2016.02.17 № 6-1844цс15 ВСУ: припинення поруки

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року                                                          м. Київ

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки  про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 цього Кодексу, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

За таких обставин банк отримав право пред’явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи зі спливом п’ятнадцятиденного терміну від часу отримання вимоги банку, тобто від 14 червня 2013 року, протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов’язання має бути пред’явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки було пред’явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,  
Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
     

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  27 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У  червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 як поручителя заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 207 млн 225 тис. 633 грн 78 коп. у зв’язку  з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань за цими договорами.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 19 квітня 2005 року у розмірі 169 млн 684 тис. 664 грн 17 коп.; заборгованість за кредитним договором НОМЕР_2 від 24 липня 2007 року в розмірі 6 млн 962 тис. 269 грн 51 коп.; заборгованість за кредитним договором НОМЕР_3 від 28 квітня 2011 року в розмірі 30 млн 400 тис. 631 грн 55 коп. та пеню за кредитним договором НОМЕР_4 від 24 жовтня 2007 року за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 178 тис. 338 грн 55 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення,  постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема частини четвертої статті 559  та пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить постанови Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року (6-100цс14) та 17 вересня 2014 року (6-6цс14 та 6-53цс14).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява  не підлягає задоволенню таких підстав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України  (далі – ЦПК  України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 21 лютого 2012 року між закритим акціонерним товариством «Форум-ДС» (далі – ЗАТ «Форум-ДС») та товариством з обмеженою відповідальністю «Форум-ДС» (далі – ТОВ «Форум-ДС») було укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого ЗАТ «Форум-ДС», як первісний позичальник, передав ТОВ «Форум-ДС» обов’язок виконання перед ПАТ «Банк Форум» щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливих штрафних санкцій за такими кредитними договорами: кредитним договором  НОМЕР_1 від 19 квітня 2005 року зі всіма додатковими договорами до нього в частині повернення основної суми кредиту в розмірі 109 млн 736 тис. 584 грн 15 коп., погашення заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 4 млн 35 тис. 20 грн 15 коп. та сплати можливої неустойки у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором; кредитним договором НОМЕР_2 від 24 липня 2007 року зі всіма додатковими договорами до нього в частині повернення основної суми кредиту у розмірі 8 млн 81 тис. 146 грн 37 коп., погашення заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 153 тис. 623 грн 89 коп. та сплати можливої неустойки в розмірі та у випадках, передбачених цим договором; кредитним договором НОМЕР_4 від 24 жовтня 2007 року  зі всіма додатковими договорами до нього в частині повернення основної суми кредиту в розмірі 2 млн 627 тис. 625 грн 3 коп., погашення заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 49 тис. 952 грн 18 коп. та сплати можливої неустойки в розмірі та у випадках, передбачених цим договором; кредитним договором НОМЕР_3 від 28 квітня 2011 року між ТОВ «Форум-ДС» та ПАТ «Банк Форум» зі всіма додатковими договорами до нього в частині повернення основної суми кредиту в розмірі 19 млн 928 тис. 611 грн 54 коп., погашення заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 3 млн 12 тис. 440 грн 95 коп. та сплати можливої неустойки в розмірі та у випадках, передбачених цим договором.

28 квітня 2011 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останій поручився перед ПАТ «Банк Форум» за виконання ТОВ «Форум-ДС» зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_3 від 28 квітня 2011 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Форум-ДС», та всіма додатковими договорами, які було укладено до нього в минулому та які можуть бути укладені в майбутньому.

13 березня 2012 року з метою забезпечення виконання ТОВ «Форум-ДС» зобов’язань за кредитними договорами між ПАТ «Банк Форум», ТОВ «Форум-ДС» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_5. Відповідно до цього договору ОСОБА_1 поручився перед ПАТ «Банк Форум» за своєчасне та повне виконання ТОВ «Форум-ДС» зобов’язань за такими кредитними договорами, укладеними між останім та ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Форум-ДС»: кредитним договором НОМЕР_2 від 24 липня 2007 року та додатковими договорами до нього, за кредитним договором НОМЕР_4 від 24 жовтня 2007 року та додатковими договорами до нього, кредитним договором НОМЕР_1 від 19 квітня 2005 року та додатковими договорами до нього, які були укладеними та можуть бути укладеними в майбутньому між банком та позичальником.

Унаслідок неналежного виконання ТОВ «Форум-ДС» зобов’язань за кредитними договорами станом на 6 червня 2013 року у товариства утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 207 млн 225 тис.  633 грн 78 коп., а саме: за кредитним договором НОМЕР_1 від 19 квітня  2005 року – в розмірі 169 млн 684 тис.  664 грн 17 коп., що складається з простроченої заборгованості з повернення основної суми кредиту в розмірі 3 млн 164 тис.  грн,  поточної заборгованості з повернення основної суми кредиту в розмірі 135 млн 980 тис.  232 грн 66 коп., простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 14 млн  475 тис. 410 грн 91 коп., поточної заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 15 млн 268 тис. 530 грн 36 коп., пені за прострочення повернення кредиту та процентів у розмірі 533 тис. 490 грн 24 коп.  простроченої комісії у розмірі 263 тис. грн; за кредитним договором НОМЕР_2 від 24 липня 2007 року – в розмірі 6 млн 962 тис. 269 грн 51 коп., що складається із заборгованості з повернення основної суми кредиту у розмірі 6 млн 505 тис. 420 грн 81 коп., заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 57 тис. 568 грн 51 коп., пені за прострочення повернення кредиту та процентів в розмірі 399 тис. 280 грн 19 коп.; за кредитним договором НОМЕР_4 від 24 жовтня 2007 року – в розмірі 178 тис. 338 грн 55 коп., що складається з пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів; за кредитним договором НОМЕР_3 від  28 квітня 2011 року – в розмірі 30 млн 400 тис. 631 грн 55 коп., що складається із: простроченої заборгованості з повернення основної суми кредиту в розмірі 4 млн 924 тис. грн, поточної заборгованості з повернення основної суми кредиту в розмірі 19 млн 928 тис. 611 грн 54 коп., простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 3 млн 12 тис. 440 грн 95 коп., поточної заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 2 млн 236 тис. 549 грн  16 коп., пені за прострочення повернення кредиту та процентів в розмірі                  298 тис. 759 грн 90 коп.

У зв’язку з порушенням умов кредитних договорів ПАТ «Банк Форум» направив ТОВ «Форум-ДС» та ОСОБА_1 вимоги про повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями цих вимог та зворотними повідомленнями від 29 квітня 2013 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з наявності правових підстав для стягнення заборгованості за кредитними договорами з поручителя, вимога до якого була пред’явлення з дотриманням визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

У наданих для порівняння постановах від 17 вересня 2014 року (6-6цс14 та 6-53цс14) Верховний Суд України керувався тим, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов’язання має бути пред’явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки було пред’явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

У постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року (6-100цс14) суд дійшов висновку про те, що за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня  на відповідну суму, а позовна  давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, існує  невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559  та пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником.

Згідно із частини четвертої статті 559 цього Кодексу порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки  про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 цього Кодексу, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитних договорах з урахуванням умов додаткових угод  строки виконання основних зобов’язань чітко визначені: строк повного погашення кредиту за кредитним договором НОМЕР_3 – від 28 квітня 2011 року до 30 травня 2014 року, за кредитним договором НОМЕР_2 – від 24 липня 2007 року до 29 березня 2013 року, за кредитним договором НОМЕР_4 від 24 жовтня 2007 року до 28 грудня 2012 року, за кредитним договором НОМЕР_1– від 19 квітня 2005 року до 30 червня 2017 року.

Вимоги про необхідність сплати наявних на 22 квітня 2013 року  заборгованостей за вказаними кредитними договорами у п’ятнадцятиденний строк були надіслані боржнику ТОВ «Форум-ДС» та поручителю ОСОБА_1 29 квітня 2013 року, отримані 29 травня 2013 року.

За таких обставин банк отримав право пред’явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи зі спливом п’ятнадцятиденного терміну від часу отримання вимоги банку, тобто від 14 червня 2013 року, протягом наступних шести місяців.

Із цим позовом ПАТ «Банк Форум» звернулося до суду 18 червня 2013 року, тобто у межах визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

Строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов’язання має бути пред’явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки було пред’явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Таким чином, у справі, яка переглядається, положення частини четвертої статті 559 ЦК України суд застосовав правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Крім того, усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом статті 258 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Таким чином, пеня – це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов’язання й до того дня, доки зобов’язання не буде виконане.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності – загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність установлюється законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синонім «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовну давність.

Тобто цією нормою встановлені суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме: передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

У матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, подана до винесення місцевим судом рішення, відповідно до вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті  267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність не може застосовуватися за жодних обставин, оскільки можливість її застосування пов’язується лише з наявністю про це заяви сторони у спорі.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (6-738цс15).

Отже, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  27 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                        В.М. Сімоненко

Судді :                                                                                   В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема