2015.12.02 № 6-1732цс15 ВСУ: майнові права на нерухомість,

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
 
2 грудня 2015 року
 
                           м. Київ
Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».
У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року, отже ці договори були укладені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів), у зв’язку з чим відповідні пункти указаних договорів підлягають визнанню недійсними.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт  інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає.

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

 

 

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

 

Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними за заявами публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

 

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними.

ОСОБА_1 зазначала, що 8 липня 2008 року між нею (покупець) та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 41,84 кв.м на 5-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва вказаного будинку в строк до ІV кварталу 2008 року передати їй за актом передачі-приймання. ОСОБА_1 на виконання умов цього договору сплатила вартість майнових прав на квартиру в розмірі 198 тис. 740 грн. Проте продавець на порушення умов цього договору жилий будинок не збудував і не ввів в експлуатацію.

1, 2 та 16 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за якими майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру, було передано в іпотеку банку.

Посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майнові права не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, чим порушило її права на проінвестовану нерухомість, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати за нею майнові права на об’єкт  інвестування – вказану квартиру згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 8 липня 2008 року; визнати недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру; зняти заборону відчуження на цю квартиру;  виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав іпотекою.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано за нею майнові права на об’єкт інвестування – однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною проектною площею 41,84 кв. м на 5-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від               8 липня 2008 року; визнано недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; знято заборону відчуження на вказану квартиру та виключено з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від                  10 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року в частині вирішення вимог про визнання майнових прав на спірну квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майнових прав на об’єкт інвестування відмовлено; у решті судові рішення залишено без змін.

У заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати зазначене рішення в частині визнання недійсним пункту 1.1 спірних  договорів іпотеки та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) та статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року (справа № 6-110цс13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

ОСОБА_1 у заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання майнових прав на об’єкт інвестування за нею та залишити в силі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 331, 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-21цс13) та від 17 квітня 2013 року (справа № 6-8цс13) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 На обґрунтування заяви ПАТ «Укрсоцбанк» надало копію рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року.

ОСОБА_1 на обґрунтування заяви надала копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  19 березня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-21цс13) та від 17 квітня 2013 року (справа № 6-8цс13).

Постановою Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року, наданою ПАТ «Укрсоцбанк» для порівняння, відмовлено в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції на підставі статті 3605 ЦПК України, оскільки надані заявником для порівняння судові рішення не свідчили про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Отже, вказана постанова не містить висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, тому не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заяви ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з таких підстав.

 За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 березня 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво жилого будинку АДРЕСА_1.

З метою забезпечення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», ТОВ «Альянс-Жилстрой» та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору 1 липня 2008 року ТОВ «Альянс-Висотбуд» за договором іпотеки передало в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» майнові права, у т.ч. на не закінчену будівництвом квартиру НОМЕР_1 загальною площею 41,84           кв. м, яка розташована на 5-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1.

2 та 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав товариству кредит у розмірі 1 млн 9 тис. 323 долари США 60 центів та 741 тис. 137 доларів США 25 центів відповідно.

2 та 16 липня 2008 року з метою забезпечення виконання вказаних договорів між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за умовами яких товариство передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, в т. ч. і на зазначену квартиру.

8 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у товариства майнові права на вказану квартиру, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва в строк до ІV кварталу 2008 року передати за актом приймання-передачі покупцеві. ОСОБА_1  зобов’язання за цим договором купівлі-продажу виконала, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва в розмірі 198 тис. 740 грн. ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язання за цим договором не виконало: у визначені строки будівництво жилого будинку не закінчило, квартиру за актом передачі-приймання позивачці не передало.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені відповідні зміни до Закону України «Про іпотеку». При цьому суд дійшов висновку про те, що майнові права на спірну квартиру, вартість якої була сплачена позивачкою в повному обсязі за договором купівлі-продажу, не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало їх в іпотеку банку з порушенням статті 5 Закону України «Про іпотеку», відтак спірні договори іпотеки слід визнати недійсними. Крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою майнових прав на об’єкт інвестування відповідно до статті 392 ЦК України.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог про визнання майнових прав на не закінчену будівництвом спірну квартиру та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1, касаційний суд вважав, що таке право у позивачки виникло на підставі договору купівлі-продажу від 8 липня 2008 року, тому підстав для визнання цього права у судовому порядку за нею немає.

Разом з тим у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, наданому ПАТ «Укрсоцбанк» для порівняння, касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що оспорювані іпотечні договори були укладені між банком та забудовником на забезпечення виконання кредитних договорів, кошти на підставі яких були спрямовані на будівництво будинку, отже між сторонами існує іпотечний борг, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону  України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» – спеціального закону, що містить норми щодо укладення договору іпотеки, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено. Крім того, суди не звернули уваги на те, що на момент укладення між позивачем та ТОВ «Альянс-Висотбуд» договору купівлі-продажу майнових прав між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд» уже існували оспорювані іпотечні договори та відповідно до вимог статті 5 вказаного Закону було внесено до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про обтяження нерухомого майна іпотекою та накладено на нього заборону. Тому касаційний суд дійшов висновку про те, що оспорювані іпотечні договори були укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства та до моменту виникнення в позивача майнових прав на об’єкт будівництва. Крім того, касаційний суд указав на те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання майнових прав на спірну квартиру, суди не врахували, що такі права в позивача виникли на підставі договору купівлі-продажу, у зв’язку із чим підстав для визнання цих прав у судовому порядку за позивачем немає; право позивача може бути захищено в інший, передбачений законом спосіб, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання вказаного договору купівлі-продажу та відшкодування переданих забудовнику коштів, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки майнових прав.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, наданій ОСОБА_1 для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання за позивачем (інвестором) майнових прав на об’єкт інвестування (квартиру у незавершеному будівництвом жилому будинку) згідно з умовами договору купівлі-продажу цих майнових прав від 16 вересня 2009 року та визнання недійсними пунктів договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру згідно з умовами зазначеного договору купівлі-продажу. При цьому суди виходили з того, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; вартість квартири була сплачена позивачем у повному обсязі за договором купівлі-продажу; крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем майнових прав на об’єкт інвестування з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог у цій частині, що не порушує права та інтереси інших осіб.

У постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року, наданій ОСОБА_1 для порівняння, міститься висновок про те, що виконання грошових зобов’язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об’єкта інвестування (стовідсоткова передплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, що вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва, або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року).

У постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року, наданій ОСОБА_1 для порівняння, міститься висновок про те, що частина об’єкта  нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості чи  приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості (стаття 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції з 12 травня 2006 року до 14 січня 2009 року). Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Крім того, предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція із 14 січня 2006 року до 23 липня 2010 року) є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, укладеного  1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою. Отже, при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 1 жовтня 2007 року), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування вказаної норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

На час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про укладення оспорюваних договорів іпотеки з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та про визнання недійсними у зв’язку із цим відповідних пунктів цих договорів.

Водночас, відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість – об’єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не вважаються правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

У справі, яка переглядається, позивачка виконала свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт.

Проте у позивачки право власності на спірну квартиру не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом   договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою майнових прав на об’єкт  інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України.

За таких обставин підстав для скасування рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

         У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                        Л.І. Охрімчук

Судді:                                                                                  Н.П. Лященко    

                                                                                             Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

                                                                     В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема