2011.01.31 № 21-47а10 ВСУ: саме для контрагента, податки

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2011 року м. Київ

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту

Верховний Суд України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Григор’євої Л.І., Ґуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., —

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат (далі ЗАТ) до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області (далі ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за заявою ОДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року,

встановив:

У жовтні 2007 року ЗАТ звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 вересня 2007 року № 3118/23-01/274157/22416, прийнятого на підставі акта перевірки від 20 вересня 2007 року № 692/23-01/00274157, яким ОДПІ зменшила йому суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 75 636 грн. 38 коп.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ відповідач вважає порушення ЗАТ підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР Про податок на додану вартість (далі Закон № 168/97-ВР).

На думку позивача, він правомірно, відповідно до вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, включив до податкового кредиту суму ПДВ, яка підтверджена належним чином виписаними його контрагентом податковими накладними, а відтак зазначене податкове повідомлення-рішення є незаконним.

Господарський суд Закарпатської області постановою від 12 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року, позов задовольнив.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ОДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав неоднакового застосування касаційним судом підпункту 7.7.10 пункту 7.7, пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР. На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2010 року, яка, на її думку, підтверджує таке неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що у її задоволенні слід відмовити.

Суди встановили, що фактичною підставою для зменшення ЗАТ сум бюджетного відшкодування із ПДВ, задекларованих у податкових деклараціях із ПДВ за серпень 2006 року, січень-квітень 2007 року, на загальну суму 75 636 грн. 38 коп., став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 20 вересня 2007 року № 692/23-01/00274157, про порушення товариством підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, з посиланням на факт непідтвердження сплати до бюджету контрагентами постачальника товару позивача приватного підприємства Перун (далі ПП), що є посередником в ланцюгу поставок, а саме: малим підприємством Фабі ЛТД (далі МП), товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехсервіс (далі ТОВ). При цьому відповідач виходив із того, що МП ліквідовано згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16 листопада 2006 року, його державна реєстрація скасована 25 січня 2007 року, податкова декларація з ПДВ за липень 2006 року до податкового органу цим підприємством не подавалася; провести перевірку ТОВ неможливо у зв’язку із невстановленням його місцезнаходження, податкові декларації з ПДВ подавалися із прочерками.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України їхні рішення про задоволення позову залишив без змін.

Касаційний суд виходив із того, що товарність операцій з поставки ПП позивачу товару не оспорюється, надані останнім документи є підставою для висновку про сплату ним сум податку в ціні придбання товару безпосередньому постачальнику товару, сума податкового кредиту з ПДВ підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена, а тому оцінка судами таких обставин відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Зазначені висновки касаційного суду свідчать про правильне застосування норм матеріального права і узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви ОДПІ слід відмовити.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

постановив:

У задоволенні заяви Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.