2013.11.14 № 5-45кс13 ВСУ: пом’яшує, злочин

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 листопада 2013 року.

Предметом перегляду зазначеної справи є різні правові висновки суду касаційної інстанції щодо чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та його зворотної дії.

Висновок про правильне застосування норми кримінального закону з приводу порушеного питання викладено в рішеннях Верховного Суду України у справах: N 5-1кс13; N 5-32кс13; N 5-41кс13.

Відповідно до зазначеного висновку, діяння визнається злочином і є підставою для притягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності, якщо на час вчинення цього діяння була чинною норма кримінального закону, що встановлювала злочинність, караність такого діяння, а також інші його кримінально-правові наслідки. Застосування до особи закону, який набув чинності після вчинення нею злочину, можливе лише у випадках, якщо такий закон скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, яка вчинила злочин.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — заступника Голови Верховного Суду України — секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А. І., суддів — Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Скотаря А. М., Таран Т. С., Школярова В. Ф. (за участю начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М. В.), розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2013 року щодо ОСОБА 1, установила:

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2012 року ОСОБА 1, ІНФОРМАЦІЯ 1 року народження, уродженку ІНФОРМАЦІЯ 2, раніше не судиму, засуджено за частиною третьою статті 357 Кримінального кодексу України (далі — КК) до покарання у виді обмеження волі на строк один рік; за частиною третьою статті 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк три роки; за частиною четвертою статті 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік; за частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

Відповідно до статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА 1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки один місяць.

На підставі статті 75 КК ОСОБА 1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням на неї обов’язків, передбачених статтею 76 КК.

Цим же вироком засуджено ОСОБА 2, питання про перегляд судового рішення щодо якої у заяві не порушується.

Згідно з вироком, ОСОБА 1 визнано винуватою в тому, що вона у лютому 2008 року незаконно заволоділа паспортом та карткою фізичної особи (ідентифікаційним кодом) потерпілої ОСОБА 3, виготовила за попередньою змовою з невстановленою особою довідку ІНФОРМАЦІЯ 4 на ім’я ОСОБА 3 із завідомо неправдивими даними про її роботу в ІНФОРМАЦІЯ 5 та розмір заробітної плати і на підставі цих документів 26 лютого 2008 року, за попередньою змовою з ОСОБА 2 — начальником відділення ІНФОРМАЦІЯ 6, отримала в зазначеній установі споживчий кредит у сумі 2 тис. доларів США (10100 грн.), якими розпорядилась на власний розсуд.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2012 року вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2012 року щодо ОСОБА 1 змінено: перекваліфіковано її дії з частини третьої статті 191 КК на частину другу статті 190 КК та призначено покарання у виді чотирьох років позбавлення волі; в частині її засудження за частиною третьою статті 357 КК вирок скасовано, а справу в цій частині закрито на підставі статті 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Постановлено вважати ОСОБА 1 засудженою за сукупністю злочинів на чотири роки один місяць позбавлення волі із звільненням на підставі статті 75 КК від відбування покарання з випробуванням та покладенням на неї обов’язків, передбачених статтею 76 КК. У решті вирок щодо неї залишено без зміни.

16 липня 2013 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2012 року щодо ОСОБА 1 змінено: пом’якшено призначене їй покарання за частиною другою статті 190 КК до трьох років позбавлення волі; цю ж ухвалу апеляційного суду та в порядку статті 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі — КПК 1960 року) вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2012 року в частині засудження ОСОБА 1 за частиною четвертою статті 358 КК скасовано, а справу в цій частині закрито на підставі статті 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Постановлено вважати ОСОБА 1 засудженою за сукупністю злочинів, передбачених частиною третьою статті 358, частиною другою статті 190 КК на три роки один місяць позбавлення волі із звільненням на підставі статті 75 КК від відбування покарання з випробуванням та покладенням на неї обов’язків, передбачених статтею 76 КК.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України порушив питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2013 року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону, а саме: частини другої статті 4 та частини першої статті 5 КК, щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку прокурора, дії ОСОБА 1 підлягають кваліфікації за частинами другою та третьою статті 358 КК (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року, чинної на час вчинення нею у лютому 2008 року цих злочинів).

На обґрунтування заяви прокурор послався на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2013 року, в якій дії ОСОБА 1.1, пов’язані з підробленням документів повторно, що видаються медичною установою, та їх використанням, вчинені нею у березні — квітні 2011 року, касаційний суд перекваліфікував з частини третьої і частини четвертої статті 358 КК (в редакції Закону від 7 квітня 2011 р. (Закон N 3207-VI)) на частину другу та частину третю статті 358 КК (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року), чинної на час вчинення нею цих злочинів.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи, зазначені в заяві, і дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року однією з підстав для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Перегляд судових рішень із зазначеної підстави передбачає перевірку висновку застосування норми матеріального права судом касаційної інстанції стосовно висновку, якого суд касаційної інстанції дійшов у рішенні наданому для порівняння.

Вирішуючи питання наявності підстав для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2013 року за умовами та в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України встановила, що суспільно небезпечні діяння, щодо яких касаційним судом постановлені оскаржувана ухвала та ухвала, що додана для порівняння, є подібними, а одні й ті самі норми закону про кримінальну відповідальність щодо цих діянь застосовані неоднаково.

Предметом перегляду зазначеної справи є різні правові висновки суду касаційної інстанції щодо чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та його зворотної дії.

Висновок про правильне застосування норми кримінального закону з приводу порушеного питання викладено в рішеннях Верховного Суду України у справах: N 5-1кс13; N 5-32кс13; N 5-41кс13.

Відповідно до зазначеного висновку, діяння визнається злочином і є підставою для притягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності, якщо на час вчинення цього діяння була чинною норма кримінального закону, що встановлювала злочинність, караність такого діяння, а також інші його кримінально-правові наслідки. Застосування до особи закону, який набув чинності після вчинення нею злочину, можливе лише у випадках, якщо такий закон скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, яка вчинила злочин.

Згідно зі статтею 40025 КПК 1960 року рішення Верховного Суду України, ухвалене за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення касаційного суду, встановлено, що інкриміноване ОСОБА 1 підроблення документа, який видається установою і надає відповідні права, з метою використання його підроблювачем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також використання завідомо підробленого документа, були вчинені у лютому 2008 року. На той час чинною була редакція частин другої і третьої статті 358 КК від 5 квітня 2001 року, відповідно до ознак яких була порушена кримінальна справа і за цим обвинуваченням направлена до суду з обвинувальним висновком.

Під час судового розгляду прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді, змінив пред’явлене ОСОБА 1 обвинувачення і кваліфікував її дії за частинами третьою та четвертою статті 358 КК (в редакції Закону від 7 квітня 2011 року (Закон N 3207-VI)), хоча цей закон не скасовує злочинності діянь, за які вона засуджена, не пом’якшує кримінальної відповідальності і жодним чином не поліпшує її становища.

Незважаючи на зазначене, за результатами розгляду справи щодо ОСОБА 1 суди першої та апеляційної інстанцій, крім іншого, кваліфікували її дії за частинами третьою та четвертою статті 358 КК (в редакції від 7 квітня 2011 року), хоча й не вказали в текстах судових рішень на дату редакції статті.

Змінюючи судові рішення попередніх інстанцій щодо ОСОБА 1 в частині засудження її за іншими злочинами, касаційний суд погодився з кваліфікацією дій засудженої за частиною третьою статті 358 КК (в редакції Закону від 7 квітня 2011 року (Закон N 3207-VI)). Ці ж судові рішення в частині засудження ОСОБА 1 за частиною четвертою статті 358 КК суд касаційної інстанції скасував і звільнив її від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, фактично залишивши незмінною кримінально-правову оцінку її дій.

У судовому рішенні, наданому для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про кваліфікацію дій засудженої в редакції Закону, яка діяла на час вчинення нею злочину, а саме в редакції від 5 квітня 2001 року.

Правова оцінка фактичних та юридичних підстав кваліфікації діянь, які поставлені у провину ОСОБА 1, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечного діяння, наданого для порівняння, дають підстави для висновку, що суд касаційної інстанції зазначену норму кримінального закону застосував неправильно.

Враховуючи те, що відповідно до положень норм процесуального закону, якими регламентується порядок перегляду справ Верховним Судом України, за результатами такого перегляду Верховний Суд України фактично законодавчо позбавлений можливості ухвалення нового рішення, для постановлення якого необхідне втручання не тільки в рішення суду касаційної інстанції, перегляд якого дозволений законом, але і втручання в судові рішення судів нижчої ланки, перегляд яких законом обмежено, ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2013 року щодо ОСОБА 1 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Новий касаційний розгляд справи належить здійснити відповідно до чинного законодавства.

Керуючись пунктом 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI),  статтями 40020, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2013 року щодо ОСОБА 1 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.

Головуючий

А. І. Редька

Судді:

С. М. Вус

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

М. І. Гриців

В. В. Заголдний

Г. В. Канигіна

М. Р. Кліменко

М. Є. Короткевич

В. І. Косарєв

О. Т. Кузьменко

В. Ф. Пивовар

Б. М. Пошва

А. М. Скотарь

Т. С. Таран

В. Ф. Школяров