2014.09.18 № 21-317а14 ВСУ: ввезення авто без сплати зборів та податків

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 вересня 2014 року
ввезення авто без сплати зборів та податків
Разом з тим на час ввезення Товариством транспортних засобів на митну територію України діяли положення Закону N 1457-III, який спрямований на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.
Офіційне тлумачення положень частини першої статті 5 Закону N 1457-III та частини першої статті 19 Закону України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі — Закон N 1560-XII) надав Конституційний Суд України (Рішення від 29 січня 2002 року N 1-рп/2002), який дійшов таких висновків.
З дня набуття чинності частиною першою статті 5 Закону N 1457-III спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону N 1560-XII.
Положення частини першої статті 5 Закону N 1457-III у взаємозв’язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.
Таким чином, Закон N 1457-III, який прийнятий пізніше, ніж Закон N 93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.
Водночас згідно з положенням пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону N 2134-III автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.
Метою вказаного Закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Закон N 2134-III та Закон N 1457-III взаємопов’язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема при ввезені в Україну автомобілів.
Згідно з положеннями статей 3, 11 Митного кодексу України (у редакції, що була чинна на час виникнення спірних відносин) безпосереднє здійснення митної справи, що, зокрема, включає митне регулювання, пов’язане із встановленням та справлянням податків і зборів, покладається на митні органи України.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов’язку сплати податків і зборів при передачі у володіння або (та) у користування автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють митні органи.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 29 січня 2002 року N 1-рп/2002, застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов’язанням.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вимоги пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону N 2134-III щодо сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Кривенка В. В., суддів — Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Інвест» (далі — Товариство) до Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі — Митниця) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень, встановила:

У червні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень форми «Р» від 13 червня 2012 року NN 120, 121.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до частин першої та п’ятої статті 18 Закону України від 19 березня 1996 року N 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» (далі — Закон N 93/96-ВР) при ввезенні в Україну вантажних автомобілів MAN TOM 18.240 4X2 BL у кількості 24 одиниці як внеску іноземного інвестора (компанії Latimore Holdings Limited) до статутного капіталу позивача, який є підприємством з іноземними інвестиціями, ввізне мито сплачене не було і підлягало б сплаті лише у разі відчуження вищезазначених автомобілів протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс позивача. При цьому позивачем зазначені вище автомобілі протягом вказаного строку відчужені не були. Вони були передані за договором оренди приватному підприємству «Транс Логістік» (далі — ПП), що є використанням позивачем цих автомобілів у своїй господарській діяльності відповідно до видів діяльності Товариства згідно з його статутом. Також позивач зазначив, що положення Закону України від 7 грудня 2000 року N 2134-III «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» (далі — Закон N 2134-III) до наведених вище правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки Закон N 93/96-ВР є спеціальним законом у сфері регулювання іноземних інвестицій, а отже, має пріоритет перед Законом N 2134-III. У зв’язку із зазначеним Товариство не має сплачувати ввізне мито та податок на додану вартість (далі — ПДВ), нарахований на суму цього мита.

У листопаді 2011 року Товариство імпортувало на митну територію України вантажні автомобілі MAN TOM 18.240 4X2 BL у кількості 24 одиниці як внесок іноземного інвестора (компанії Latimore Holdings Limited) до статутного фонду позивача, які були зараховані на баланс Товариства у встановленому законом порядку. Зазначені автомобілі були звільнені від обкладення митом під час митного оформлення.

Відповідно до Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1730, Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30 березня 2006 року N 254, на підставі наказу від 26 квітня 2012 року N 293 Митниця провела позапланову виїзну документальну перевірку стану дотримання Товариством митного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності згідно із затвердженою зазначеним наказом програмою цієї перевірки.

За результатами проведеної перевірки відповідач склав акт від 18 травня 2012 року N 10/12/110000000/30691543, відповідно до якого встановлено факт порушення позивачем пункту 2 розділу II Закону N 2134-III, Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон N 168/97-ВР; чинного на момент ввезення автомобілів на митну територію України), оскільки вантажні автомобілі, які є внеском іноземного інвестора до статутного фонду позивача, фактично ним у своїй господарській діяльності не використовувалися, а були передані в оренду ПП без сплати до бюджету ввізного мита, не сплаченого при ввезенні зазначених автомобілів на митну територію України, та ПДВ, нарахованого на суму ввізного мита згідно з пунктом 4.3 статті 4 Закону N 168/97-ВР, що призвело до зменшення податкових зобов’язань за митними платежами на суму 1442936 грн. 64 коп., у тому числі: мито — 1202447 грн. 28 коп., ПДВ — 240489 грн. 36 коп.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 2 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року, позов задовольнив та скасував оскаржувані податкові повідомлення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 травня 2013 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Касаційний суд, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій, зазначив, що згідно з частиною першою статті 18 Закону N 93/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 18 Закону N 93/96-ВР, абзацу першого пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону N 2134-III, статті 5 Закону України від 17 лютого 2000 року N 1457-III «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» (далі — Закон N 1457-III).

На обґрунтування своїх вимог Митниця додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2014 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах.

У доданому до заяви для порівняння рішенні суд касаційної інстанції, застосувавши положення частин першої, п’ятої статті 18 Закону N 93/96-ВР, абзацу першого пункту 2 розділу II Закону N 2134-III, статей 2, 3, 5 Закону N 1457-III, зробив висновок, що підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі в найм майна, яке ввезене в Україну без сплати мита як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, не звільнені від обов’язку сплати митних та інших обов’язкових платежів незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, і погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував пункт 2 розділу II Прикінцевих положень Закону N 2134-III, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведеної норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону N 93/96-ВР майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Відповідно до частини п’ятої цієї статті, якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Разом з тим на час ввезення Товариством транспортних засобів на митну територію України діяли положення Закону N 1457-III, який спрямований на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Офіційне тлумачення положень частини першої статті 5 Закону N 1457-III та частини першої статті 19 Закону України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі — Закон N 1560-XII) надав Конституційний Суд України (Рішення від 29 січня 2002 року N 1-рп/2002), який дійшов таких висновків.

З дня набуття чинності частиною першою статті 5 Закону N 1457-III спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону N 1560-XII.

Положення частини першої статті 5 Закону N 1457-III у взаємозв’язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Таким чином, Закон N 1457-III, який прийнятий пізніше, ніж Закон N 93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.

Водночас згідно з положенням пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону N 2134-III автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.

Метою вказаного Закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Закон N 2134-III та Закон N 1457-III взаємопов’язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема при ввезені в Україну автомобілів.

Згідно з положеннями статей 3, 11 Митного кодексу України (у редакції, що була чинна на час виникнення спірних відносин) безпосереднє здійснення митної справи, що, зокрема, включає митне регулювання, пов’язане із встановленням та справлянням податків і зборів, покладається на митні органи України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов’язку сплати податків і зборів при передачі у володіння або (та) у користування автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють митні органи.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 29 січня 2002 року N 1-рп/2002, застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов’язанням.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вимоги пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону N 2134-III щодо сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування.

Оскільки суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий
В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
О. Б. Прокопенко
Ю. Г. Тітов