2012.07.11 № 6-65цс12 ВСУ: Прецедентне рішення

                                                П О С Т А Н О В А                                   
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
11 липня 2012 року
 
м. Київ
   
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
ВАСЗі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
 Вживані у цій нормі поняття: “ліквідація”, “реорганізація”, “перепрофілювання”, “банкрутство”, “скорочення чисельності або штату працівників” — стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться в ст. ст. 80, 104 — 111 ЦК України,        ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України “Про господарські товариства”.
Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).
 Відтак підставою для розірвання з працівником трудового договору  у  зв’язку  з  ліквідацією  підприємства,  установи,  організації  згідно  з  п. 1 ч. 1   ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація або реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв’язку з такими змінами при умові дотримання  власником  вимог  ч. 2  ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.
 Установивши у справі, яка переглядається, факт внутрішньої реорганізації юридичної особи – ВАТ “Укрнафта” (шляхом впровадження змін в організаційній структурі підприємства), а не її ліквідації, касаційний суд дійшов правильного висновку про незаконність звільнення працівника структурного підрозділу підприємства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією цього структурного підрозділу при недоведеності власником факту скорочення чисельності або штату працівників у зв’язку з такими змінами у структурі підприємства та факту дотримання власником вимог ч. 3 ст. 36, ч. 2    ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України при звільненні працівника.


Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 
головуючого
Яреми А.Г.,
 
 
 
 
 
суддів:
Григор’євої Л.І.,
Лященко Н.П.,
 
 
Гуменюка В.І.,
Онопенка В.В.,
Романюка Я.М., —
 
Жайворонок Т.Є.,
Охрімчук Л.І.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Укрнафта” про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого  суду  України  з  розгляду  цивільних  і  кримінальних  справ  від 22 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” (далі – ВАТ “Укрнафта”) , третя особа – Нафтогазовидобувне управління “Долиньнафтогаз” (далі – НГВУ “Долиньнафтогаз”) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

 

в с т а н о в и л а:

 

У червні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1995 року він працював головним інженером у структурному підрозділі ВАТ “Укрнафта” – Долинській експортно-імпортній базі. Наказом НОМЕР_1 від 30 квітня 2004 року його звільнено з роботи за п. 1   ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією бази.  Наказами  № 5 від 20 січня  2004 року та від 31 березня 2004 року № 64  Долинська експортно-імпортна база із самостійного структурного підрозділу перейшла в підпорядкування іншому структурному підрозділу ВАТ “Укрнафта” – НГВУ “Долиньнафтогаз”.  Зазначав, що оскільки Долинська експортно-імпортна база із самостійної структурної одиниці стала підрозділом НГВУ “Долиньнафтогаз”, до якого перейшла вся сукупність прав і обов’язків як до правонаступника, і таким чином відбулася реорганізація підприємства, а не повна ліквідація, то його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією підприємства є незаконним. Зокрема, не враховано його переважне право на залишення на роботі, оскільки в нього є двоє утриманців, один з яких інвалід з дитинства ІІ групи. Крім того, йому не запропоновано іншу роботу, а звільнення здійснено без погодження з профспілковим комітетом.

Змінивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив ухвалити рішення, яким визнати звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути з відповідача заробітну  плату  в  розмірі  163 197 грн. 75 коп.   за   час   вимушеного   прогулу,  6 930 грн. допомоги працівникам, які виховують дитину – інваліда, згідно з колективним договором, винагороду до Дня працівників нафтової  промисловості в  сумі  3 900 грн., 6 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням  Долинського  районного  суду  Івано-Франківської  області  від 21 липня 2008 року позов задоволено частково. Визнано незаконним звільнення  ОСОБА_1 та поновлено його на роботі на посаді головного інженера Долинської експортно-імпортної бази ВАТ “Укрнафта”. Стягнуто з ВАТ “Укрнафта” на користь  ОСОБА_1 162 756 грн. 41 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 200 грн. витрат на правову допомогу.

Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2008 року стягнуто з ВАТ “Укрнафта” на користь  ОСОБА_1 6 930 грн. передбаченої колективним договором допомоги як працівнику, який виховує дитину — інваліда з дитинства, та 3 900 грн. винагороди до Дня працівників нафтової промисловості.

Рішенням апеляційного  суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2008 року рішення та додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення апеляційного суду скасовано й залишено в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року                    ПАТ “Укрнафта” посилалось на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права – п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, при визначенні та застосуванні понять “ліквідація” і “реорганізація” підприємства, установи, організації як підстави розірвання трудового договору з працівником.

В обґрунтування заяви ПАТ “Укрнафта” надало ухвали Верховного Суду України від 19 червня 2007 року, від 21 квітня 2010 року, від 19 травня            2008  року,  від 7 лютого 2007 року, від 22 вересня 2010 року, від 3 березня     2004 року, від 12 квітня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано зазначену правову норму, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2012 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ПАТ “Укрнафта” доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що з 1995 року  ОСОБА_1 працював головним інженером Долинської експортно-імпортної бази ВАТ “Укрнафта”.

Відповідно до п. 1.2 Положення Долинської експортно-імпортної бази ВАТ “Укрнафта” і статуту ВАТ «Укрнафта» цю базу створено за рішенням загальних зборів ВАТ “Укрнафта” та вона входила до складу ВАТ “Укрнафта” на правах структурної одиниці (а.с. 25-30).

Згідно зі статутом ВАТ “Укрнафта” до його складу входили дві структурні одиниці: Долинська експортно-імпортна база та НГВУ “Долиньнафтогаз”, які діяли на підставі положень про них, на засадах господарського розрахунку та в межах повноважень, наданих статутом ВАТ “Укрнафта”.

