2015.11.11 № 6-1192цс15 ВСУ: стягнення заборгованості за теплопостачання

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 листопада 2015 року

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 25, 26, 30 пункту 3 Правил N 630 відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином КП «Ізмаїлтеплокомуненерго» виконало свої зобов’язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач зобов’язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.

Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Романюка Я. М., суддів: Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Яреми А. Г., Лященко Н. П., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 24 квітня 2014 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року, встановила:

У липні 2013 року комунальне підприємство «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (далі — КП «Ізмаїлтеплокомуненерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж, посилаючись на те, що КП «Ізмаїлтеплокомуненерго» забезпечувало послугами з централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж будинок по АДРЕСА 1, в якому знаходиться квартира НОМЕР_1, власником якої є ОСОБА_1. Однак, на порушення Закону України «Про теплопостачання» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, обов’язки по здійсненню щомісячних розрахунків за теплопостачання та обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення виконувались не в повному обсязі, за відповідачем утворилась заборгованість за період з 1 лютого 2010 року по 1 грудня 2013 року в розмірі 4225 грн. 28 коп. за послуги з централізованого опалення, та 95 грн. 79 коп. за обслуговування внутрішньобудинкових мереж.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 24 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Ізмаїлтеплокомуненерго» суму заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 4225 грн. 28 коп. та за обслуговування внутрішньобудинкових мереж в розмірі 95 грн. 79 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення по справі та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 19 Закону України «Про теплопостачання», статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судом встановлено, відповідно до довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 вересня 2013 року власником квартири НОМЕР_1 в будинку по АДРЕСА_1 з 25 січня 2010 року є ОСОБА_1.

Договір на надання послуг централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення між КП «ТМ Ізмаїлтеплокомуненерго» та ОСОБА_1 не укладався, але теплова енергія у квартиру відповідача надавалась, тобто ОСОБА_1 знаходився у фактичних договірних відносинах з КП «ТМ Ізмаїлтеплокомуненерго».

18 лютого 2010 року відповідач подав заяву про відключення від системи централізованого опалення, на що позивачем була надана відповідь щодо порядку відключення від системи, а саме розгляду вказаного питання міжвідомчою комісією виконавчого комітету.

4 лютого 2010 року представником КП «ТМ Ізмаїлтеплокомуненерго» на звернення ОСОБА_1 від 3 лютого 2010 року, у присутності останнього було складено акт-претензію НОМЕР 2 щодо відхилення від температурного режиму у квартирі НОМЕР_1 по АДРЕСА 1 за період з 1 лютого 2010 року по 28 лютого 2010 року, на підставі чого здійснено перерахунок оплати в сторону зменшення на 20 % за лютий 2010 року.

30 листопада 2010 року КП «ТМ Ізмаїлтеплокомуненерго» було вручено акт, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА 1 щодо самовільного відключення квартири НОМЕР_1 від системи централізованого опалення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідач самовільно відключився від мереж централізованого опалення всупереч нормам закону, не звертався до виконавчого комітету Ізмаїльської міськради за дозволом міжвідомчої комісії на таке відключення, тобто не дотримався передбаченого законом порядку відключення своєї квартири від мереж централізованого опалення, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відсутні докази фактичного надання послуг з централізованого теплопостачання до квартири у період з листопада 2009 року по листопад 2010 року, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме: статті 19 Закону України «Про теплопостачання», статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За положеннями частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У відповідності до пункту 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 25, 26, 30 пункту 3 Правил N 630 відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку (п. 2.1 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 року N 169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 року N 4»).

При цьому обов’язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання (п. 2.2 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 року N 169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 року N 4»).

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року N 4, установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року N 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа — сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно пункту 22 Правил N 630 точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві, є відгалуження від стояків у межах квартири.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином КП «Ізмаїлтеплокомуненерго» виконало свої зобов’язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач зобов’язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.

Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Враховуючи вищевикладене, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суду апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

За таких обставин у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 2 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360 3, ч. 1 ст. 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий
Я. М. Романюк
Судді:
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
Ю. Л. Сенін
А. Г. Ярема