2015.10.07 № 6-641цс15 ВСУ: право власності на новостворене майно

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

7 жовтня 2015 року      м. Київ

Стаття 331 ЦК України в редакції до часу смерті встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття  нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. З моменту прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації виникає і право власності на цей об’єкт, яке може бути об’єктом спадкування.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів», прийняття в експлуатацію закінчених об’єктів полягає у підтверджені державними приймальними комісіями готовності об’єкта до експлуатації за його цільовим призначенням відповідно до будівельних норм та правил.

Отже, саме із цього моменту новостворене майно з категорії побудови переходить до категорії майна як об’єкта цивільного права.

При цьому відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Отже, на відміну від об’єктів цивільних прав (речей, майна, майнових прав тощо), об’єктами спадщини за ЦК України 2003 року є права та обов’язки, в тому числі об’єкти цивільних прав, які належали особі на час смерті, право власності або права за договором, якщо ці права не пов’язані з особою спадкодавця.     

 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
     

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Затоківської селищної ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту належності спадкового майна померлому, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року,

 в с т а н о в и л а :

 У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом і просив: установити факт належності ОСОБА_5 нежилого приміщення за будівельним номером НОМЕР_1, розташованого на 2 поверсі корпусу 3а пансіонату «А» оздоровчо-розважального комплексу «Клубний курорт «Променад», загальною площею 22,2 кв.м без врахування перегородок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; установити факт прийняття ним спадкового майна, що складається з указаного нежилого приміщення, та визнати за ним право власності на спірну нерухомість, посилаючись на неможливість оформити спадщину після смерті дружини ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 2011 року.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року, позов задоволено.

Установлено факт належності ОСОБА_5 нежилого приміщення за будівельним номером НОМЕР_1, розташованого на 2 поверсі корпусу 3а пансіонату «А» оздоровчо-розважального комплексу «Клубний курорт «Променад», загальною площею 22,2 кв.м без урахування перегородок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Установлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1, що складається з нежилого приміщення за будівельним номером НОМЕР_1, розташованого на 2 поверсі корпусу 3а пансіонату «А» оздоровчо-розважального комплексу «Клубний курорт «Променад», загальною площею 22,2 кв.м без урахування перегородок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення за будівельним номером НОМЕР_1, розташоване на 2 поверсі корпусу 3а пансіонату «А» оздоровчо-розважального комплексу «Клубний курорт «Променад», загальною площею 22,2 кв.м без урахування перегородок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року касаційну скаргу прокурора Одеської області відхилено. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року залишено без змін.

У поданій  заяві заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2013 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову                 ОСОБА_1 з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 182, 328, 331, 1216, 1218 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України), статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», статей 24, 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій», статі 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 18 лютого 2015 року (6-38931св14), 25 лютого 2015 року (6-39603св14), 1 квітня 2015 року (6-4906св15), 9 квітня 2015 року (6-4156св15), 22 квітня 2015 року    (6-9255св15) та постанову Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року    (6-131цс13).

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 2011 року померла дружина позивача ОСОБА_5, з якою ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із 7 травня 1969 року.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді нежилого приміщення за будівельним номером НОМЕР_1, розташованого на 2 поверсі корпусу 3а пансіонату «А» оздоровчо-розважального комплексу «Клубний курорт «Променад», загальною площею 22,2 кв.м без урахування перегородок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало останній на підставі договору дострокового будівництва НОМЕР_2 від 13 листопада 2007 року та акта прийому-передачі апартаментів за інвестиційним договором довгострокового будівництва від 16 грудня 2011 року.

За життя ОСОБА_5 не встигла подати заяву та зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на належне їй нерухоме майно, а тому нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності на спірне приміщення  в порядку спадкування.

Ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх інстанцій, що на час смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина у вигляді майна — нежилого приміщення за будівельним номером НОМЕР_1, розташованого на 2 поверсі корпусу 3а пансіонату «А» оздоровчо-розважального комплексу «Клубний курорт «Променад», загальною площею 22, 2 кв.м без врахування перегородок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та що відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України право власності на майно перейшло до позивача як спадкоємця, не застосувавши при цьому положень статті 331 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вказавши на правильне застосування судами  статей 1216, 1218 ЦК  України.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року (6-38931св14), 25 лютого 2015 року (6-39603св14), 1 квітня 2015 року (6-4906св15), 9 квітня 2015 року (6-4156св15), 22 квітня 2015 року (6-9255св15), на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві  заступник Генерального прокурора України, касаційний суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, виходив з того, що до складу спадщини  не входить об’єкт нерухомості, який не введено в експлуатацію та на який спадкодавець за життя не набув в установленому законом порядку право власності.

У постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року (6-131цс13) зазначено, що визнання в судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до особи, яка не оспорює таке право власності, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України.

Отже у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справах, на рішення в яких посилається заявник як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 331, 1216,              1218 ЦК України, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Розділ ІІІ ЦК України визначає перелік цивільних прав та їх правовий статус.

Відповідно до статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

При цьому відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Отже, на відміну від об’єктів цивільних прав (речей, майна, майнових прав тощо), об’єктами спадщини за ЦК України 2003 року є права та обов’язки, в тому числі об’єкти цивільних прав, які належали особі на час смерті, право власності або права за договором, якщо ці права не пов’язані з особою спадкодавця.

Стаття 331 ЦК України в редакції до часу смерті встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття  нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. З моменту прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації виникає і право власності на цей об’єкт, яке може бути об’єктом спадкування.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів», прийняття в експлуатацію закінчених об’єктів полягає у підтверджені державними приймальними комісіями готовності об’єкта до експлуатації за його цільовим призначенням відповідно до будівельних норм та правил.

Отже, саме із цього моменту новостворене майно з категорії побудови переходить до категорії майна як об’єкта цивільного права.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від18 лютого 2015 року               (6-38931св14), 25 лютого 2015 року (6-39603св14), 1 квітня 2015 року (6-4906св15), 9 квітня 2015 року (6-4156св15), 22 квітня 2015 року (6-9255св15), та в постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року  (6-131цс13), надані для підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що право власності на об’єкт новоствореного нерухомого майна  виникає з моменту введення його в  експлуатацію та його державної реєстрації, при цьому вимоги про визнання права власності на об’єкт нерухомості мають заявлятися до особи, яка оспорює чи не визнає таке право.

Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що судами касаційної інстанції було неоднаково застосовано положення статей 331, 1216, 1218 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  14 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                        В.М. Сімоненко

Судді :                                                                                   В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема