2015.03.11 № 6-141цс14 ВСУ: нотаріуси вчинають виконавчі написи

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
11 березня 2015 року                                                                                 м. Київ
Правова позиція № 6-141цс14
для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від  29 червня 1999 року № 1172    «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.
Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.
суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І.,
Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,
Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі – ПАТ «ПроКредит Банк»), третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позивачка зазначала, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_3 й
ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено рамкову угоду, за умовами якої банк надав їй кошти в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк                 36 місяців. У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на вказане нерухоме майно.

ОСОБА_1 вважала, що зазначений виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки вчинений нотаріусом із порушенням вимог чинного законодавства, тому просила визнати його таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 9 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківського області від 17 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року  справу допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції          ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безпірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», пунктів 283, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_3 і
ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено рамкову угоду, за умовами якої банк надав ОСОБА_3 кошти в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк 36 місяців.

У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами  якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.

29 січня 2009 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення про заборгованість на суму 33 061, 59 доларів США (що еквівалентно 308 728 грн 10 коп.), яка була отримана останньою 3 лютого         2009 року, та вимогу про повне дострокове погашення кредиту в повному обсязі протягом 5 днів.

Згідно із заявою ПАТ «ПроКредит Банк» про вчинення виконавчого напису нотаріуса вбачається, що сума, яка підлягає сплаті,                               становить 666 426 грн 70 коп.

11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1.

Постановою від 16 серпня 2010 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби за виконавчим написом            НОМЕР_1 від 11 серпня 2010 року відкрито виконавче провадження.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 листопада      2010 року позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за даним кредитним  договором у розмірі 308 728 грн 10 коп.

Таким чином, на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса справа за позовом ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за даним кредитним договором у розмірі 308 728 грн 10 коп.  перебувала в суді першої інстанції.

ОСОБА_1 є іпотекодавцем згідно з договором іпотеки   від 27 листопада 2007 року, укладеноим між нею та банком.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом із дотриманням вимог законодавства.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право                    іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, у цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Відповідно до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від  3 березня 2004 року № 20/5, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Такого самого висновку у своїх ухвалах від 23 січня 2013 року,                          від 12 лютого 2014 року, від 26 березня 2004 року та від 14 травня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції  посилається у своїй заяві ОСОБА_1.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360-ЦПК України його необхідно  скасувати й передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої                                статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий   А.Г. Ярема

 

Судді   Л.І. Григорєва

 

В.І. Гуменюк

 

Н.П. Лященко

 

    Л.І. Охрімчук

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко