2014.11.18 № 901/2493/13 ВСУ: відчуження майна лише за згодою власника

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 листопада 2014 року
 ВАССтосовно майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв’язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна та з метою його збереження в інтересах громадян України Постановою Верховної Ради України від 04.02.94 N 3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, встановлено, що зазначене майно є загальнодержавною власністю і не може бути відчужене без згоди його власника — держави в особі Фонду державного майна України. Отже, оскільки спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзних громадських організацій, а на момент створення закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» перебувало у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника — держави в особі Фонду державного майна України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Колесника П. І., Гуля В. С., Потильчака О. І., Ємця А. А., Шицького І. Б., Жайворонок Т. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 червня 2014 року в справі N 901/2493/13 за позовом Сакського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю «Порт трейд лтд» (далі — ТОВ «Порт трейд лтд»), товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчо-курортний центр «Саки» (далі — ТОВ «ОКЦ «Саки»), товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Івелія» (далі — ТОВ «СК «Івелія»), товариства з обмеженою відповідальністю «Лінар’я-Саки» (далі — ТОВ «Лінар’я-Саки»), товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель спа-ресорт «Саки» (далі — ТОВ «Парк-готель спа-ресорт «Саки»), товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки» (далі — ТОВ «СК «Саки»), виконавчого комітету Сакської міської ради Автономної Республіки Крим (далі — виконком Сакської міськради), треті особи — Федерація професійних спілок України, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі — ПАТ «Укрпрофоздоровниця»), про визнання недійсними рішень та визнання права власності, встановила:

У липні 2013 року Сакський міжрайонний прокурор Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відчуження державного майна — об’єктів нерухомого майна санаторію «Саки» (колишній санаторій ім. Леніна у м. Саки) — відбулося поза волею власника, без згоди Фонду державного майна України. Просив визнати недійсними рішення виконкому Сакської міськради про первинну реєстрацію та оформлення права власності на усі об’єкти нерухомого майна санаторію «Саки» за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі — ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»), закритим акціонерним товариством «Санаторій «Саки» (далі — ЗАТ «Санаторій «Саки»), ТОВ «СК «Саки» від 22 лютого 2002 року N 85 (пп. 1.1 п. 1), від 28 лютого 2003 року N 68, від 22 серпня 2007 року N 615, від 22 серпня 2007 року N 616, від 22 серпня 2007 року N 617, від 24 грудня 2009 року N 967, оскільки їх прийнято з порушенням вимог закону, та визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на цілісний майновий комплекс санаторію «Саки».

10 вересня 2013 року до суду першої інстанції від Сакської міжрайонної прокуратури надійшла заява про відмову від позову.

Фонд державного майна України відмову прокурора від позовної заяви не підтримав, натомість підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Суд розглянув справу по суті.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2013 року прийнято відмову прокурора від позовних вимог; у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2014 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29 вересня 2014 року справу N 901/2493/13 за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 червня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), заступник Генерального прокурора України, який діє в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 23 червня 2014 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2014 року, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2013 року, та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 10 Конституції Української РСР 1978 року, ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР, Закону України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» та Постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року N 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 16 листопада 2011 року у справі N 4/5027/643/2011, від 10 грудня 2013 року у справі N 5002-4/5146-2011 та копію постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 3 листопада 2006 року у справі N 11/449-05, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані ті ж самі норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України, Федерації професійних спілок України, ТОВ «СК «Саки», Кабінету Міністрів України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 19 травня 1999 року N П 1-8 затверджено перелік об’єктів нерухомого майна комплексу санаторію «Саки» (53 об’єкти), які передано у відання дочірнього підприємства «Сакикурорт» (далі — ДП «Сакикурорт») ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Як підставу реєстрації права власності на це майно зазначено рішення Вищого арбітражного суду України від 7 червня 1997 року N 041/18 А 137/7-7/30.

У зв’язку з внесенням Радою Федерації незалежних профспілок України нерухомого майна до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» рішенням виконкому Сакської міськради від 22 лютого 2002 року N 85 за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на будівлі та споруди санаторію «Саки», розташовані в м. Саки по вул. Курортна, 4.

На підставі цього рішення 18 травня 2002 року зареєстровано право власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на майно санаторію «Саки» та видано свідоцтво про право власності.

19 грудня 2002 року створено ЗАТ «Санаторій «Саки» шляхом виділення структурного підрозділу ДП «Сакикурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Засновниками ЗАТ «Санаторій «Саки» були ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» і товариство з обмеженою відповідальністю «Київська інвестиційно-промислова компанія «КиївІнвестпром».

Рішенням виконавчого комітету Сакської міської ради від 28 лютого 2003 року N 68 оформлено право власності за ЗАТ «Санаторій «Саки» на об’єкти нерухомого майна санаторію, розташовані по вул. Курортна, 4, у м. Саки, а також розташовані по вул. Морська, 4 (сектор N 3, д. 4, 5) у м. Саки (п. п. 1.2).

Зазначене майно було передано до статутного фонду ЗАТ «Санаторій «Саки» його засновником — ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

На підставі рішення виконкому Сакської міськради від 28 лютого 2003 року N 68 ЗАТ «Санаторій «Саки» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно санаторію «Саки» загальною площею 25424,8 кв. м.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 6 серпня 2007 року у справі N 13/122/07 визнано дійсним укладений між ЗАТ «Санаторій «Саки» і ТОВ «СК «Саки» договір купівлі-продажу нерухомого майна від 1 березня 2007 року, а саме: комплекс будівель та споруд, загальною площею 25424,8 кв. м за адресою: м. Саки по вул. Курортна, 4, будиночки (2), площею 60,8 кв. м та 60,7 кв. м, розташовані в м. Саки по вул. Морська, 4, сектор 3, N 4, 5.

На підставі цього судового рішення:

— рішенням виконкому Сакської міськради від 22 серпня 2007 року N 615 оформлено право власності ТОВ «СК «Саки» на комплекс об’єктів нерухомості санаторію «Саки» та видано свідоцтво про право власності ТОВ «СК «Саки» на це майно;

— рішенням виконкому Сакської міськради від 22 серпня 2007 року N 616 оформлено право власності ТОВ «СК «Саки» на літній будиночок N 5 у секторі N 3 по вул. Морська, 4, у м. Саки, загальною площею 60,7 кв. м і видано свідоцтво про право власності ТОВ «СК «Саки» на це майно;

— рішенням виконкому Сакської міськради від 22 серпня 2007 року N 617 оформлено право власності ТОВ «СК «Саки» на літній будиночок N 4 в секторі N 3 по вул. Морська, 4, у м. Саки, загальною площею 60,8 кв. м та видано свідоцтво про право власності ТОВ «СК «Саки» на це майно.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26 листопада 2009 року у справі N 9/221/09 визнано дійсним договір купівлі-продажу від 1 серпня 2008 року, укладений між ЗАТ «Санаторій «Саки» і ТОВ «СК «Саки», за умовами якого ЗАТ «Санаторій «Саки» передало, а ТОВ «СК «Саки» прийняло у власність нерухоме майно: 1) розташоване у с. Оріхове Сакського району (дім-сторожка, свинарники, стайня, сарай, огорожа, ворота); 2) комплекс будівель, розташованих у м. Саки по вул. Курортна, 4е, (спальний корпус, склади, декоративні озера, альтанка, пташник, теслярня, станція промстоків, навіс, огорожа, водолікарня).

На підставі зазначеного рішення суду рішенням виконкому Сакської міськради від 24 грудня 2009 року N 967 за ТОВ «СК «Саки» оформлено право власності на комплекс споруд, розташованих у м. Саки, по вул. Курортна, 4ю (змінено адресу) та видано свідоцтво про право власності ТОВ «СК «Саки» на це майно.

Частину будівель було відчужено ТОВ «СК «Саки» за договорами купівлі-продажу, укладеними 25 грудня 2009 року між ним і ТОВ «Порт трейд лтд».

Рішенням виконкому Сакської міськради від 24 червня 2010 року N 436 певні об’єкти нерухомості зі складу комплексу санаторію по вул. Курортна, 4ю, у м. Саки виділені в окремі адреси: вул. Курортна, 4ж, вул. Курортна, 4г, вул. Курортна, 4з, вул. Курортна, 4б, вул. Курортна, 4я, вул. Курортна, 4д, вул. Курортна, 4ю. На зазначені об’єкти ТОВ «СК «Саки» видано окремі свідоцтва про право власності.

Рішенням виконкому Сакської міськради від 24 березня 2011 року N 215 зі складу комплексу санаторію, розташованого по вул. Курортна, 4е, в м. Саки, окремі об’єкти нерухомості виділено в окремі адреси, а саме: вул. Курортна, 4к, та вул. Курортна, 4е, та оформлено право власності ТОВ «СК «Саки» на ці об’єкти.

