2015.09.30 № 6-26цс15 ВСУ: повідомлення по арбітражній угоді

 П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 30 вересня 2015 року                                                                   м. Київ

 Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

Аналізуючи положення статей Конвенції, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що під час з’ясування того, чи було повідомлення здійснено належним чином, суд має виходити з відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні або на застосування яких вони погодились.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обмін кореспонденцією для направлення сторонам повідомлень з використанням електронної пошти, що є звичайною практикою лондонського арбітражу, є належним і допустимим доказом сповіщення боржника про арбітражний розгляд.

При цьому судом касаційної інстанції не взяв до уваги, що, попередньо домовившись про спосіб вручення повідомлень, сторони в арбітражному застереженні не передбачили використання електронних документів і в договорі відсутні електронні адреси SEA EMERALD S.A. та ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара».

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування підпункту b пункту 1 статті V Конвенції, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Суду касаційної інстанції необхідно перевірити чи належно було повідомлено ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» про призначення арбітра, арбітражний розгляд та можливість подати свої пояснення.

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
  Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
       

 

за участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представника Державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 комунара» ОСОБА_3 та представників Державного концерну “Укроборонпром” ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за клопотанням компанії SEA EMERALD S.A. про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні за заявою Державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 комунара» та особи, що приєдналась, – Державного концерну «Укроборонпром», про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року,

 в с т а н о в и л а:

 У серпні 2012 року компанія SEA EMERALD S.A. звернулася до суду із зазначеним клопотанням про надання дозволу на примусове виконання Другого проміжного остаточного арбітражного рішення від 17 березня
2010 року, ухваленого одноособовим арбітром Вільямом Робертсоном у м. Лондоні, у справі про арбітраж між компанією SEA EMERALD S.A. та Державним підприємством «Суднобудівний завод імені 61 комунара» (далі – ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара») про стягнення з останнього на користь компанії SEA EMERALD S.A. відсотків у розмірі
35 млн 725 тис. 689 доларів США 93 центи та відсотків, нарахованих на витрати трибуналу у зв’язку з ухваленням проміжного остаточного арбітражного рішення від 29 листопада 2006 року, обчислених за ставкою
7 % річних, які нараховуються складним відсотком на залишок кожних трьох місяців, починаючи з моменту ухвалення проміжного остаточного арбітражного рішення і закінчуючи 12 березня 2010 року, в розмір 949 фунтів стерлінгів, визначивши суму в національній валюті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на день постановлення ухвали. Свої вимоги SEA EMERALD S.A. мотивувало тим, що зазначене рішення набрало законної сили, не було оскаржене боржником, тому підлягає виконанню відповідно до вимог Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі – Конвенція).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2013 року, описку в якій виправлено ухвалою цього ж суду від 29 травня 2013 року, надано дозвіл на примусове виконання другого проміжного остаточного арбітражного рішення від 17 березня 2010 року, ухваленого одноособовим арбітром В. Робертсоном у м. Лондоні, у справі про арбітраж між компанією SEA EMERALD S.A. та ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» про стягнення з останнього на користь компанії SEA EMERALD S.A. відсотків у розмірі 28 млн 225 тис. 689 доларів США 93 центи , що на день постановлення ухвали за курсом НБУ становило
225 млн 607 тис. 939 грн 61 коп. та відсотків, нарахованих на витрати трибуналу у зв’язку з ухваленням проміжного остаточного арбітражного рішення від 29 листопада 2006 року, обчислених за ставкою 7 % річних, які нараховуються складним відсотком на залишок кожних трьох місяців, починаючи з моменту ухвалення проміжного остаточного арбітражного рішення і закінчуючи 12 березня 2010 року, в розмірі 949 фунтів стерлінгів.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2013 року ухвалу місцевого суду скасовано та постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання компанії SEA EMERALD S.A.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року касаційну скаргу компанії SEA EMERALD S.A. задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2013 року скасовано та залишено в силі ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2013 року.

У грудні 2014 року до Верховного Суду України звернулося ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня
2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції підпункту b пункту 1 статті V Конвенції, статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ (далі – Угода), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання компанії SEA EMERALD S.A.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року поновлено ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» строк на звернення із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, а зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представника ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» ОСОБА_3 та представників Державного концерну «Укроборонпром» ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що першим проміжним остаточним арбітражним рішенням від 29 листопада 2006 року, ухваленим одноособовим арбітром В.Робертсоном, вимоги компанії SEA EMERALD S.A. до ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» про розірвання договору й повернення сплачених сум задоволено та стягнуто з останнього на користь компанії SЕА ЕМЕRАLD S.А. кошти, сплачені в рахунок оплати вартості судна в розмірі 17 млн 258 тис. 750 доларів США 63 центи.

Зазначене рішення ухвалено з підстави неналежного виконання ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» умов укладеного 9 грудня 1993 року між сторонами договору на виконання будівельних робіт та здійснення купівлі-продажу рефрижераторного судна.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2009 року надано дозвіл на примусове виконання на території України проміжного остаточного арбітражного рішення, ухваленого одноособовим арбітром В.Робертсоном 29 листопада 2006 року (набрало законної сили
28 грудня 2006 року) у справі за позовом компанії SEA EMERALD S.A. до ДП “Суднобудівний завод імені 61 комунара” про стягнення
17 млн 258 тис.750 доларів США 63 центів, що еквівалентно 137 млн 897 тис. 412 грн 50 коп.

Ухвалюючи рішення від 29 листопада 2006 року арбітр В. Робертсон визнав це арбітражне рішення остаточним у тому, що стосується визначених у ньому питань, а також залишив за собою відповідні повноваження щодо ухвалення додаткового арбітражного рішення або додаткових арбітражних рішень, які можуть виявитися необхідними, відносно інших питань, що поставатимуть між сторонами.

Другим проміжним остаточним арбітражним рішенням від 17 березня 2010 року, ухваленим одноособовим арбітром В.Робертсоном у м. Лондоні, у справі про арбітраж між компанією SEA EMERALD S.A. та ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» про стягнення з останнього на користь компанії SEA EMERALD S.A. відсотків на сплачену авансом суму за кожен день протягом періоду невиконання підприємством зобов’язань загальною сумою 35 млн 725 тис. 689 доларів США 93 центи та відсотків, нарахованих на витрати трибуналу у зв’язку з ухваленням проміжного остаточного арбітражного рішення від 29 листопада 2006 року, обчислених за ставкою 7 % річних, які нараховуються складним відсотком на залишок кожних трьох місяців, починаючи з моменту ухвалення проміжного остаточного арбітражного рішення і закінчуючи 12 березня 2010 року, в розмір 949 фунтів стерлінгів.

14 червня 2012 року власники компанії SEA EMERALD S.A. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і держава Україна в рамках спору уклали мирову угоду. За змістом цієї угоди компанія взяла на себе зобов’язання зменшити суму, що вимагається в будь-яких провадженнях щодо виконання арбітражних рішень, ухвалених 29 листопада 2006 року та 17 березня 2010 року в арбітражному спорі між компанією SEA EMERALD S.A. та ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара», на суму врегулювання, яка згідно з пунктом 4 розділу А мирової угоди визначена в розмірі 7 млн 500 тис. доларів США.

Разом з тим пунктом 2 розділу А мирової угоди визначено, що компанія SEA EMERALD S.A. залишає за собою право виконання лондонських рішень проти заводу на власний розсуд; сторони визнали, що сума, виплачена позивачам відповідно до цієї угоди, береться до уваги в ході будь-якого провадження, пов’язаного з виконанням лондонського рішення.

Задовольняючи клопотання компанії SEA EMERALD S.A., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що заявник надав докази належного повідомлення боржника про час та місце судового розгляду, зокрема друге письмове свідчення під присягою арбітра В.Робертсона від 19 листопада 2012 року і додані до нього документи.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишаючи без змін зазначену ухвалу суду першої інстанції, дійшов висновку, що афідевіт В.Робертсона надано під присягою, посвідчено нотаріусом, на ньому проставлено апостиль, тому долучені до нього листи є належним і допустимим доказом.

ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як приклад неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвалу Верховного Суду України від 18 листопада 2008 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2011 року та 25 січня 2012 року.

В ухвалі від 18 листопада 2008 року Верховний Суд України, залишаючи без змін ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено клопотання про визнання та звернення до примусового виконання арбітражного рішення, послався на статтю V Конвенції та дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про проведення арбітражу і доказів зворотного не надав, хоча це є його процесуальним обов’язком.

Отже, висновки зазначеної ухвали не суперечать висновкам суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права, висловленим у справі, що переглядається.

Ухвалою від 7 грудня 2011 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвали судів попередніх інстанцій і постановлено нову, якою відмовлено в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення з посиланням на статтю V Конвенції та статтю 36 Закону України від
24 лютого 1994 року № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж». Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що спір вирішено некомпетентним судом, оскільки склад визначено не за процедурою, вказаною в арбітражній угоді, а матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про дату арбітражного розгляду, що доведено боржником.

В ухвалі від 25 січня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив правову позицію, що відсутність доказів належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи саме у день, коли було ухвалено рішення, є підставою для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення відповідно до вимог статті 9 Угоди. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвали першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено в задоволенні клопотання.

Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини другої статті 10 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Укладаючи 9 грудня 1993 року договір на виконання будівельних робіт та здійснення купівлі-продажу рефрижераторного судна (далі – договір), сторони погодили, що будь-який спір, що виникає в рамках або в силу дії цього договору, за деякими винятками (технічні питання) може бути переданий до арбітражу; у питаннях матеріального та процесуального права будь-який арбітраж керуватиметься законами та підзаконними актами Англії (а. с. 18 – 119).

Порядок розгляду арбітражних спорів в Англії визначено Законом від 17 червня 1996 року «Про Арбітраж» (Arbitratiom Act 1996; далі – Закон) та Правилами Лондонської асоціації морських арбітрів 2006 року.

Відповідно пункту 76 (1) Закону сторони можуть на свій розсуд домовитися про спосіб вручення повідомлень або інших документів, надання або вручення яких вимагається або дозволяється відповідно до арбітражної угоди або з метою арбітражного розгляду.

Таким чином, законами Англії передбачено право сторін вирішити спосіб вручення повідомлень.

У частині першій статті XVIII договору SEA EMERALD S.A. та ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» узгодили, що будь-які повідомлення та оповіщення, що надаються у зв’язку із цим договором, направляються за адресами покупця та продавця, перелічили поштові адреси, номери телефаксів, факсів та телефонів.

Крім того, у частині третій статті XVIII договору зазначено, що будь-яке повідомлення, що надається за цим договором, може бути належним чином надане або передане телексом, телеграмою або будь-якою міжнародною повітряною кур’єрською службою, поштою з передплатою послуг або особисто в руки і вважається наданим або переданим, якщо це здійснюється телеграмою чи телексом на момент відправлення такої телеграми чи такого телексу; якщо особисто в руки – на момент фізичної передачі, а якщо будь-якою міжнародною повітряною кур’єрською службою за 72 (сімдесят дві) години після моменту передачі такого повідомлення такій повітряній кур’єрській службі.

Сторона, яка бажає вирішення будь-якого спору в арбітражному порядку, повинна надати іншій стороні письмове повідомлення з вимогою проведення арбітражу, а також із зазначенням імені арбітра, якого вона призначає, та викладом загального характеру спору чи спорів. Якщо арбітражу вимагатиме покупець, то згадана вище вимога повинна бути вручена в офісі продавця, а якщо арбітражу вимагатиме продавець, то така вимога повинна бути вручена в офісі покупця (частина друга статті XIII договору).

Отже, умовами договору сторони визначили контактні дані, процедуру, спосіб та порядок вручення повідомлень.

Відповідно до частини першої статті ІІ Конвенції кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов’язуються передавати в арбітраж всі або які-небудь суперечки, що виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними договірними або іншими правовідносинами, об’єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду.

Згідно з підпунктом b пункту 1 статті V Конвенції у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.

Аналізуючи положення статей Конвенції, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що під час з’ясування того, чи було повідомлення здійснено належним чином, суд має виходити з відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні або на застосування яких вони погодились.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обмін кореспонденцією для направлення сторонам повідомлень з використанням електронної пошти, що є звичайною практикою лондонського арбітражу, є належним і допустимим доказом сповіщення боржника про арбітражний розгляд.

При цьому судом касаційної інстанції не взяв до уваги, що, попередньо домовившись про спосіб вручення повідомлень, сторони в арбітражному застереженні не передбачили використання електронних документів і в договорі відсутні електронні адреси SEA EMERALD S.A. та ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара».

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування підпункту b пункту 1 статті V Конвенції, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Суду касаційної інстанції необхідно перевірити чи належно було повідомлено ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» про призначення арбітра, арбітражний розгляд та можливість подати свої пояснення.

Керуючись статтями 355, 3605 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 цього Кодексу, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву Державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 комунара» та особи, що приєдналась, – Державного концерну «Укроборонпром» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.

Головуючий                                                                         А.Г. Ярема

 Судді:                                                                                    В.І. Гуменюк

 Н.П. Лященко

 Л.І. Охрімчук

 Я.М. Романюк

 Ю.Л. Сенін

 В.М. Сімоненко

  

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-26цс15

Відповідно до частини першої статті ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі – Конвенція) кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов’язуються передавати в арбітраж всі або які-небудь суперечки, що виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними договірними або іншими правовідносинами, об’єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду.

Згідно з підпунктом b пункту 1 статті V Конвенції у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.

Аналізуючи положення статей Конвенції, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що під час з’ясування того, чи було повідомлення здійснено належним чином, суд має виходити з відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні або на застосування яких вони погодились.