2016.01.27 № 6-2750цс15 ВСУ: позбавлення права на адвокатську діяльність

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

27 січня 2016 року                              м. Київ

 За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб’єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 

Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатура – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Разом з тим, згідно з частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури наділена повноваженнями приймати рішення про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Це свідчить про те, що суспільний інтерес, а відтак і публічно-правовий характер правовідносин випливає з повноти реалізації функцій адвокатури із захисту прав невизначеного кола осіб.

З огляду на викладене, спір у справі, яка переглядається є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю.

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: Волкова О.Ф., Лященко Н.П.,  
  Гриціва М.І., Маринченка В.Л., Сеніна Ю.Л.,
  Гуменюка В.І.,

Кривенди О.В.,

Панталієнка П.В.,

Прокопенка О.Б.,

Терлецького О.О.,

Яреми А.Г.,

 

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України про визнання рішення протиправним, зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   20 березня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України (далі – ВКДКА) про визнання рішення протиправним, зобов’язання вчинити дії.

ОСОБА_1 зазначав, що рішення ВКДКА від 21 березня 2008 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності шляхом анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю порушує його право вільного вибору професії та виду трудової діяльності.

Посилаючись на цю обставину, позивач просив у порядку цивільного судочинства задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 вересня 2014 року, відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ВКДКА про визнання рішення протиправним, зобов’язання вчинити дії з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року поновлено ОСОБА_1 строк для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року  ОСОБА_1 просив скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 55 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», статей 16, 81 Цивільного кодексу України, статей 2, 5, 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та статей 335, 336, 341 ЦПК України – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня, 20 травня 2015 року, 11 вересня 2013 року, ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 березня, 19 і 26 травня, 18 серпня, 23 вересня 2015 року, 20 квітня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВКДКА про визнання рішення протиправним, зобов’язання вчинити дії з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки функції, з метою реалізації яких діють органи адвокатського самоврядування, визначені статтею 46 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є публічно-правовими, то справи, пов’язані з виконанням цих функцій, належить вирішувати за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

— в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  22 квітня 2015 року, яка постановлена за результатами розгляду справи за позовом фізичної особи до міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом, касаційний суд скасував ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд з тієї підстави, що, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою іншої фізичної особи, яка не брала участі в цій справі, апеляційний суд фактично обмежив її право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 55 Конституції України, не перевіривши, чи були порушені права цієї особи;

— в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  20 травня 2015 року касаційний суд скасував ухвалу апеляційного суду з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження з метою забезпечення передбаченого статтею 129 Конституції України права особи на доступ до правосуддя, оскільки, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу з передбачених статтями 121, 297 ЦПК України підстав, апеляційний суд не звернув уваги на те, що скаржник обґрунтував поважність причин пропуску строку на усунення недоліків.

Отже, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права; їх порівняння з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року міститься висновок про те, що оскільки ВКДКА створюється та діє з метою реалізації публічно-правових функцій з відбору й атестування осіб, які виявили намір займатися адвокатською діяльністю, та як дисциплінарний орган в системі самоврядування адвокатури України, спір,  переданий на вирішення суду в цій справі, є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України   (далі – КАС України). Таким чином, зазначене судове рішення також не вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, оскільки норми закону у цій справі та у справі, яка переглядається, застосовані однаково.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року міститься висновок про те, що оскільки позивач (фізична особа) не є особою, що проходить публічну службу, а відповідач (кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури) не є суб’єктом владних повноважень у розумінні КАС України, то встановлена статтею 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів на цей спір (про визнання незаконним та скасування рішення) не поширюється, тому справу належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2012 року, 19 і 26 травня, 18 серпня, 23 вересня, 19 травня 2015 року (позивач – Рада адвокатів України Національної асоціації адвокатів України).

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, статей 3, 4, 17 КАС України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб’єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

         Згідно з частиною другою статті 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

         Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатура – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

         Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

         Разом з тим, згідно з частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури наділена повноваженнями приймати рішення про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

         Це свідчить про те, що суспільний інтерес, а відтак і публічно-правовий характер правовідносин випливає з повноти реалізації функцій адвокатури із захисту прав невизначеного кола осіб.

З огляду на викладене, спір у справі, яка переглядається є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року немає.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603, статтею 3605 ЦПК України,  судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук                 
 

 

Судді: О.Ф. Волков

 

М.І. Гриців

 

В.І. Гуменюк

 

О.В. Кривенда

 

Н.П. Лященко

 

В.Л. Маринченко

               П.В. Панталієнко

 

               О.Б. Прокопенко

 

               Ю.Л. Сенін

 

               О.О. Терлецький

              

               А.Г. Ярема