22 жовтня 2012 року учасниками ТОВ «СК «Саки» прийнято рішення про реорганізацію товариства шляхом виділу нових товариств: ТОВ «Парк-готель спа-ресорт «Саки», ТОВ «Лінар’я-Саки», ТОВ «Івелія», товариства з обмеженою відповідальністю «Арасєна», та затверджено розподільчий баланс, яким до новостворених товариств передано спірні об’єкти нерухомого майна та у подальшому видано свідоцтва про право власності на них.

Під час проведеної у 2013 році перевірки прокурором встановлено порушення Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України «, постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР «, Постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року N 2268-XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», Постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року N 3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР «, Постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року N 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що держава в особі позивача є власником спірного майна та що це майно було неправомірно передано до статутного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця». Крім того, оспорювані рішення виконкому Сакської міськради NN 615, 616, 617, 967 про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна прийнято на підставі рішень господарського суду про визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених між ЗАТ «Санаторій «Саки» і ТОВ «СК «Саки».

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції також виходив із того, що Федерація незалежних профспілок України, яка передала майно санаторно-курортних закладів у власність акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», ніколи не була організацією союзного підпорядкування в розумінні Закону України від 10 вересня 1991 року «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», а її майно ніколи не перебувало у державній власності; на спірне нерухоме майно не поширюється мораторій, введений Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 1990 року N 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР», оскільки це майно не було об’єктом державної власності.

Разом із тим у постанові Вищого господарського суду України від 10 грудня 2013 року у справі N 5002-4/5146-2011, на яку посилається заявник як на підставу для порівняння, суд касаційної інстанції, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, за подібних предмета і підстав позову, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, дійшов протилежного правового висновку, а саме: визнав недійсними рішення міської ради про оформлення права власності на об’єкти нерухомості, визнав за державою права власності на відповідне нерухоме майно. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що на спірне майно (передане ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» Федерацією незалежних профспілок України як внесок до статутного фонду) поширюється введений Постановою Верховної Ради України «Про захист суверенних прав власності Української РСР» N 506 мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна України, оскільки передача майнових комплексів у відання профспілковим організаціям, здійснена органом державної влади колишнього Союзу РСР, не мала наслідком зміну форми власності. Відтак, ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не могло набути права власності на це майно від Федерації незалежних профспілок України. Майно передано до відання профспілок без вказівки про його передачу у власність (постанова Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606), а тому з державної власності не вибуло.

З постанови Вищого господарського суду України від 16 листопада 2011 у справі N 4/5027/643/2011 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання недійсними рішення міської ради щодо оформлення права власності на об’єкти нерухомості, з огляду на те, що спірне майно (яке було передано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» Федерацією незалежних профспілок України як внесок до статутного фонду) є державною власністю, і ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно у власність третім особам. Майно, яке було передане тільки у відання профспілок на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР», із загальнодержавної власності не вибуло.

Отже, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права: Закону України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» та Постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року N 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР».

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР» зобов’язано Міністерство охорони здоров’я Української РСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії (у т. ч. і санаторій ім. Леніна у м. Саки згідно з додатком N 1), будинки відпочинку та пансіонати з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Пунктом 2 постанови встановлено, що вказане майно передається профспілковим організаціям у відання.

Профспілки України діяли за загальним статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м. Києва від 23 грудня 1991 року N 9971 зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» як підприємство, що є правонаступником Української республіканської Ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об’єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», становила 92,92 % розміру статутного фонду.

Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року N 1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10 вересня 1991 року N 1540-XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» було встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 року N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, у зв’язку із законодавчою невизначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 4 лютого 1994 року N 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України «Про Фонд державного майна України», з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» перебувало у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника — держави в особі Фонду державного майна України.

Таким чином, відмова суду касаційної інстанції в задоволенні позову з тих підстав, що відсутнє порушене право та охоронюваний законом інтерес позивача, є помилковим.

Неправильне застосування положень Закону України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» та Постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року N 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР» призвело до неправильного вирішення спору у справі, яка розглядається, що є підставою для скасування рішення суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене постанова Вищого господарського суду України від 23 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 111 23, 111 24, 111 25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 23 червня 2014 скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький