2015.09.30 № 3-539гс15 ВСУ: відлік давності, прокуратура

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим відповідно до статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у
пункті 4 частини першої статті 268 цього Кодексу зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, що виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Оскільки положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю спрямоване на захист прав власників та інших осіб від держави, то з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, дія цієї норми не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і спрямовані на захист прав державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

30 вересня 2015 року                                                             м.  Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі

 

головуючого Колесника П.І.,    
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А.,
  Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Земконтракт” (далі – ТОВ “Земконтракт”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 квітня 2015 року у справі № 910/3724/14 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави до Київської міської ради, обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу “Котміст” (далі – ОКЖК “Котміст”), товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна спілка” (далі – ТОВ “Будівельна спілка”),
ТОВ “Земконтракт”, товариства з обмеженою відповідальністю “Лігабуд” (далі – ТОВ “Лігабуд”), товариства з обмеженою відповідальністю “Срібна затока” (далі – ТОВ “Срібна затока”), товариства з обмеженою відповідальністю “Сателін” (далі – ТОВ “Сателін”), товариства з обмеженою відповідальністю “Провін” (далі – ТОВ “Провін”), товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеграліті Інвест” (далі – ТОВ “Інтеграліті Інвест”), Головного управління юстиції у м. Києві в особі реєстраційної служби, треті особи: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві, про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на землю, визнання відсутності права,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року Генеральна прокуратура України звернулася до господарського суду із заявою про відновлення строку позовної давності, визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на землю, визнання відсутності права.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведення перевірки у
лютому – березні 2011 року прокуратурою виявлено порушення чинного законодавства, які свідчать про набуття ОКЖК “Котміст” земельних ділянок на підставі ст. 41 Земельного кодексу України.

Зокрема, заявник послався на п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства”, який набрав чинності з 15 січня 2012 року, згідно з яким позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, а отже, позов подано у межах визначеного законом строку позовної давності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08 вересня 2014 року у справі № 910/3724/14, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від
01 квітня 2014 року позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі, а саме:

Визнано недійсними з моменту прийняття такі рішення Київської міської ради:

– від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 “Про передачу земельних ділянок ОКЖК “Котміст” для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва”;

– від 08 жовтня 2009 року № 494/2563 “Про поновлення дії рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 “Про передачу земельних ділянок ОКЖК “Котміст” для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва”;

– від 25 березня 2010 року № 468/3906 “Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27 січня 2010 року № 79-6-00734”.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею
6,2572 га, укладений 24 грудня 2009 року між Київською міською радою та ОКЖК “Котміст”, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Зобов’язано ОКЖК “Котміст” повернути територіальній громаді
м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, розташовану за адресою: 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 6,2572 га.

Визнано недійсними видані ОКЖК “Котміст” державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ № 006274, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та
№ 07-8-00193.

Визнано недійсними видані ТОВ “Земконтракт” державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011938 та серії ЯЖ № 011939, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00383 та № 07-8-00382.

Визнано недійсними видані ТОВ “Лігабуд” державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 011940 та серії ЯЖ № 011941, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00385 та № 07-8-00384.

Визнано недійсними видані ТОВ “Срібна затока” державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЖ № 011924, зареєстрований 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00414, серії КВ № 137630, серії КВ № 137631, серії КВ № 137632, серії КВ № 137633, серії КВ № 137634, серії КВ № 137635, серії КВ № 137636, зареєстровані 05 липня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00456, № 07-8-00457, № 07-8-00458, № 07-8-00459, № 07-8-00460, № 07-8-00454, № 07-8-00455.

Визнано недійсним виданий ТОВ “Сателін” державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137642, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00472.

Визнано недійсним виданий ТОВ “Провін” державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137637, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00473.

Визнано недійсними видані ТОВ “Інтеграліті Інвест” державні акти на право власності на земельні ділянки: серії КВ № 137640, серії КВ № 137638, серії КВ № 137639, серії КВ № 137641, зареєстровані 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00469,
№ 07-8-00471, № 07-8-00470, № 07-8-00468.

Визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно:
від 15 листопада 2013 року № 12840058, від 25 грудня 2013 року № 15437565, від 25 грудня 2013 року № 15437177, від 25 грудня 2013 року № 15436660, від 25 грудня 2013 року № 15436954, видані ТОВ “Інтеграліті Інвест” реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

Скасовано рішення реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ “Інтеграліті Інвест” на нерухоме майно: від 15 листопада 2013 року № 7969134,
від 25 грудня 2013 року № 9526148, від 25 грудня 2013 року № 9526128,
від 25 грудня 2013 року № 9526096, від 25 грудня 2013 року № 9526120.

Визнано відсутність в ОКЖК “Котміст”, ТОВ “Будівельна спілка”,
ТОВ “Земконтракт”, ТОВ “Лігабуд”, ТОВ “Срібна затока”, ТОВ “Сателін”, ТОВ “Провін”, ТОВ “Інтеграліті Інвест” права власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі
м. Києва, площею 22,2526 га.

Постановою Київського апеляційного господарського суду  від 18 грудня 2012 року у справі № 910/3724/14 рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким прокурору відмовлено у позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 квітня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2014 року скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 08 вересня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 02 квітня 2015 року, ТОВ “Земконтракт” звернулося із заявою про перегляд зазначеної постанови Верховним Судом України у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку про застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 29 ГПК України, щодо застосування норм права про позовну давність, просить скасувати цю постанову і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як доказ невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права до заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і прокурора, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та із тим, що строк позовної давності не сплив.

Рішенням господарського суду м. Києва, залишеним без змін постановою суду касаційної інстанції, встановлено, що відповідні порушення закону при передачі ОКЖК “Котміст” земельних ділянок було виявлено Генеральною прокуратурою України під час проведення перевірки у лютому–березні 2011 року та відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства”, який набрав чинності з 15 січня 2012 року, згідно з яким позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, а отже, позов подано у межах визначеного законом строку позовної давності.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим відповідно до статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у
пункті 4 частини першої статті 268 цього Кодексу зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, що виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Оскільки положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю спрямоване на захист прав власників та інших осіб від держави, то з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, дія цієї норми не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і спрямовані на захист прав державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Отже, на такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, й на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі
№ 6-68гс15.

У постановах Верховного Суду України у справі № 3-23гс14,
№ 3-194гс14, № 3-21гс15, на які заявник посилається в обґрунтування підстав для перегляду судових рішень, наведено правову позицію, що строк позовної давності має обчислюватися з моменту, коли саме позивачеві стало відомо про порушення його права, а не з моменту проведення перевірки прокуратурою.

Враховуючи викладене вище, у порушення вимог частини першої статті 261 ЦК України та наведеної вище правової позиції Верховного Суду України, у справі, що розглядається, суди не досліджували питання початку перебігу позовної давності та, відповідно, неправильно застосували наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 цього Кодексу.

Таким чином, суд допустив неоднакове і неправильне застосування норм матеріального права, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Відповідно до статті 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на викладене, справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Земконтракт” задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 02 квітня
2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду
від 18 грудня 2014 року та рішення господарського суду м. Києва
від 08 вересня 2014 року у справі № 910/3724/14 скасувати.

Справу № 910/3724/14 передати на розгляд до господарського суду
м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                     П.І. Колесник

 

 

Судді:   В.П. Барбара
     
    І.С. Берднік
     
    А.А. Ємець
     
    Т.Є. Жайворонок
     
    О.І. Потильчак
     
    І.Б. Шицький