2014.10.14 № 923/318/13 ВСУ: вибуття поза волею

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 14 жовтня 2014 року
Вибуття майна поза волею власника
Вибуття майна поза волею власника
Вибуття спірного майна з володіння акціонерного товариства відбулося поза його волею, на підставі судових рішень про затвердження мирової угоди та визнання права власності, у подальшому скасованих. Тому є правові підстави для витребування цього майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи — підприємця ОСОБА_1 (далі — ФОП ОСОБА_1) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 квітня 2014 року у справі N 923/318/13 за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, відкритого акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат» (далі — ВАТ «ХБК») до ФОП ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, встановила:

У березні 2013 року заступник прокурора Херсонської області звернувся до господарського суду Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, ВАТ «ХБК» із позовом до ФОП ОСОБА_1 про витребування об’єкта нерухомості вартістю 1363500 грн., а саме — нежитлового приміщення загальною площею 912,6 кв. м, розташованого АДРЕСА_1 (далі — спірне майно), із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано вибуттям поза волею власника спірного майна на підставі ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство ВАТ «ХБК» і рішення господарського суду Херсонської області від 23 лютого 2006 року у справі N 7/89-ПН-06 про визнання за закритим акціонерним товариством «Волинський шовковий комбінат» (далі — ЗАТ «Волинський шовковий комбінат») права власності на спірне майно, скасованих судами вищих інстанцій.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення, господарський суд визнав передачу спірного майна боржника ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» за згодою власника. Внаслідок реконструкції збільшено площу і змінено технічні характеристики цього приміщення, тому, на думку суду першої інстанції, відсутні підстави для його витребування у нового власника — ФОП ОСОБА_1.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2013 року рішення господарського суду Херсонської області від 14 серпня 2013 року скасовано, позов задоволено. Витребувано із володіння ФОП ОСОБА_1 на користь ВАТ «ХБК» об’єкт нерухомості вартістю 1363500 грн., а саме — нежитлове приміщення загальною площею 912,6 кв. м, розташоване АДРЕСА_1.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 квітня 2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2013 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, зазначив, що спірне майно вибуло поза волею власника ВАТ «ХБК», а на підставі судових рішень, у подальшому скасованих судами вищих інстанцій, а тому, ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» не було належним власником спірного майна і не мало права його відчужувати.

ФОП ОСОБА_1 в порядку статті 111 19 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 квітня 2014 року у справі N 923/318/13 на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що регулюють порядок і встановлюють підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 388 Цивільного кодексу України; далі — ЦК України).

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 24 липня 2012 року у справі N 62/146, від 8 вересня 2010 року у справі N 18/76-09, від 2 липня 2013 року у справі N 5002-26/4043-2012, від 29 листопада 2011 року у справі N 9/116(2010), в яких, зокрема, висловлено правові позиції, що за умови добровільного відчуження власником свого майна відсутні підстави для витребування такого майна із чужого незаконного володіння у порядку статті 388 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 29 лютого 1996 року N 31-АТ, на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 1994 року N 699/94, державне підприємство «Херсонський бавовняний комбінат» реорганізовано шляхом перетворення у ВАТ «ХБК», яке є його правонаступником.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 21 листопада 2005 року у справі N 12/68-Б про визнання банкрутом ВАТ «ХБК» затверджено мирову угоду між ВАТ «ХБК» і ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» про відстрочку оплати грошових зобов’язань. На підставі доповнення від 25 січня 2006 року N 1 до зазначеної мирової угоди нежитлове приміщення загальною площею 891,2 кв. м, розташоване АДРЕСА_1 було передано ЗАТ «Волинський шовковий комбінат».

23 лютого 2006 року рішенням господарського суду Херсонської області у справі N 7/89-ПН-06 визнано за ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» право власності на спірне майно. Постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2006 року зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд, під час якого ухвалою господарського суду Херсонської області від 25 жовтня 2007 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17 січня 2008 року і постановою Вищого господарського суду від 21 травня 2008 року, провадження у справі припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відмовою позивача від позову.

30 березня 2006 року постановою Запорізького апеляційного господарського суду у справі N 12/68-Б про визнання банкрутом ВАТ «ХБК», залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 червня 2006 року, ухвалу господарського суду Херсонської області від 25 листопада 2005 року, зокрема в частині щодо затвердження мирової угоди від 25 листопада 2005 року скасовано.

23 березня 2006 року ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» за договором купівлі-продажу продало спірне майно приватному підприємству «Хімтехстандарт», незважаючи на те, що в цей час судами апеляційної і касаційної інстанцій здійснювався перегляд ухвали господарського суду Херсонської області про затвердження мирової угоди від 21 листопада 2005 року у справі N 12/68-Б та рішення господарського суду Херсонської області від 23 лютого 2006 року у справі N 7/89-ПН-06 про визнання за ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» права власності на спірне майно. У свою чергу приватне підприємство «Хімтехстандарт» продало спірне майно за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2007 року ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі — ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо затверджено мирову угоду (пункт 5 частини першої статті 40 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Отже, укладання мирової угоди, враховуючи її мету й характер процесуальної дії, свідчить про фіксування умов врегулювання обов’язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам будь-якими законними способами, наслідком чого має стати припинення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» одним із заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, який передбачений планом санації, є зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань.

Частиною третьою статті 18 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що інвестор (інвестори) за умови виконання зобов’язань, визначених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

Таким чином, законодавець пов’язує перехід права власності на майно боржника до інвестора в процедурі санації за умови виконання інвестором своїх зобов’язань відповідно до затвердженого плану санації. Водночас така можливість переходу права власності через укладання мирової угоди законом не передбачена.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відтак, приписами статті 388 ЦК України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Отже, погоджуючись із позицією суду апеляційної інстанції, що вибуття спірного майна із володіння ВАТ «ХБК» відбулося поза його волею, на підставі судових рішень про затвердження мирової угоди та визнання права власності, у подальшому скасованих судами вищих інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого і законного висновку про наявність правових підстав для витребування цього майна у порядку статті 388 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 111 26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 111 23 — 111 26, 111 28 Господарського процесуального кодексу України, cудова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви фізичної особи — підприємця ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 квітня 2014 року у справі N 923/318/13 відмовити.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2013 року у справі N 923/318/13.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький