2017.03.01 № 6-923цс16 ВСУ: кожного поручителя

Стягнення заборгованості з кожного з поручителів, не солідарно

Стягнення заборгованості з кожного з поручителів, не солідарно

 

ПОСТАНОВА

1 березня 2017 року

 

                    м. Київ

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

За змістом статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, якщо за умовами окремих договорів поруки поручителі узяли на себе зобов’язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов’язань боржником за кредитним договором, то кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо, а не з усіх поручителів у солідарному порядку.

 

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,  
  Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,  
  Ємця А.А., Романюка Я.М.,  

 

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР», товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро», товариства з обмеженою відповідальністю «Едвєйс» про стягнення заборгованості за заявами товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро», товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР» та ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року,

                                                                                   в с т а н о в и л и: 

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі – ПАТ «Банк Кредит Дніпро») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР» (далі – ТОВ «Луксор-УТР»), товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро» (далі – ТОВ «Луксор-Агро»), товариства з обмеженою відповідальністю «Едвєйс» (далі – ТОВ «Едвєйс») про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 23 квітня 2010 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та товариством з обмеженою відповідальністю «Амарант» (далі – ТОВ «Амарант»), правонаступником якого є ТОВ «Луксор-УТР», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, з урахуванням унесених змін договором від 28 листопада 2013 року, банк відкрив позичальнику мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у розмірі 12 млн 253 тис. 600 доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит у встановлені графіком строки, але не пізніше 1 квітня 2016 року, та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

23 квітня 2010 року укладено два договори поруки: між ПАТ «Банк Кредит Дніпро», ТОВ «Амарант» та товариством з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро» (далі – ТОВ «Полтав-Агро»),правонаступником якого є ТОВ «Луксор-Агро», відповідно до умов якого ТОВ «Полтав-Агро» поручилось перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором; між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором.

Крім того, 15 серпня 2013 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Едвєйс» укладено договір поруки, за умовами якого останнє поручилось перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором. При цьому солідарна відповідальність ТОВ «Едвєйс» обмежена сумою 1 тис. доларів США.

У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 24 жовтня 2014 року, складала 12 млн 468 тис. 769 дол. США 93 центи, з яких 12 млн 78 тис. дол. США – заборгованість за кредитом та 390 тис. 769 дол. США 93 центи – заборгованість за процентами.

Оскільки боржник порушив умови кредитного договору, банк направив на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати процентів.

Вважаючи, що заборгованість за кредитним договором, яка виникла у зв’язку з неналежним виконанням його умов, боржник не погасив, позивач просив стягнути солідарно з боржника й поручителів – ТОВ «Луксор-Агро» та ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 12 млн 468 тис. 769 доларів США 93 центи, а також 9 тис. 374 грн 96 коп.; стягнути солідарно з боржника та поручителя – ТОВ «Едвєйс» заборгованість за кредитним договором у межах 1 тис. доларів США.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Банк Кредит Дніпро» задовольнив: стягнув солідарно з ТОВ «Луксор-УТР», ТОВ «Луксор-Агро» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 12 млн 468 тис. 769 доларів США 93 центи та 9 тис. 374 грн 96 коп. заборгованості за кредитним договором; стягнув солідарно з ТОВ «Луксор-УТР» та ТОВ «Едвєйс» 1 тис. доларів США заборгованості за кредитним договором.

Цей же суд ухвалою від 30 квітня 2015 року виправив допущені в судовому рішенні від 29 квітня 2015 року описки та виклав резолютивну частину зазначеного судового рішення у такій редакції: позов задовольнити частково; стягнути солідарно з ТОВ «Луксор-УТР», ТОВ «Луксор-Агро» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 12 млн 468 тис. 769 доларів США 93 центи заборгованості за кредитним договором; стягнути солідарно з ТОВ «Луксор-УТР» та ТОВ «Едвєйс» 1 тис. доларів США заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 24 вересня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 березня 2016 року залишила без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року ТОВ «Луксор-УТР» порушує питання про скасування зазначених судових рішень, закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Луксор-УТР», ТОВ «Луксор-Агро», ТОВ «Едвєйс» та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини п’ятнадцятої статті 16, частини шостої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статей 16 та 118 ЦПК України; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На обґрунтування заяви ТОВ «Луксор-УТР» надало копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, 29 жовтня 2015 року; ухвали Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року; постанов Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, 24 червня 2015 року, 30 вересня 2015 року (справи № 6-1348цс15 та 6-1323цс15); постанов Вищого господарського суду України від 19 травня і 8 вересня 2015 року.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року ТОВ «Луксор-Агро» порушує питання про скасування зазначених судових рішень та закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Луксор-Агро» з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 16 ЦПК України; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 554 ЦК України.

На обґрунтування заяви ТОВ «Луксор-Агро» надало копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, 29 жовтня 2015 року; постанов Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, 27 квітня 2016 року; постанов Вищого господарського суду України від 19 травня і 8 вересня 2015 року.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року ОСОБА_1   порушує питання про скасування зазначених судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 554 ЦК України); неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статей 16 та 118 ЦПК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2015 року, 13 квітня і 8 червня 2016 року та рішення цього ж суду від 23 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ТОВ «Луксор-Агро», ТОВ «Луксор-УТР» та ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява ТОВ «Луксор-Агро» підлягає задоволенню, а заяви «Луксор-УТР» та ОСОБА_1 – частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23 квітня 2010 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Амарант», правонаступником якого є ТОВ «Луксор-УТР», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, з урахуванням внесених змін договором від 28 листопада 2013 року, банк відкрив позичальнику мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у розмірі 12 млн 253 тис. 600 доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит у встановлені графіком строки, але не пізніше 1 квітня 2016 року, та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

23 квітня 2010 року укладено договори поруки: між ПАТ «Банк Кредит Дніпро», ТОВ «Амарант» та ТОВ «Полтав-Агро», правонаступником якого є ТОВ «Луксор-Агро», відповідно до умов цього договору ТОВ «Полтав-Агро» поручилось перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором; між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором.

15 серпня 2013 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Едвєйс» укладено договір поруки, за умовами якого останнє поручилось перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором. При цьому солідарна відповідальність ТОВ «Едвєйс» обмежена сумою 1 тис. доларів США.

У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 24 жовтня 2014 року складала 12 млн 468 тис. 769 дол. США 93 центи, з яких 12 млн 78 тис. дол. США – заборгованість за кредитом та 390 тис. 769 дол. США 93 центи – заборгованість за процентами.

Оскільки боржник порушив умови кредитного договору, банк направив на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що позичальник належним чином не виконував зобов’язань, передбачених умовами кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість, та що банк і поручителі уклали окремі договори поруки, дійшов висновку про наявність підстав для  стягнення суми кредитної заборгованості в солідарному порядку з боржника та поручителів, оскільки договори поруки мають додатковий (акцесорний) характер і укладаються саме для забезпечення виконання кредитного зобов’язання, і поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники (стаття 554 ЦК України). При цьому суд розглянув в одному провадженні у порядку цивільного судочинства вимоги юридичної особи ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до юридичних осіб ТОВ «Луксор-УТР», ТОВ «Луксор-Агро», ТОВ «Едвєйс» та до фізичної особи ОСОБА_1, оскільки кредитор вимагав виконання зобов’язання за кредитним договором у солідарному порядку як боржником, так і поручителями, а не окремо або боржником, або його поручителем.

Разом з тим в ухвалі Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  29 жовтня 2015 року, 13 квітня 2016 року суди, керуючись положенням статті 16 ЦПК України, зазначили, що не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

У постановах від 17 грудня 2014 року, 24 червня 2015 року Верховний Суд України керувався тим, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, тому відсутні підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України.

У постанові від 27 квітня 2016 року Верховний Суд України, застосовуючи норму частини третьої статті 554 ЦК України, зазначив про відсутність підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості в разі відсутності в договорах поруки положень щодо солідарної відповідальності поручителів між собою, а також указав, що, вирішуючи позовні вимоги банку до боржника – юридичної особи та поручителів – фізичної та юридичної осіб, які виникли з окремих договорів кредиту, поруки й іпотеки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди попередніх інстанцій положень статті 16 ЦПК України не врахували, безпідставно прийняли до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розглянули його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

У постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (справа  № 6-1348цс15) зазначено про те, що у справі, яка переглядалась, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники. Умовами договорів поруки передбачено також право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Отже, висновки судів про наявність підстав для стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки. Аналогічний висновок міститься в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року та в рішенні цього ж суду від 23 березня 2016 року.

У постанові від 30 вересня 2015 року (справа № 6-1323цс15), прийнятій Верховним Судом України за результатами перегляду справи за позовом юридичної особи до юридичної та фізичної осіб про стягнення у солідарному порядку заборгованості за договором поставки, міститься висновок про те, що оскільки відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд провадиться за правилами іншого судочинства.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 554 ЦК України та статті 16 ЦПК України, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального та процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

У застосуванні до спірних правовідносин положень статті 16 ЦПК України слід зазначити таке.

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою і другою статті 15 цього Кодексу визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають  розгляду за  правилами  різних  видів  судочинства,  якщо  інше   не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

Такий саме правовий висновок міститься й у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  29 жовтня 2015 року, 13 квітня 2016 року, постановах Верховного Суду України 27 квітня 2016 року, від 30 вересня 2015 року (справа № 6-1323цс15) та ухвалі Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року.

У справі, яка переглядається, вирішуючи позовні вимоги юридичної особи – банку до юридичних осіб – боржника та поручителів і фізичної особи – поручителя, які виникли з окремих договорів кредиту й поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до провадження справу за спором, що виник між юридичними особами та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, і розглянули його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

У застосуванні до спірних правовідносин положень статті 554 ЦК України судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з наступного.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що договір поруки від 23 квітня 2010 року укладено між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та фізичною особою – ОСОБА_1, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором. Умовами договору поруки передбачено право кредитора пред’явити вимоги безпосередньо поручителю.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У справі, яка переглядається, за змістом пункту 1.1 договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

З огляду на викладене, а також на те, що нормами закону (як і умовами договорів поруки) не допускається солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні, отже, суди неправильно застосували норми цієї статті, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, 24 червня 2015 року, 30 вересня 2015 року (справа  № 6-1348цс15) та 27 квітня 2016 року.

За таких обставин суди помилково розглянули справу в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Луксор-УТР», ТОВ «Луксор-Агро», ТОВ «Едвєйс» про стягнення заборгованості в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, що відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 3604 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень у частині вирішення вказаних позовних вимог та закриття провадження у справі в цій частині.

Відповідно до вимог частини другої статті 206 ЦПК України необхідно повідомити ПАТ «Банк Кредит Дніпро», що розгляд його позовних вимог до ТОВ «Луксор-УТР», ТОВ «Луксор-Агро» і ТОВ «Едвєйс» про стягнення заборгованості за кредитним договором віднесено до юрисдикції господарських судів.

У іншій частині судові рішення підлягають зміні.

За змістом статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суди встановили, що за умовами укладеного між банком та ОСОБА_1 договору поруки останній узяв на себе зобов’язання самостійно відповідати перед банком за виконання грошових зобов’язань ТОВ «Амарант» за кредитним договором з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, та що зобов’язання за зазначеним кредитним договором не виконані і станом на 24 жовтня 2014 року виникла кредитна заборгованість у розмірі 12 млн 468 тис. 769 дол. США 93 центи.

Дійшовши правильного висновку про те, що відповідно до вимог статті 554 ЦК України поручитель ОСОБА_1 несе відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, суди безпідставно стягнули кредитну заборгованість у солідарному порядку з усіх поручителів, у тому числі з поручителів – юридичних осіб.

За таких обставин у цій частині судові рішення відповідно до статті 3604 ЦПК України підлягають зміні, та відповідно заборгованість за кредитним договором у встановленому судами розмірі — 12 млн 468 тис. 769 доларів США 93 центи підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро», а також відповідно до статті 88 цього Кодексу підлягають перерозподілу і судові витрати.

Крім зазначеного, на обґрунтування підстав перегляду судових рішень заявники надали копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року та постанов Вищого господарського суду України від 19 травня і 8 вересня 2015 року, у яких суди касаційних інстанцій зазначили, що звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки та належить боржнику, визнаному в установленому законом порядку банкрутом, можливе лише із застосуванням правового механізму, визначеного Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, порівняння зазначених судових рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «б» пункту 1, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України  

                                                                 п о с т а н о в и л и: 

Заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР» і ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року, ухвалу цього ж суду від 30 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР», товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро», товариства з обмеженою відповідальністю «Едвєйс» про стягнення заборгованості скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

У іншій частині зазначені судові рішення змінити:

стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» 12 млн 468 тис. 769 доларів США 93 центи заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2010 року, укладеним між публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» і товариством з обмеженою відповідальністю «Амарант», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР»;

стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» судові витрати в розмірі 3 тис. 654 грн.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий   Л.І. Охрімчук
     
Судді: І.С. Берднік  

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

 

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко 

Я.М. Романюк