5 червня 2003 року загальними зборами акціонерів ВАТ “Укрнафта” прийнято рішення про ліквідацію Долинської експортно-імпортної бази, на підставі якого головою правління ВАТ “Укрнафта” видано накази від 20 січня 2004 року № 5 і від 31 березня 2004 року № 64 про ліквідацію Долинської  експортно-імпортної бази ВАТ “Укрнафта”, створення цехової структури бази матеріально-технічного забезпечення у складі НГВУ “Долиньнафтогаз”, передачу останньому за передаточним балансом усього майна та зобов’язань попередника, здійснення працевлаштування працівників Долинської експортно-імпортної бази в новоствореній структурі.

На  виконання  зазначених  актів  наказами  НГВУ  “Долиньнафтогаз”  від 3 квітня 2004 року, від 31 березня 2004 року № 40, від 30 квітня 2004 року № 86 створено комісію з ліквідації Долинської експортно-імпортної бази; вирішено створити базу матеріально-технічного забезпечення на основі комерційного відділу НГВУ “Долиньнафтогаз”; затверджено штатний розпис працівників бази матеріально-технічного забезпечення; попереджено працівників Долинської експортно-імпортної бази, у тому числі позивача, про наступне вивільнення; частину працівників Долинської експортно-імпортної бази переведено до нового структурного підрозділу (а.с. 43-51).

Наказом від 30 квітня 2004 року  НОМЕР_1  ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією Долинської експортно-імпортної бази.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ  погодився з рішенням та додатковим рішення суду першої інстанції про те, що звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з підстав ліквідації підприємства проведене з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація юридичної особи – ВАТ “Укрнафта” — у зв’язку зі зміною внутрішньої структури підприємства, а саме: виключення одного  структурного підрозділу – Долинської експортно-імпортної бази — та утворення бази матеріального-технічного забезпечення на правах відділу у складі іншого структурного підрозділу ВАТ “Укрнафта” – НГВУ “Долиньнафтогаз”, яка вимагала від відповідача — ВАТ “Укрнафта” — при звільненні працівника дотримання вимог закону, передбачених ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 43, ст. 42, ст. 49 2 КЗпП України.

В іншій справі, яка виникла в подібних правовідносинах, зокрема, за позовом ОСОБИ_2 до дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про поновлення на роботі Верховний Суд України у своїй ухвалі від 19 травня 2008 року погодився з рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2007 року про законність звільнення позивача з посади начальника відділу договорів філії управління магістральних газопроводів “Донбастрансгаз”  на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією відділу договорів, без встановлення факту   дотримання норм трудового законодавства, що регулюють порядок вивільнення працівників (ч. 2 ст. 40, ст. ст. 43, 491 КЗпП України).

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, при визначенні й застосуванні юридичних понять “ліквідація” і “реорганізація” підприємства, установи, організації як підстави для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому вживані в цій нормі поняття: “ліквідація”, “реорганізація”, “перепрофілювання”, “банкрутство”, “скорочення чисельності або штату працівників” — стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст. ст. 80, 104, 110, 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України “Про господарські товариства”.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору  у  зв’язку  з  ліквідацією  підприємства,  установи,  організації  згідно  з  п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов’язків до інших осіб.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст. ст. 104-109 ЦК України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання – це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов’язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов’язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв’язку з такими змінами при умові дотримання  власником  вимог  ч. 2  ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.

Зазначений висновок узгоджується також із нормою ч. 3 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п 1 ч. 1  ст. 40 КЗпП України).

Установивши у справі, яка переглядається, факт внутрішньої реорганізації юридичної особи – ВАТ “Укрнафта” (шляхом впровадження змін в організаційній структурі підприємства), а не її ліквідації, касаційний суд дійшов правильного висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1    ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією Долинської експортно-імпортної бази без дотримання вимог ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд України й в своїй ухвалі від 21 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБИ_6 до державного вищого навчального закладу “Дніпропетровський обласний базовий транспортно-економічний коледж”. Установивши, що мала місце реорганізація окремих структурних підрозділів цього навчального закладу як юридичної особи, в процесі якої займана позивачем посада була скорочена, а від запропонованих інших вакантних посад він відмовився, Верховний Суд України дійшов висновку про дотримання власником норм ч. 2 ст. 40, ст. ст. 43, 492 КЗпП України при звільненні позивача згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з реорганізацією навчального закладу.

Щодо інших рішень касаційного суду, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, то вони не є прикладом неоднакового застосування зазначеної норми права, оскільки не стосуються випадків звільнення працівників у зв’язку з ліквідацією структурного підрозділу, підприємства, організації, установи (тобто зміни в структурі юридичної особи), а пов’язані з ліквідацією одних юридичних осіб – підприємств, установ, організацій – зі створенням на їх базі нових юридичних осіб без правонаступництва.

За таких обставин касаційним судом у справі, яка переглядається, правильно застосовано норму п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку  із чим відсутні передбачені ст. 3604 ЦПК України підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, не може бути предметом даного судового розгляду заява ВАТ “Укрнафта” від 10 липня 2012 року щодо неоднакового застосування касаційними судами матеріальних норм права – ст. 235 КЗпП України ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого      1995 року № 100, оскільки вона подана з порушенням порядку та строків, передбачених ст. ст. 356, 358, 360 ЦПК України.

         Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Укрнафта” відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

головуючий  А.Г. Ярема

  

 

 суддів: 

Л.І. Григор’єва  

Я.М. Романюк   

В.І. Гуменюк  

Т.Є. Жайворонок  

Н.П. Лященко  

В.В. Онопенко    

Л.І. Охрімчук