2013.03.19 № 21-53а13 ВСУ: пенсія

Пенсія - щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 березня 2013 року                                                                                                м. Київ

Визначення поняття пенсія випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,  Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва (далі – управління ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління ПФУ, в якому просив: визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо відмови у призначенні йому пенсії відповідно до вимог частини четвертої статті 54 Закону України  від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 796-ХІІ) та статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 1058-IV); зобов’язати управління ПФУ провести перерахунок його пенсії відповідно до вимог частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ та статті 28 Закону № 1058-IV починаючи з 22 травня 2008 року та призначити йому пенсію в розмірі 3237 грн.

 На обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом ІІІ групи захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ має право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком та основної пенсії у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.

У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок цих пенсій відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої законодавчими актами. Листом від 8 травня 2009 року № 1226/01 відповідач відмовив
ОСОБА_1 у перерахунку його  пенсії з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” (далі – постанова № 530) та від 16 липня 2008 року № 654 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” (далі – постанова № 654). Позивач вважає таку відмову неправомірною і такою, що порушує його конституційні права на соціальний захист.

Солом’янський районний суд м. Києва постановою від 8 жовтня
2009 року позов задовольнив.

Апеляційний суд м. Києва постановою від 17 березня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині строку зобов’язання управління ПФУ здійснити перерахунок основної державної та додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров’ю, змінив, виклавши її в такій редакції: “Зобов’язати управління ПФУ провести ОСОБА_1 перерахунок основної державної пенсії відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV, з 22 травня 2008 року по 8 жовтня
2009 року та провести відповідні виплати з урахуванням здійснених виплат”.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 листопада
2012 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції в частині залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції щодо кінцевої дати перерахунку пенсії (“…по 8 жовтня 2009 року”), ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2012 року.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2010 року (№ К-48620/09), яка, на думку позивача, підтверджує неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 23 січня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у частині визначення періоду перерахунку та виплати пенсії.

Вирішучи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2010 року (№ К-48620/09), яка додана на підтвердження наведених у заяві доводів, цей суд дійшов висновку, що з самого визначення поняття пенсія випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, погодившись із рішенням апеляційного суду в частині зазначення кінцевої дати, до якої суб’єкт владних повноважень має здійснювати перерахунок пенсії, оскільки, на думку суду, прогнозування можливих порушень зі сторони відповідача та зобов’язання його вчинити певні дії в майбутньому є передчасним.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку про незаконність оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції у зв’язку з тим, що цей суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, безпідставно погодився з його рішенням у частині зазначення кінцевої дати, до якої суб’єкт владних повноважень мав здійснювати обчислення пенсії, оскільки це не передбачено законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування строку виплати пенсії вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2012 року (№ 21-239а11).

Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада
2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                        В.В. Кривенко
Судді:                            

М.Б. Гусак

 

О.А. Коротких

 

О.В. Кривенда П.В. Панталієнко

 

О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький

 

Ю.Г. Тітов