2015.04.15 № 3-43гс15 ВСУ: заміна кредитора без згоди боржника

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Заміна кредитора без згоди боржника, якщо така згода прописана в договорі, призводить до визнання договору заміни кредитора недійсною.
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
ПОСТАНОВА
від 15 квітня 2015 року
Згідно зі ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів: Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройенерго» (далі — ТОВ «Спецстройенерго») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року в справі N 910/6098/14 за позовом ТОВ «Спецстройенерго» до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі — ПАТ «ВТБ Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Солар» (далі — ТОВ «Альфа Солар») про визнання договору недійсним, встановила:

У квітні 2014 року ТОВ «Спецстройенерго» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Альфа Солар».

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Сілікон» (далі — ТОВ «Сілікон») як іпотекодавець і боржник у зобов’язанні не надавало своєї згоди на укладення договору про відступлення ПАТ «ВТБ Банк» на користь ТОВ «Альфа Солар» права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «Сілікон» і ПАТ «ВТБ Банк». Внаслідок укладення оспорюваного договору ТОВ «Альфа Солар» набуло статусу іпотекодержателя та кредитора у процедурі банкрутства ТОВ «Сілікон», і його вимоги підлягають позачерговому задоволенню. Оскільки вимоги ТОВ «Спецстройенерго» до ТОВ «Сілікон» у процедурі банкрутства останнього віднесено до четвертої черги вимог кредиторів, позачергове задоволення вимог ТОВ «Альфа Солар» унеможливлює задоволення вимог позивача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 5 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 3 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), ТОВ «Спецстройенерго» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 215, 516 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 14 травня 2014 року у справі N 922/846/13-г, від 25 листопада 2010 року у справі N 4/185 та від 26 січня 2011 року у справі N 4/294, в яких, на його думку, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що недотримання наявного в договорі іпотеки застереження про необхідність письмової згоди боржника на відступлення права вимоги не є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, оскільки ні договором, ні законом не встановлено порядку надання такої письмової згоди; клопотання керуючого санацією боржника про внесення змін до реєстру кредиторів у зв’язку із заміною кредитора у зобов’язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов зазначив про відсутність передбачених ст. ст. 203, 215, 516 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі N 922/846/13-г про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову на підставі ст. ст. 203, 215, 516 ЦК України. В основу судових рішень покладено висновок про те, що хоча за загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, однак сторони не позбавлені можливості додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

У наданих для порівняння постановах у справах N 4/185, N 4/294 суд касаційної інстанції також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовів товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» (далі — ТОВ «БМБ Компаунд») до акціонерного комерційного банку «Європейський» (далі — АКБ «Європейський») та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський» (далі — ПАТ «КБ «Володимирський») про визнання недійсними договорів про відступлення ПАТ «КБ «Володимирський» права вимоги за кредитними договорами, позичальником за якими є ТОВ «БМБ Компаунд», а позикодавцем — АКБ «Європейський», та договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами і договорами застави. В основу судових рішень покладено висновок про те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачена кредитним договором, є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Таким чином, має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у межах доводів заяви про перегляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 — 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Так ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов’язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що на забезпечення виконання кредитного договору від 26 жовтня 2007 року N 55ВД про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії між ВАТ «ВТБ Банк» (іпотекодержатель) і ТОВ «Сілікон» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 30 жовтня 2007 року. Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно — єдиний майновий комплекс ТОВ «Сілікон» за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, 3-а (п. 2.1 договору іпотеки).

Згідно з п. 4.2.12 договору іпотеки іпотекодержатель має право відступити права за цим договором за письмовою згодою іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за договором кредиту, повідомивши про це іпотекодавця письмово у п’ятиденний строк.

Тобто спірний договір іпотеки передбачає дві умови відступлення іпотекодержателем прав за цим договором: письмова згода іпотекодавця та одночасне здійснення відступлення права вимоги за договором кредиту.

Разом із тим ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 6 листопада 2009 року порушено провадження в справі N 11/84 про банкрутство ТОВ «Сілікон». Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 22 квітня 2010 року за результатами попереднього засідання у справі N 11/84 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, зокрема до реєстру вимог кредиторів включено вимоги ПАТ «ВТБ Банк» (у сумі 24039333,66 доларів США — перша черга; у сумі 456020,90 доларів США — шоста черга) і ТОВ «Спецстройенерго» (в сумі 170,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу — перша черга; у сумі 10151124,97 грн. — четверта черга). Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 6 липня 2012 року у зазначеній справі строк процедури санації продовжено та затверджено план санації боржника.

22 липня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» (первісний кредитор) і ТОВ «Альфа Солар» (новий кредитор) укладено та нотаріально посвідчено договір про відступлення права вимоги за вказаним іпотечним договором, відповідно до якого у зв’язку з укладенням сторонами договору від 22 липня 2011 року N 55ВП про відступлення права вимоги за кредитним договором і договору від 22 липня 2011 року N 55/1ВП про відступлення права вимоги за кредитним договором первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує належні первісному кредиторові права іпотекодержателя у зобов’язанні за іпотечним договором від 30 жовтня 2007 року, укладеним між первісним кредитором (іпотекодержателем) і ТОВ «Сілікон» (іпотекодавцем, боржником) в якості забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань перед первісним кредитором за кредитним договором. Із моменту укладання цього договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки.

Ураховуючи, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, висновок суду касаційної інстанції про відсутність порушень закону при заміні кредитора у зобов’язанні є помилковим.

Посилання суду на відсутність у спірних правовідносинах урегульованого порядку надання письмової згоди боржника на заміну кредитора є безпідставними, оскільки ця обставина для застосування положень ч. 1 ст. 516 ЦК України значення не має.

Суперечить наведеній нормі права і висновок суду касаційної інстанції про те, що клопотання керуючого санацією про внесення змін до реєстру кредиторів у зв’язку із заміною кредитора у зобов’язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги.

Таким чином, суд касаційної інстанції неправильно застосував положення ч. 1 ст. 516 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин заява ТОВ «Спецстройенерго» підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року — скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-VIII та ст. ст. 111 16, 111 23 — 111 25 ГПК України, у редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройенерго» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України.

Головуючий, суддя
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький