2014.09.30 № 3-120гс14 ВСУ: порядок обчислення позовної давності

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України порядок обчислення позовної давності не може бути змінено за домовленістю сторінвід 30 вересня 2014 року
Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України порядок обчислення позовної давності не може бути змінено за домовленістю сторін

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Жайворонок Т. Є., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 квітня 2014 року у справі N 904/9083/13 за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» в особі Дніпродзержинського управління по експлуатації газового господарства (далі — ПАТ «Дніпропетровськгаз») до товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Грейн» (далі — ТОВ «Голден Грейн») про стягнення 88652 грн. 89 коп., встановила:

У листопаді 2013 року ПАТ «Дніпропетровськгаз» звернулося до суду із позовом про стягнення з ТОВ «Голден Грейн» основного боргу у розмірі 78413 грн. 61 коп., пені за період із 25 квітня 2013 року до 25 жовтня 2013 року у розмірі 5473 грн. 91 коп. і 3 % річних за період із 25 листопада 2011 року до 25 жовтня 2013 року у розмірі 4765 грн. 37 коп. Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставленого позивачем у листопаді-грудні 2011 року природного газу за договором N 062515-11УГ, укладеним між сторонами 1 листопада 2011 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2014 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2014 року, позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Голден Грейн» на користь ПАТ «Дніпропетровськгаз» основний борг у розмірі 78413 грн. 61 коп., 3 % річних у розмірі 4765 грн. 37 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 9 квітня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 серпня 2014 року справу N 904/9083/13 за заявою ПАТ «Дніпропетровськгаз» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 квітня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), ПАТ «Дніпропетровськгаз», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 2 ст. 260, ст. 261 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі — ГК України) у правовідносинах щодо стягнення пені за неналежне виконання зобов’язання за договором, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 9 квітня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов про стягнення пені задовольнити.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 30 травня 2012 року N 13/110/11, від 13 березня 2013 року у справі N 21/5005/6113/2012 та від 24 вересня 2013 року у справі N 904/1394/13-г, правовідносини в яких, на його думку, подібні до правовідносин у справі, яка переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Дніпропетровськгаз», Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов’язання за договором з постачання природного газу виконав належним чином, що підтверджується актами приймання-передачі та не заперечується відповідачем, водночас відповідач за поставлений газ своєчасно не розрахувався, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відмовляючи у позові в частині стягнення пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені (п. 7.5 договору), оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, яка визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з позовом, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 260, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Разом із тим, як вбачається із доданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 30 травня 2012 року у справі N 13/110-11, на яку посилається заявник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції задовольнив позов про стягнення пені, виходячи із правомірності визначення сторонами у договорі порядку її нарахування, а саме: за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом. Таке рішення суд обґрунтував тим, що сторони можуть передбачити інший порядок нарахування штрафних санкцій, ніж це передбачено законом, а тому вимога про стягнення пені за шість місяців до заявлення позову та в межах однорічного строку позовної давності відповідає вимогам ч. 2 ст. 232 ГК України, ст. 258 ЦК України, ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 1 листопада 2011 року між ПАТ «Дніпропетровськгаз» (постачальник) і ТОВ «Голден Грейн» (споживач) укладено договір N 062515-11УГ на постачання природного газу, за умовами якого постачальник передає у власність споживача у 2011 році природний газ за наявності його обсягів, а споживач зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Відповідно до п. 6.1 договору оплата газу проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки. Оплата збільшення планового обсягу природного газу проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати за додатково замовлений обсяг природного газу за 5 банківських днів до дати збільшення планового обсягу газу. Звірка розрахунків за фактично переданий газ здійснюється до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві у листопаді-грудні 2011 року природний газ в обсязі 21,58 тис. м куб. на загальну суму 98413 грн. 61 коп., що підтверджується актами приймання-передачі від 30 листопада та 31 грудня 2011 року.

Поставлений природний газ відповідач оплатив частково, на суму 20 тис. грн., у зв’язку з чим позивач 23 вересня 2013 року надіслав відповідачеві претензію з вимогою сплатити заборгованість у сумі 78413 грн. 61 коп. та надав тридцятиденний строк для її розгляду та перерахування коштів. Відповідач отримав претензію 25 вересня 2013 року, проте залишив її без задоволення та відповідного реагування.

У листопаді 2013 року ПАТ «Дніпропетровськгаз» заявив позов про стягнення пені за період із 25 квітня до 25 жовтня 2013 року в розмірі 5473 грн. 91 коп. у зв’язку з невиконанням ТОВ «Голден Грей» обов’язку здійснити попередню 100 % оплату за газ, поставлений у листопаді-грудні 2011 року (п. 6.1 договору). Обґрунтовуючи позов про стягнення пені саме за цей період, позивач посилався на пп. 7.2, 7.5 договору.

Так, за змістом п. 7.2 договору у разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору споживач зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з п. 7.5 договору пеня нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Разом із тим, за правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Ураховуючи викладене, у справі, що розглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

На відміну від тривалості позовної давності (ст. 259 ЦК України), порядок її обчислення не може бути змінено за домовленістю сторін, що прямо передбачено ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Оскільки усупереч наведеним вимогам матеріального права п. 7.5 спірного договору визначає перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки з дати, яка визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, тобто змінює порядок обчислення позовної давності, господарські суди обґрунтовано і законно відмовили в задоволенні позову про стягнення пені у зв’язку із пропуском позовної давності.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року N 3-61гс12, N 3-62гс12, від 28 січня 2014 року N 3-39гс13, N 3-40гс13.

Разом із тим постанови Вищого господарського суду України від 13 березня 2013 року у справі N 21/5005/6113/2012 та від 24 вересня 2013 року у справі N 904/1394/13-г, на які посилається заявник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які відрізняються від обставин, встановлених у справі, про перегляд якої подано заяву, що не підтверджує доводів заявника про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене заява ПАТ «Дніпропетровскьгаз» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 квітня 2014 року у справі N 904/9083/13 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111 23, 111 24, 111 26 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 квітня 2014 року у справі N 904/9083/13.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк
І. С. Берднік
В. С. Гуль
Т. Є. Жайворонок
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький