2016.02.17 № 6-31цс16 ВСУ: звернення стягнення у разі смерті іпотекодавця

 

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

17 лютого 2016 року

                               м. Київ

 

За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи — іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань  переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов’язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

       Судова палата у цивільних справах             Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

       

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного     акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про перегляд судових рішень,

                                           в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі — ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28 вересня 2006 року між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 31 500 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 12,5 % з кінцевим терміном повернення коштів до 28 вересня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА 1, яка належала іпотекодавцю на праві власності.

У зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за кредитним договором станом на 11 грудня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 38 217,49 доларів США і 107 381 грн. 71 коп. Позивач просив суд з метою погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири з прилюдних торгів з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на час проведення виконавчих дій.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 лютого     2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2015 року, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «ПУМБ» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстави, передбаченої пунктом першим частини 1 статті 355 ЦПК України – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1281 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 28 вересня 2006 року між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 31 500 доларів США під 12,5 % з кінцевим терміном повернення коштів до 28 вересня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА 1, яка належала іпотекодавцю на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ 1 ОСОБА_1 помер.

Після його смерті спадкова справа не відкривалася.

На час відкриття спадщини в спірній квартирі проживали і були зареєстровані відповідачі, які не відмовилися від спадщини і продовжують там проживати.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що банк звернувся з вимогою до спадкоємців боржника поза межами строків, передбачених частинами другою, третьою статті 1281 ЦК України, а тому пропустив строк для пред’явлення такої вимоги.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня           2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що правила статті 1281 ЦК України щодо строку пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов’язань, забезпечених іпотекою.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1281 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Порядок прийняття спадщини визначений Главою 87 ЦК України.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов’язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов’язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини.

За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи — іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань  переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов’язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 був позичальником за кредитним договором і іпотекодавцем за договором іпотеки, тобто одночасно виступав і боржником, і іпотекодавцем. У зв’язку з його смертю відкрилася спадщина, яку прийняли відповідачі, перебравши на себе обов’язки іпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки. Однак звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим лише за умови, якщо зобов’язання боржником було порушене.

Для правильного вирішення справи необхідно встановити чи допустив боржник борг, якщо так, то яка сума цього боргу, яка вартість предмета іпотеки. Однак встановлення цих обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі.

Таким чином, оскільки судом не встановлено тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 2 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

           п о с т а н о в и л а :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 лютого        2015 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

        Головуючий                                                                              Я.М. Романюк

 

       

       Судді:                                                                                       В.І. Гуменюк                                                        

 

                                                                                                          Л.І. Охрімчук 

 

                                                                                                          Н.П. Лященко

 

                                                                                                          Ю.Л. Сенін

 

                                                                                               В.М. Сімоненко

 

                                                                                               А.Г. Ярема