2015.10.21 № 6-831цс14 ВСУ: третейського, скасування

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року                                                                                            м. Київ

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.

У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається Верховним Судом України, вирішено скаргу на рішення третейського суду, постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта – долари США.

Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб – забезпечення стабільності української грошової одиниці – гривні.

Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку – третейськими судами.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

 

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі — ПАТ «Альфа-банк») до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 зазначала, що оскаржуване рішення є незаконним та ухвалене з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без її участі, повідомлень про час та місце розгляду справи вона не отримувала, тобто третейський суд вирішив питання про її права і обов’язки, хоча вона не брала участі у справі. Також позивачка вважала, що на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому справа не підвідомча третейському суду.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 грудня          2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2015 року, у задоволені заяви ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня        2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини першої статті 203, статей 215, 533 ЦК України, частин четвертої, п’ятої, сьомої статті 12, статті 51 Закону України «Про третейські суди».

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на підтримання заяви та представника ПАТ «Альфа-банк» ОСОБА_4 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а також з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Судом встановлено, що 12 лютого 2008 року між ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_2 була укладена рамкова угода, відповідно до якої банк надав позичальнику кредитні продукти у межах строку, що становить 180 місяців з дати укладення цієї угоди. Сторони домовились, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами в межах цієї угоди не повинен перевищувати 2 000 000 доларів США. Позичальник зобов’язувався повернути отримані кошти і сплатити проценти за користування кредитом.

 З метою забезпечення виконання зобов’язань за вищезазначеним договором між ЗАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 12 лютого 2008 року. Згідно даного договору поручитель ОСОБА_1 взяла на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_2, які виникають з умов Рамкової угоди від 12 лютого 2008 року.

У відповідності до п. 4.4 договору поруки від 12 лютого 2008 року та п. 4.7 рамкової угоди від 12 лютого 2008 року, п. 6.2 договорів про надання траншу від 15 лютого 2008 року, 26 лютого 2008 року, 27 травня 2008 року судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв’язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні дії даного договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у відповідності до його Регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою постійно діючого третейського суду при Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Сторони домовились, що якщо одна із сторін письмово не наполягатиме на іншому, то розгляд їх спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів без проведення усного слухання і виклику сторін.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-банк» заборгованість, яка складається з: заборгованість за кредитом – 466 886,18 доларів США, заборгованість по процентам — 10 905,74 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів — 97 336 грн. 26 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-банк» заборгованість по договору поруки в розмірі 74 255 грн. 68 коп. Стягнуто солідарно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати на сплату третейського збору. У решті позову відмовлено.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідно до положень статті 6 Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній на момент ухвалення рішення третейським судом, спори про стягнення заборгованості за кредитним договором були підвідомчі третейському суду, тому відсутні підстави для скасування рішення третейського суду. Крім того, посилання позивачки на те, що рішенням третейського суду було стягнуто суму заборгованості в іноземній валюті без зазначення розрахунків у національній валюті України не може бути підставою для скасування зазначеного рішення відповідно до вимог статті 389-5 ЦПК України та статті 51 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду.

У наданих для порівняння:

— ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2011 року, постановленій у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій й направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що між сторонами не існували правовідносини, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом, зокрема, передбачених частиною другою статті 192 ЦК України, частиною третьою статті 533 ЦК України та Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суди дійшли помилкового висновку про стягнення з особи присуджених позивачу сум у доларову еквіваленті. Крім того, суд першої інстанції в ухваленому рішенні не перевірив доводів відповідача щодо періодичного погашення ним кредитної заборгованості та його заперечень з цього приводу щодо розміру присудженої суми;

— ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року, постановленій у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що у разі пред’явлення позову про стягнення коштів в іноземній валюті суду необхідно в мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак суд першої інстанції ухвалюючи рішення наведених вимог закону не врахував та стягнув суму боргу в іноземній валюті.

Таким чином, судом касаційної інстанції у справах з подібних правовідносин неоднаково застосовано норми матеріального права, які регулюють порядок проведення на території України грошових розрахунків у валюті.

Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначених норм права, Верховний Суд України виходить із такого:

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях.

Отже, рішення третейського суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя в іноземній валюті ухвалене всупереч вимогам закону щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України в іноземній валюті.

Щодо підстав для скасування рішення третейського суду Верховний Суд України зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.

У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається Верховним Судом України, вирішено скаргу на рішення третейського суду, постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта – долари США.

Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті, як вже зазначалося вище, регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб – забезпечення стабільності української грошової одиниці – гривні.

Наявністфь в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку – третейськими судами.

За таких обставин судові рішення судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій відповідно до п. 2 а) ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України слід скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 на рішення третейського суду.

За змістом частини п’ятої статті 88 ЦПК України, якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись п. 2 а) ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року задовольнити.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 грудня          2014 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року задовольнити.

Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у складі судді ОСОБА_5, постановлене 20 серпня 2009 року в м. Чернігові по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» на користь ОСОБА_1 2 197 грн. понесених нею витрат зі сплати судового збору

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
 

Судді

   
       В.І. Гуменюк        Ю.Л. Сенін
       Н.П. Лященко        В.М. Сімоненко
       Л.І. Охрімчук

 

       А.Г. Ярема