2015.06.03 № 6-100 цс15 ВСУ: збереження без достатніх правових підстав

П О С Т А Н О В А

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

   3 червня 2015 року

                                                                                                     м. Київ

 

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов’язання повернути майно позивачу.

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Григорєвої Л.І.,

 

 
суддів: Гуменюка В.І.,  
  Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
  Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
  Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, набутих без достатніх правових підстав, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до усного договору купівлі-продажу автомобіля марки BMW 521i, 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, він сплатив ОСОБА_2, якому власник автомобіля – ОСОБА_3 передав цей автомобіль за довіреністю, 10 тис. 800 доларів США. На підтвердження  договору та отримання грошей ОСОБА_2 написав розписку та 27 жовтня 2010 року видав йому нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження цим автомобілем. Проте, 26 грудня 2011 року працівники Державної автомобільної інспекції вилучили у нього зазначений автомобіль як такий, що перебуває під арештом згідно з постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва від  14 травня  2010 року (далі – державний виконавець). Посилаючись на те, що під час видачі довіреності на право  розпорядження автомобілем ОСОБА_2 не мав права його відчужувати, оскільки на цей автомобіль накладено арешт, позивач просив на підставі статті 1212 ЦК України стягнути з відповідача 86 тис. 324 грн 40 коп. як безпідставно набуті.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 9 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2014 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій 2 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий касаційний розгляд з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 638, 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦПК України) та пунктів 2, 8, 41, 42 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (далі – Порядок).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  25 грудня 2014 року,      26 червня 2014 року та 14 січня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК України)  Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України  Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля марки BMW 521i, 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, є ОСОБА_3

27 жовтня 2010 року  між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу цього автомобіля. ОСОБА_1 за цим договором сплатив ОСОБА_2        10 тис. 800 доларів США, про що останній написав розписку та видав нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження автомобілем.

26 грудня 2011 року працівники Державної автомобільної інспекції вилучили в ОСОБА_1 зазначений автомобіль, оскільки він перебував під арештом згідно з постановою державного виконавця від 14  травня 2010 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 на час укладення договору про відчуження автомобіля та видачі позивачеві довіреності на право розпорядження ним не був власником цього автомобіля, оскільки автомобіль перебував у його розпорядженні на підставі виданої власником – ОСОБА_3 довіреності. Крім того, суд зазначив, що договір купівлі-продажу автомобіля від 27 жовтня 2010 року не відповідає вимогам Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня   2010 року № 955, тому не є договором, укладеним у розумінні частини першої статті 638 ЦК України. У зв’язку з цим суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 набув зазначені грошові кошти безпідставно, тому вони підлягають стягненню відповідно до статті 1212 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що для застосування статті 1212 ЦК України немає підстав, оскільки правовідносини сторін регулюються нормами зобов’язального права, які застосовуються до окремих видів угод.

Зокрема, за висновком апеляційного суду між власником автомобіля ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі виданої власником автомобіля довіреності існували договірні правовідносини – договір доручення з продажу автомобіля, який останнім виконаний 27 жовтня 2010 року шляхом продажу автомобіля ОСОБА_1

Оскільки у встановленому законом порядку зазначені договори визнані недійсними не були і виконані сторонами, то існування між ними зобов’язальних відносин, які виникли з угод, унеможливлює застосування до цих правовідносин норму статті 1212 ЦК України, предметом регулювання якої є безпідставне набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов таких висновків:

— оскільки ОСОБА_5, яка на час видачі позивачеві довіреності не була власником автомобіля, фактично його відчужила та отримала грошові кошти на свою користь, то отримані нею грошові кошти є безпідставно набутими в розумінні статті 1212 ЦК України (ухвала від 25 грудня 2014 року);

— видачу довіреності чи передоручення повноважень на розпорядження транспортним засобом, що був в експлуатації й має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, укладеним відповідно до закону; довіреністю на право користування автомобілем та розпискою підтверджується лише факт передачі грошових коштів, а не факт укладення договору купівлі-продажу автомобіля, тому за висновком суду ОСОБА_5 згідно зі статтею 1212 ЦК України набула грошові кошти без достатньої правової підстави (ухвала від 26 червня 2014 року).

        Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права – статті 1212 ЦК України у поєднанні з нормою статті 638 цього Кодексу і пунктами 2, 8, 41, 42 Порядку, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Загальні підстави для виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов’язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України  об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З огляду на положення частини першої статті 207 ЦК України наявність письмових документів, які свідчать про волю сторін на відчуження автомобіля, та застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (який поширюється на суб’єктів господарювання у сфері оптової чи роздрібної торгівлі), суди апеляційної і касаційної  інстанцій правильно застосували норму статті 638 ЦК України та дійшли висновку про укладення сторонами у письмовій формі правочину щодо спірного автомобіля.

Доводи заяви ОСОБА_1 про неправильне застосування судами пунктів 2, 8, 41, 42 Порядку є необґрунтованим, оскільки обов’язок реєстрації придбаних транспортних засобів покладається на їх власників.

Той факт, що придбаний ОСОБА_1 автомобіль перебував під арештом і відповідно до пункту 41 Порядку не підлягав перереєстрації, не є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України, а зумовлює інші наслідки, передбачені для зобов’язальних правовідносин.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов’язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Установивши у справі, яка переглядається, наявність у сторін договірних правовідносин, суди апеляційної і касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах.

Отже, у справі, яка переглядається, суди правильно застосували норму статті 1212 ЦК України.

З огляду на викладене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

      п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви  ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий Л.І. Григорєва

 

Судді: В.І. Гуменюк
  Н.П. Лященко
   

Л.І. Охрімчук

   

Я.М. Романюк

   

 Ю.Л. Сенін

 

   В.М. Сімоненко
   

А.Г. Ярема