2016.11.21 № 6-3053цс15 ВСУ: відновлення, цивільний

Відновлення становища, рішення Євросуду, компенсація
Відновлення становища, рішення Євросуду, компенсація

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 листопада 2016 року

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно з рішенням П’ятої секції Європейського суду з прав людини у справі «Антимонова та інші проти України» від 5 листопада 2015 року та Додатком до нього ОСОБА_1 подала до Європейського суду з прав людини заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність в національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б подати скарги щодо тривалості провадження.

Вказаним рішенням П’ятої секції Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2015 року у справі «Антимонова та інші проти України»: оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції тільки щодо тривалості цивільних проваджень у їх справах, що була несумісною з вимогами щодо «розумного строку», та відсутності ефективних засобів юридичного захисту та постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статті 13 Конвенції; що: (a) держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці (ОСОБА_1 — 500 євро), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2015 року «Антимова та інші проти України», у якому постановлено виплатити ОСОБА_1 розумну компенсацію в розмірі 500 євро, Верховний суд України вважає, що підстави для скасування судових рішень за пунктом 3 статті 355 ЦПК України відсутні.

Верховний Суд України в складі: головуючого — Сімоненко В. М., суддів: Берднік І. С., Волкова О. Ф., Вус С. М., Гриціва М. І., Гуменюка В. І. Гошовської Т. В., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Школярова В. Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Новомосковська міська рада Дніпропетровської області, про поділ жилого будинку та господарських споруд у натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року, встановив:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власницею S_1 частин жилого будинку АДРЕСА_1, інші S_2 частин цього будинку належать ОСОБА_2, з якою вони не можуть дійти згоди щодо користування спірним будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2013 року.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Європейського суду з прав людини.

Рішенням п’ятої секції Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2015 року у справі «Антимонова та інші проти України» оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалості цивільних проваджень у їх справах, несумісної з вимогами про розумний строк розгляду, та щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту проти порушення розумних строків розгляду справи. Постановлено, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статтю 13 Конвенції. Постановлено, що: (a) держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці (ОСОБА_1 — 500 євро), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

У поданій у грудні 2015 року заяві ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року з передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом, а саме пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2015 року у справі «Антимонова та інші проти України».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.

За змістом частини першої статті 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що згідно з договором довічного утримання, укладеним 1 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, остання набула право власності на S_1 частин жилого будинку АДРЕСА_1 (а. с. 16).

Власником S_2 частин вказаного будинку є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21 лютого 1979 року.

Площа земельної ділянки, на якій розташовано спірний будинок, згідно з висновком судово-будівельної експертизи НОМЕР_1 від 3 грудня 2012 року фактично складає S_3.

Відповідно до вказаного висновку судово-будівельної експертизи площа жилого будинку (літ. «А-1») разом із сінями (літ. «а») власника S_2 частин складає 22,84 кв. м, а разом із сінями (літ. «А») власника S_1 частин 34,26 кв. м; поділ жилого будинку АДРЕСА_1 в натурі відповідно до часток співвласників неможливий.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що в разі проведення виділу часток співвласників спірного майна будуть суттєво порушені права відповідача.

Відповідно до частини першої статті 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом (пункт 3 частини першої статті 355 ЦПК України).

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі — Закон N 3477-IV), Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу дев’ятого частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання рішення Європейського суду з прав людини передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно з рішенням П’ятої секції Європейського суду з прав людини у справі «Антимонова та інші проти України» від 5 листопада 2015 року та Додатком до нього ОСОБА_1 подала до Європейського суду з прав людини заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність в національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б подати скарги щодо тривалості провадження.

Вказаним рішенням П’ятої секції Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2015 року у справі «Антимонова та інші проти України»: оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції тільки щодо тривалості цивільних проваджень у їх справах, що була несумісною з вимогами щодо «розумного строку», та відсутності ефективних засобів юридичного захисту та постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статті 13 Конвенції; що: (a) держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці (ОСОБА_1 — 500 євро), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2015 року «Антимова та інші проти України», у якому постановлено виплатити ОСОБА_1 розумну компенсацію в розмірі 500 євро, Верховний суд України вважає, що підстави для скасування судових рішень за пунктом 3 статті 355 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 355, 360 3, 360 5 ЦПК України Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

 

Головуючий
В. М. Сімоненко
Судді:
І. С. Берднік

О. Ф. Волков

С. М. Вус

В. І. Гуменюк

Т. В. Гошовська

М. І. Гриців

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

Г. В. Канигіна

Є. І. Ковтюк

М. Є. Короткевич

О. В. Кривенда

О. Т. Кузьменко

Н. П. Лященко

Л. І. Охрімчук

Б. М. Пошва

О. Б. Прокопенко

В. Ф. Школяров