2014.09.30 № 43/440-6/231 ВСУ: вибуття майна

Вибуття спірного майна з володіння акціонерного товариства відбулося поза його волею, на підставі судових рішень про затвердження мирової угоди та визнання права власності, у подальшому скасованих.ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 30 вересня 2014 року
Вибуття спірного майна з володіння акціонерного товариства відбулося поза його волею, на підставі судових рішень про затвердження мирової угоди та визнання права власності, у подальшому скасованих. Тому наявні правові підстави для витребування цього майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Жайворонок Т. Є., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року в справі N 43/440-6/231 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства «Укрконверс» (далі — ДП «Укрконверс») до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікор-Найт» (далі — ТОВ «Вікор-Найт»), товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-Трейд» (далі — ТОВ «Нафта-Трейд»), публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі — ПАТ «Банк «Київська Русь»), третя особа — Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування, встановила:

У жовтні 2009 року заступник Генерального прокурора України звернувся до суду в інтересах Міністерства оборони України та ДП «Укрконверс» із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок винесення 20 грудня 2005 року господарським судом м. Києва ухвали про затвердження мирової угоди, яку було скасовано ухвалою Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року, із володіння держави в особі Міністерства оборони України та ДП «Укрконверс» поза їх волею вибуло майно. Просив витребувати із незаконного володіння ТОВ «Вікор-Найт» будівлі та споруди загальною площею 1047,80 кв. м, розташовані в м. Києві по вул. Мельникова, 81, літ. Б, а саме: приміщення з N 1 по N 26 (групи приміщень N 3) третього поверху, приміщення з N 12 по N 31, N 34 (групи приміщень N 4), приміщення N 11, N 32, N 33 четвертого поверху, на користь ДП «Укрконверс».

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 2 вересня 2013 року позов задоволено:

— визнано за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежилі приміщення загальною площею 1047,80 кв. м, що становить 41/100 частину нежилих приміщень будинку площею 2582,40 кв. м, у тому числі: приміщення з N 1 по N 26 (групи приміщень N 3) третього поверху, приміщення з N 12 по N 31, N 34 (групи приміщень N 4), приміщення N 11, N 32, N 33 четвертого поверху, розташовані у м. Києві по вул. Мельникова, 81, літ. Б;

— витребувано із чужого незаконного володіння шляхом вилучення від ПАТ «Банк «Київська Русь» нежилих приміщень загальною площею 1047,80 кв. м, що становить 41/100 частину нежилих приміщень будинку площею 2582,40 кв. м, у тому числі: приміщення з N 1 по N 26 (групи приміщень N 3) третього поверху, приміщення з N 12 по N 31, N 34 групи приміщень N 4), приміщення N 11, N 32, N 33 четвертого поверху, розташовані у м. Києві по вул. Мельникова, 81, відповідно до копії плану за поверхами на будівлю літ. Б по вул. Мельникова, 81, Шевченківського р-ну м. Києва від 5 квітня 2005 року, поверх III літ. Б; копії журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку N 81, літ. Б, вул. Мельникова, м. Київ, від 5 квітня 2005 року, а також копії плану будинку N 81, літ. Б, вул. Мельникова, Шевченківський р-н, м. Київ, від 28 листопада 2005 року, поверх IV; копії журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями N 81, літ. Б, вул. Мельникова, Шевченківський р-н, м. Київ, наявних у матеріалах справи;

— вилучене у ПАТ «Банк «Київська Русь» нерухоме майно (зазначені нежилі приміщення) передано ДП «Укрконверс»;

— вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року постанову апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18 серпня 2014 року справу N 43/440-6/231 за заявою ПАТ «Банк «Київська Русь» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

В обґрунтування заяви ПАТ «Банк «Київська Русь» надало копії постанов Вищого господарського суду України від 24 липня 2012 року у справі N 62/146 та від 14 вересня 2011 року у справі N 11-34-30-17/235-05-7605, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що:

— спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивачем обрано неправильно, а визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності без встановлення неправомірності набуття відповідачем права власності на спірне майно є неможливим;

— позовні вимоги щодо витребування із чужого незаконного володіння та вилучення майна є похідними від вимоги про визнання права власності, а тому з огляду на відсутність підстав для задоволення вимоги щодо визнання права власності, немає і підстав для задоволення похідних позовних вимог.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився із висновками останнього про те, що спірне майно вибуло із володіння держави в особі Міністерства оборони України поза його волею, внаслідок винесення судом ухвали про затвердження мирової угоди, яку в подальшому було скасовано.

