що Товариство пропустило строк подання заяви, податкове зобов’язання було визначене позивачем самостійно у ВМД від 3 квітня 2008 року та відповідно до статей 4, 5 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) вважається узгодженим і не може бути оскаржене в адміністративному або судовому порядку, а також тим, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення з Державного бюджету України 103408 грн. 72 коп.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2014 року позов задовольнив частково: скасував рішення від 18 липня 2014 року та зобов’язав відповідача надати Висновок про повернення відповідно до вимог Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року N 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за N 1097/14364; далі — Порядок повернення). В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 червня 2015 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Митниці на підставі пункту 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС).

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2015 року, Митниця звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС. Заявник просить скасувати оскаржуване рішення, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви надано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року та 17 березня 2015 року (справи NN К/800/56074/13, К/800/36998/14 відповідно) та постанов Верховного Суду України від 15 квітня та 9 грудня 2014 року (справи NN 21-21а14, 21-205а14 відповідно), які, на думку Митниці, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Митниця вважає, що зміст зазначених судових рішень Вищого адміністративного суду України вказує на різне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, котрі визначають правові підстави та порядок здійснення повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, а саме пунктів 4, 11 Порядку повернення.

Крім того, Митниця зазначає, що оскаржуване рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України у подібних правовідносинах, щодо застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви відповідача слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій на порівняння постанові Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року (справа N К/800/56074/13) касаційний суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство матеріально-технічного забезпечення «Інженерний Центр «Реагент» митних платежів, надмірно сплачених до бюджету, дійшов такого висновку: оскільки митний орган після сплати декларантом податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з митною вартість товарів, визначеною Митницею, рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, не приймав, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача митних платежів, надмірно сплачених до бюджету. Водночас суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про визнання протиправним рішення Митниці щодо відмови у поверненні митних платежів, надмірно сплачених до бюджету, з тих підстав, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено факт надмірної сплати позивачем до бюджету митних платежів та право позивача на повернення коштів.

В ухвалі від 17 березня 2015 року (справа N К/800/36998/14), яку також надано на порівняння, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, погодився з їх висновком про те, що оскільки Київська міжрегіональна митниця Міністерства доходів і зборів України надала відповідь про відсутність правових підстав для повернення коштів, щодо яких позивач подав відповідну заяву, Висновок про повернення митниця не складала, тому немає підстав для стягнення з Державного бюджету України митних платежів, надмірно сплачених позивачем.

Пунктом 5 частини першої статті 237 КАС передбачено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року (справа N 21-21а14) викладена така правова позиція: аналіз статті 266 Митного кодексу України (далі — МК), а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року N 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року N 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

У постанові від 9 грудня 2014 року (справа N 21-205а14) колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року N 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за N 1095/14362; який був чинним на час виникнення спірних відносин), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, Висновку про повернення.

У справі, що розглядається, суд розглядав питання про бездіяльність Митниці щодо неподання до ГУ ДКС Висновку про повернення на підставі заяви Товариства, у якій Товариство послалося на постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2010 року та 31 липня 2013 року, що набрали законної сили і якими визнано протиправними та скасовано рішення від 2 квітня 2008 року та картки відмови від 3 квітня 2008 року NN 113020000/2008/00724, 113020000/2008/00717, а також про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь Товариства вказаних сум надмірно зарахованих митних платежів.

Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Митниця на порушення статті 43 Податкового кодексу України (далі — ПК) та Порядку повернення не виконала обов’язок щодо належного розгляду заяви Товариства про повернення з бюджету помилково та/або надмірно сплачених коштів та безпідставно відмовила у наданні Висновку про повернення.

Суд касаційної інстанції також погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога Товариства про стягнення з Державного бюджету України суми митних платежів є передчасною, оскільки лише за наявності Висновку про повернення Митниці ГУ ДКС матиме підстави повернути Товариству помилково та/або надмірно сплачені кошти, тому у цій частині позов Товариства не підлягає задоволенню.

Із наведених судових рішень касаційного суду не вбачається неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 15 квітня та 9 грудня 2014 року не дає підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у вказаних рішеннях Верховного Суду України.

Отже, рішення судів у справі, що розглядається, про зобов’язання відповідача надати Висновок про повернення та про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь Товариства сум надмірно сплаченого ввізного мита ґрунтуються на правильному застосуванні ними норм матеріального права.

Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов’язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення, на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, Висновку про повернення.

Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону.

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів Державного казначейства України, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК та розділу III Порядку повернення, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує Висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов’язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Оскільки при вирішенні спору суди правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, заява Митниці задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий
О. Б. Прокопенко
Судді:
О. Ф. Волков

М. І. Гриців

О. В. Кривенда

В. Л. Маринченко

П. В. Панталієнко

О. О. Терлецький