2015.03.11 № 6-35цс15 ВСУ: зобов’язання, забезпеченого порукою

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
11 березня 2015 року                                                                                м. Київ
 
Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 березня 2015 року у справі
 № 6-35цс15
Зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники 
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Якщо ж зобов’язання забезпечується кількома поручителями, які надали поруку за різними договорами поруки, то останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. У такому випадку кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Барбари В.П.,

Берднік І.С.,

Григорєвої Л.І.,

Гуля В.С.,Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І.,

Лященко Н.П., Потильчака О.І.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Шицького І.Б., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулось до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Квасилівський завод комунального устаткування» (далі – ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування»), товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Еко Консалтінг» (далі – ТОВ «Енерго Еко Консалтінг»), товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Генерація» (далі – ТОВ «Енерго Генерація»), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Зазначало, що 31 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Західінкомбанк» (далі – ТОВ «КБ «Західінкомбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», і ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» було укладено кредитний договір, за умовами якого товариству надано кредит у розмірі 1 млн. 800 тис. грн зі сплатою 18% річних на строк до 30 березня 2011 року, а в разі невиконання (неналежного виконання) будь-якої з умов договору – в семиденний строк від дня отримання письмової вимоги кредитора.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 31 березня 2008 року між ПАТ «Західінкомбанк», ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування», ТОВ «Енерго Еко Консалтінг», ТОВ «Енерго Генерація», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки, згідно з умовами яких кожен із поручителів зобов’язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі всіх зобов’язань, що випливають із кредитного договору й додаткових до нього договорів.

У зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань за кредитним договором у ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» утворилась заборгованість, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 20 березня 2012 року позовну заяву ПАТ «Західінкомбанк» у частині вимог до ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування», ТОВ «Енерго Генерація» та ТОВ «Енерго Еко Консалтінг» залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 3 вересня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Західінкомбанк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2013 року вказане рішення суду першої скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Західінкомбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 040 117 грн 16 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2013 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31 березня 2008 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк» і ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» було укладено кредитний договір, за умовами якого товариству надано кредит у розмірі 1 млн. 800 тис. грн зі сплатою 18% річних до 30 березня 2011 року, а в разі невиконання (неналежного виконання) будь-якої з умов договору – в семиденний строк від дня отримання письмової вимоги кредитора. У зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань за кредитним договором у ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» утворилась заборгованість.

Відповідно до договорів поруки від 31 березня 2008 року, які укладені між банком і ОСОБА_1 НОМЕР_1 (а.с. 53) та між банком і ОСОБА_2 НОМЕР_2 (а.с. 54), зокрема пунктів 1.1 та 2.2, поручитель зобов’язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» у повному обсязі всіх зобов’язань позичальника, що випливають із кредитного договору й додаткових до нього договорів, укладених між кредитором і позичальником.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ «Західінкомбанк», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки договори поруки, які укладені з відповідачами для забезпечення виконання зобов’язань за єдиним кредитним договором, не є припиненими, за вказаним кредитним договором наявна заборгованість, а тому вказана сума підлягає стягненню солідарно з поручителів на підставі пункту 1.1 договорів поруки та статті 554 ЦК України.

Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року на підставі статті 554 ЦК України дійшов протилежного висновку – про неможливість солідарної відповідальності поручителів за окремо укладеними договорами поруки.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином та відповідно до умов договору.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності  за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов’язання забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

Саме до цього зводяться правові висновки суду касаційної інстанції, що викладені в постанові Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року, яка надана ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

 

Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема

 

   

 

В.П. Барбара

 

 

І.С. Берднік

 

 

Л.І. Григорєва

 

 

В.С. Гуль

 

 

В.І. Гуменюк

 

 

А.А. Ємець

 

 

Т.Є. Жайворонок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

П.І. Колесник

 

 

Н.П. Лященко

 Л.І. Охрімчук

 О.І. Потильчак

 Ю.Л. Сенін

 В.М. Сімоненко

 І.Б. Шицький