Висновок суду апеляційної інстанції стосовно неправильно обраного позивачем способу захисту порушеного права суд касаційної інстанції визнав необґрунтованим і прийнятим у результаті помилкового тлумачення положень ст. ст. 178, 328, 392 ЦК України.

Разом із тим у постанові Вищого господарського суду України від 24 липня 2012 року у справі N 62/146, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції за подібних правовідносин та однакового матеріально-правового їх регулювання дійшов протилежного правового висновку, а саме, що відчуження боржником майна шляхом здійснення правочину на підставі укладеної ним же зі своїми кредиторами та затвердженої судом мирової угоди, навіть за умови скасування судом вищої інстанції ухвали про її затвердження, свідчить про добровільне відчуження такого майна та в розумінні ч. 1 ст. 388 ЦК України не є обставиною, яка надає особі право витребувати річ із чужого незаконного володіння.

Отже, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права — ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ст. ст. 3, 15 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України» та ст. ст. 3, 4, 6 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, чиє фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Міністерство оборони України уповноважене державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, управляти переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфер його управління.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 18 квітня 2003 року наказом N 32 голови Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об’єктів (далі — Центр адаптації) було створено ДП «Укрконверс».

Згідно зі статутом ДП «Укрконверс» засноване на державній власності й підпорядковане Центру адаптації. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать законодавству України та цьому статуту (п. 4.2 статуту).

7 березня 2005 року Указом Президента України N 443/2005 (далі — Указ N 443/2005) Центр адаптації ліквідовано, його повноваження та зобов’язання покладено на Міністерство оборони України, а Кабінету Міністрів України доручено визначити перелік об’єктів державної власності, що передаються в управління Міністерства оборони України, та утворити у його складі відповідний урядовий орган державного управління.

15 квітня 2005 року постановою Кабінету Міністрів України N 295 у складі Міністерства оборони України на базі ліквідованого Центру адаптації утворено Державний департамент адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об’єктів як урядовий орган державного управління.

23 серпня 2005 року розпорядженням Кабінету Міністрів України N 365-р на виконання ст. 3 Указу N 443/2005 до сфери управління Міністерства оборони України передано цілісні майнові комплекси державних підприємств ліквідованого Центру адаптації, у тому числі ДП «Укрконверс».

10 жовтня 2005 року наказом Міністра оборони України N 609 підприємства ліквідованого Центру адаптації прийнято до сфери управління Міністерства оборони України.

27 грудня 2005 року Головне управління комунальної власності м. Києва видало свідоцтво N 1813-В про те, що право власності на нежилі приміщення загальною площею 1047,80 кв. м, розташовані у м. Києві по вул. Мельникова, 81, літ. Б, належить Державі Україна.

29 листопада 2006 року наказом Міністра оборони України N 694 внесено зміни до статуту ДП «Укрконверс», відповідно до яких органом управління майном підприємства стало Міністерство оборони України.

22 січня 2007 року зміни було зареєстровано державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації.

Таким чином, ДП «Укрконверс» є юридичною особою, підпорядкованою та підконтрольною Міністерству оборони України, заснованою на майні державної власності, закріпленому за ним на праві повного господарського відання.

14 червня 2005 року ухвалою господарського суду міста Києва за заявою керівника ДП «Укрконверс» порушено справу N 43/464 про банкрутство цього підприємства.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20 грудня 2005 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 червня 2006 року, затверджено мирову угоду від 16 грудня 2005 року у справі N 43/464, укладену між ДП «Укрконверс» (боржником) і комітетом кредиторів, і припинено провадження у справі.

За умовами мирової угоди ТОВ «Нафта-Трейд» зобов’язалося погасити кредиторську заборгованість ДП «Укрконверс» на суму 2989787,46 грн. та перерахувати для поповнення його обігових коштів 2248446,54 грн., а ДП «Укрконверс» погодилося передати ТОВ «Нафта-Трейд» у власність належні підприємству основні фонди — нерухоме майно, у тому числі цілісні майнові комплекси, загальною площею 36944,8 кв. м у містах Києві, Львові, Київській та Львівській областях оціночною вартістю 5238234 грн., зокрема й спірне нерухоме майно, розташоване по вул. Мельникова, 81, у м. Києві.

10 жовтня 2006 року постановою Верховного Суду України за касаційним поданням Генерального прокурора України постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2006 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 20 грудня 2005 року у справі N 43/464 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд України зазначив, що мировою угодою вирішено питання, які мали розглядатися за планом санації; суд не з’ясував обставин справи щодо майна ДП «Укрконверс», відчуженого за мировою угодою, зокрема до сфери управління якого органу державної влади входить підприємство та, відповідно, не повідомив власника майна про дату розгляду справи, не заслухав його думку щодо умов мирової угоди.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21 березня 2012 року у справі N 43/464-23/583-б, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 червня 2012 року, припинено провадження у справі N 43/464-23/583-б про банкрутство ДП «Укрконверс» за заявами ДП «Укрконверс» та Міністерства оборони України.

Задовольняючи заяви про припинення справи про банкрутство ДП «Укрконверс», суд виходив із того, що документально встановлено наявність ознак фіктивного банкрутства цього підприємства, оскільки генеральним директором ДП «Укрконверс» було подано завідомо неправдиву офіційну заяву від 9 червня 2005 року про фінансову неспроможність підприємства виконати вимоги з боку кредиторів. Крім того, у цій заяві містилося посилання на те, що Центром адаптації як органом управління майном ДП «Укрконверс» прийнято рішення про порушення справи про його банкрутство, водночас із 7 березня 2005 року ДП «Укрконверс» підпорядковано Міністерству оборони України, що й було органом управління майном підприємства.

21 червня 2006 року ухвалою господарського суду м. Києва за заявою ТОВ «Нафта-Трейд» порушено справу N 23/288-б про його банкрутство.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 8 вересня 2006 року затверджено мирову угоду від 28 серпня 2006 року, укладену між боржником (ТОВ «Нафта-Трейд») і його кредиторами — товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Фінансові технології» і ТОВ «Вікор-Найт», відповідно до якої ТОВ «Нафта-Трейд» в обмін на кредиторські вимоги ТОВ «Вікор-Найт» у сумі 2835864,23 грн. передало останньому у власність нежилі приміщення загальною площею 1047,80 кв. м, розташовані у м. Києві по вул. Мельникова, 81, літ. Б.

12 вересня 2006 року спірне майно передано ТОВ «Вікор-Найт» за актом приймання-передачі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14 січня 2013 року провадження у справі N 23/288-б зупинено до вирішення справи N 4/42 та справи N 43/440-6/231.

7 квітня 2011 року комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» зареєстровано право власності на спірні нежитлові приміщення за акціонерним банком «Київська Русь», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Київська Русь», що підтверджується витягом від 7 квітня 2011 року N 29585914.

Реєстрацію здійснено на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки, укладеного 18 березня 2008 року між ТОВ «Вікор-Найт» та акціонерним банком «Київська Русь».

За змістом ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто якщо за відплатним договором із володіння власника або законного володільця вибуло майно, то витребувати його у добросовісного набувача можна тільки тоді, коли воно вибуло поза волею власника або законного володільця.

Установивши, що спірні нежилі приміщення з володіння Міністерства оборони України, уповноваженого власником — Державою Україна — здійснювати управління майном, вибули без його згоди, зокрема на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди між ДП «Укрконверс» і комітетом кредиторів, яку у подальшому було скасовано, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння.

З огляду на викладене у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, тому заява ПАТ «Банк «Київська Русь» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року в справі N 43/440-6/231 задоволенню не підлягає.

Разом із тим ухвалою Вищого господарського суду України від 18 серпня 2014 року встановлено, що зі змісту постанови суду касаційної інстанції від 4 червня 2014 року у справі N 43/440-6/231, про перегляд якої заявлено, та постанови Вищого господарського суду України від 14 вересня 2011 року у справі N 11-34-30-17/235-05-7605, на яку посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ч. 1 ст. 388 ЦК України, вбачається, що судові рішення у цих справах прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, тому зазначена постанова не може бути доказом у розумінні ст. 111 16 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 111 23, 111 24, 111 26 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року в справі N 43/440-6/231.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк

І. С. Берднік

В. С. Гуль

Т. Є. Жайворонок

О. І. Потильчак

І. Б. Шицький