2015.02.04 № 6-239цс14 ВСУ: захист прав споживачів

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
 04 лютого 2015 року                                                                                            м. Київ
  
Позовна давність у захисті прав споживачів
Позовна давність у захисті прав споживачів
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
 Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.
Суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 10 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту на строк до 10 лютого 2008 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 3 489 грн. 60 коп., а відповідач зобов’язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови договору, у зв’язку з чим станом на 24 вересня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 38 893 грн. 97 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 2 823 грн. 01 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 16 237 грн. 64 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором – 17 505 грн. 04 коп., а також штрафу відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) – 500 грн., штрафу (процентна складова) – 1 828 грн. 28 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Балтського районного суду від 4 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, у позові відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України   ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 267 ЦК України та  статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 10 лютого 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту на строк до  10 лютого 2008 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 3 489 грн. 60 коп. зі сплатою 12 % річних, а позичальник зобов’язаний був сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору.

У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору  станом на 24 вересня 2013 року утворилась заборгованість в загальній сумі 38 893 грн. 97 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 2 823 грн.   01 коп., заборгованості по процентах за користування кредитом – 16 237 грн.    64 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором – 17 505 грн.   04 коп., а також штрафу відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) – 500 грн., штрафу (процентна складова) – 1 828 грн. 28 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором споживчого кредиту, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив із того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а тому позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Судом також встановлено, що строк виконання зобов’язання за договором закінчився 10 лютого 2008 року. Відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність за домовленістю сторін була збільшена до 5 років (п. 5.5 договору). Однак позивач звернувся до суду із позовом лише у жовтні 2013 року, тобто після спливу позовної давності.

В той же час в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня та 14 травня 2014 року, що надані заявником як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в справах з подібних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку про те, що пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, оскільки такої заяви сторонами у справі заявлено не було, то відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності.

Таким чином, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм статті 267 ЦК України та пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки  (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною першою статті 259 ЦК України закріплено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Разом із тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із заявою про застосування позовної давності відповідач до суду першої інстанції не звертався, а тому відсутні правові підстави для застосуванням судом позовної давності.

Крім того, висновок суду першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, про те, що пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, на зазначене уваги не звернув та не врахував, що згідно із положеннями частини третьої статті 267 ЦК України за відсутності заяви сторони у спорі про застосування позовної давності правові підстави для його застосування відсутні.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2014 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий   А.Г. Ярема

  

Судді  

В.І. Гуменюк

 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк   

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко