2015.01.21 № 6-214цс14 ВСУ: позовна давність переривається

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
21 січня 2015 року      м. Київ
ВАСЧастиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
Гуменюка В.І.,

 Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту НОМЕР_1, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.

Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов’язань повернути кредит не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 1 953 грн 90 коп. заборгованості за кредитом, 9 631 грн 14 коп. відсотків за користування ним, 17 821 грн 08 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання та 1 970 грн 31 коп. штрафу, а всього 31 376 грн 43 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ  «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасовано, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    26 березня 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: частини другої статті 264 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права щодо переривання строку позовної давності, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту НОМЕР_1, за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Позичальник погодився із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 5), подав до банку заяву позичальника. ОСОБА_1 отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок для повного розрахунку за товар та сплати комісії банку, користувався кредитними коштами, однак жодного платежу за графіком повернення коштів не здійснив. У зв’язку невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 31 376 грн 43 коп., з яких: 1 953 грн 90 коп. – заборгованість за кредитом; 9 631 грн 14 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17 821 грн 08 коп. – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн – штраф (фіксована частина) та 1 470 грн 31 коп. – штраф (процентна складова).

Згідно з підпунктом 5.5 договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування ним, винагороди, неустойки встановлені сторонами у п’ять років.

13 жовтня 2009 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «КБ «ПриватБанк» 7 453 грн 70 коп. заборгованості за кредитним договором.

16 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування цього наказу, посилаючись на те, що ніяких договірних відносин між ним і банком не існує.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2009 року вищезазначений судовий наказ скасовано.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року на підставі статті 264 ЦК України дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності у зв’язку з видачею судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Отже, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий

 

 

 А.Г. Ярема

 Судді:                                        Л.І. Григор’єва

 

 

 Л.І. Охрімчук

 В.І. Гуменюк

 

 

 Ю.Л. Сенін

 

 

Н.П. Лященко

 

 В.М. Сімоненко