2015.10.21. № 6-1133цс15 ВСУ: закриття провадження щодо ідентичних сторін, предмету, підстав

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 21 жовтня 2015 року                                м. Київ

Згідно з  пунктом  2 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо  є таке, що набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору,  тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
     

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання незаконними та скасування постанови та наказу про звільнення, поновлення на роботі за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У  квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) своєю постановою від 5 березня 2013 року НОМЕР_1 та наказом від 5 березня 2013 року НОМЕР_2 його було незаконно звільнено з посади директора виконавчої дирекції Фонду за одноразове грубе порушення трудових обов’язків за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), оскільки рішення про його звільнення прийнято неправомочним складом правління Фонду.

Уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи, ОСОБА_1, крім того, зазначив, що в порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України його було звільнено в період тимчасової непрацездатності, що підтверджується листом непрацездатності з 5 до 19 березня 2013 року.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року позов задоволено. визнано незаконною та скасовано постанову правління Фонду від 5 березня 2013 року НОМЕР_1  «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Фонду», визнано незаконним та скасовано наказ виконавчої дирекції Фонду від 5 березня 2013 року НОМЕР_2 «Про звільнення ОСОБА_1», поновлено ОСОБА_1 на посаді директора виконавчої дирекції Фонду, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року апеляційну скаргу Фонду задоволено частково. Рішення Подільського районного суду               м. Києва від 24 квітня 2013 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини  першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Ухвалою судді  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328  ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1порушує питання про скасування ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року та ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2014 року  і передачу справи до апеляційного суду для продовження розгляду з передбаченої пунктом 2  частини першої статті 355 ЦПК України, підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а саме пункту 2 частини першої статті 205 цього Кодексу.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 21 травня 2014 року, 15 та 29 квітня 2015 року.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є  неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, виходив з підстав позовних вимог про те, що рішення про звільнення позивача прийнято неправомочним складом правління Фонду та що його було звільнено в період тимчасової непрацездатності.

Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 5 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду про поновлення на роботі вирішено спір між тими самими  сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року та 15 квітня 2015 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права посилається у своїй заяві  ОСОБА_1, касаційний суд, скасовуючи ухвали судів попередніх інстанцій та передаючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті, виходив з безпідставності застосування судами положень пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України, оскільки позовні вимоги заявлено з іншого предмета та підстав.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року не може бути підставою для перегляду справи Верховним Судом України у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм процесуального права, оскільки у цьому рішенні суд касаційної інстанції застосував норму процесуального права, закріплену в пункті 4 частини першої статті 207 ЦПК України.

Отже, у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справах, на рішення в яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції цієї норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо   набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору,  тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

З рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року та позовних вимог убачається, що підставою позову про визнання незаконними та скасування постанови правління Фонду і наказу про звільнення, поновлення на роботі є відсутність кворуму на засіданні правлінні Фонду та звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності.

Як убачається з рішення Ірпінського міського суду Київської області     від 5 квітня 2013 року, на яке посилається апеляційний суд як на підставу закриття провадження у справі, ОСОБА_1, звертаючись із позовом про поновлення на роботі, посилався на відсутність порушень трудової дисципліни, відсутність рішення постійних комісій правління Фонду щодо його звільнення, видання наказу про звільнення не уповноваженою на це особою, порушення процедури щодо надання пояснень працівника з приводу порушень трудової дисципліни.

Таким чином, підстави позовів, поданих ОСОБА_1 до Подільського районного суду м. Києва та до Ірпінського міського суду Київської області, не є тотожними.

Проте пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України передбачено закриття провадження у справі виключно у випадку тотожності усіх чинників позову: складу сторін, предмета та підстав спору.

Саме до цього зводяться висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року та 15 квітня 2015 року, наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права.

За таких обставин відповідно до статті 360-4 ЦПК України рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати, а справу –  передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду                м. Києва від 26 червня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                        В.М. Сімоненко

 Судді :                                                                                  В.І. Гуменюк

 Н.П. Лященко

 Л.І. Охрімчук

 Я.М. Романюк

 Ю.Л. Сенін

 А.Г. Ярема