2014.10.14 № 21-318а14 ВСУ: тягне відповідальність, податки

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року                                                                                                                                                                                                                               м. Київ

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього платника податку. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого         Кривенка В.В.,

суддів:                                       Гриціва М.І., Гусака М.Б.,      Коротких О.А., Маринченка В.Л.,

                                                            Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбурс-Трайгон» (далі – ТОВ) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби України (далі – ДПІ), управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва (далі – УДКСУ), за участю прокуратури м. Києва, про визнання бездіяльності протиправною, стягнення бюджетного відшкодування та зобов’язання вчинити дії,

встановила:

У липні 2012 року ТОВ звернулося до суду з позовом до ДПІ, УДКСУ про визнання бездіяльності протиправною, стягнення бюджетного відшкодування та зобов’язання вчинити дії. Вважає, що ДПІ всупереч приписам підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.4, 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року  № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон № 168/97-ВР) не розглянула заяви ТОВ про бюджетне відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) за звітні періоди – листопад-грудень 2009 року і січень 2010 року, нарахованого і сплаченого з товарних, реальних і в установленому податковим законодавством порядку документально підтверджених господарських операцій, не склала висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, і не надіслала його до УДКСУ, внаслідок чого з бюджету не було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ бюджетне відшкодування в сумі 20 230 546 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року, в задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що відповідач не завершив зустрічні перевірки контрагентів ТОВ, із господарських операцій з якими ТОВ нарахувало бюджетне відшкодування, а ТОВ не підтвердило підставність і обґрунтованість заявлених вимог, зокрема, й через небажання оплатити витрати за проведення судово-економічної експертизи, ініційованої судом першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 червня 2013 року, хоча й зазначив, що право платника ПДВ на бюджетне відшкодування не залежить від сплати цього податку іншим учасником господарських операцій за всім ланцюгом постачання, фактично погодився із правозастосуванням судами нижчого рівня, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України ТОВ стверджує, що Вищий адміністративний суд України допустив неоднакове застосування правил підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.4, 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, у зв’язку з чим просить скасувати ухвалене рішення у справі та постановити нове – про задоволення позовних вимог.

На підтвердження наведених у заяві доводів посилається на судові рішення Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2014 року (справа                            № К/991/2914/11), 11 березня 2014 року (справа № К-29724/10), 12 березня 2014 року (справа № К-42100/10), 18 березня 2014 року (справа № К/9991/48735/11), 25 березня 2014 року (справи №№ К/9991/528/12, К/800/1632/14), 27 березня 2014 року (справа                                           № К/9991/42233/12), 2 квітня 2014 року (справа № К/800/1281/134), у яких, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у цій справі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Як убачається з матеріалів справи, за наслідками здійснення власної господарської діяльності в листопаді-грудні 2009 року, січні 2010 року ТОВ подало до ДПІ декларації з ПДВ та заяви про повернення сум бюджетного відшкодування, відображених у відповідних податкових деклараціях.

ДПІ на підставі підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР провела дві позапланові виїзні перевірки для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування за означені податкові звітні періоди, за наслідками яких склала довідки від 16 квітня 2010 року № 217/07-20/35947583 та 21 травня 2010 року № 259/07-20/35947583 про те, що висновки про достовірність заявлених ТОВ до відшкодування з бюджету сум ПДВ будуть зроблені після проведення перевірки постачальників платника ПДВ за ланцюгом постачання. Наведені у довідках висновки були підтверджені актом від 20 січня 2011 року № 92/23-02/3504758 про результати планової виїзної перевірки, проведеної контролюючим органом.

Правове становище, умови, підстави та порядок реалізації права на визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, на час виникнення спірних правовідносин регулювалися пунктом 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до підпунктів 7.7.4, 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 цього Закону платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом того ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ДПІ за результатами перевірки правильності заявлених до відшкодування сум податку фактично не заперечила товарності й реальності господарських операцій із придбання товарів і сплати ПДВ, не висловила застережень щодо дійсності податкових накладних та інших первинних документів, наданих ТОВ на підтвердження факту сплати податку і достовірність цих операцій, але попри це не склала і не подала до органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У контексті цих обставин справи контролюючий орган у межах правил підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР може (має право) провести перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування за умови наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням податкового законодавства, якщо ці порушення були допущені саме платником податку при поданні податкової звітності і заяви про бюджетне відшкодування. Така перевірка, зокрема, не виключає можливості перевірки товарності та реальності господарських операцій із контрагентами платника податку.

Водночас ці норми права не встановлюють залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати ПДВ контрагентами платника податку і не дають права контролюючому органу не подавати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, з підстави незавершення перевірки контрагентів платника податків, які були постачальниками/продавцями товарів/послуг, на вартість яких нарахований і сплачений податок, що підлягає відшкодуванню.

Таке розуміння зазначених норм права Верховний Суд України сформулював у постановах від 9 вересня 2008 року (справа № 21-500во08) та 1 червня 2010 року (справа №  21-573во10), суть якого полягає в тому, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього платника податку. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2013 року не відповідає змісту норм підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.4, 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР та правозастосовній практиці Верховного Суду України, а тому не може залишатися в силі й підлягає скасуванню.

Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, як про це йдеться в заяві ТОВ, оскільки відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до цього самого суду.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбурс-Трайгон» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий                                                                                                                                                                                             В.ВКривенко

Судді:                                                                                М.І. Гриців                                                                                           М.Б. Гусак

                                                                      О.А. Коротких                                                                            В.Л. Маринченко

                                                                      О.Б. Прокопенко                                                              І.Л. Самсін

                                                                      О.О. Терлецький