2016.03.02 № 6-1263цс15 ВСУ: строк для матеріальної відповідальності працівника

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 2 березня 2016 року                                                          м. Київ

 Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз’яснено у пункті 20  постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП  річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей  строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем  виявлення  шкоди,  встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей,  при ревізії або перевірці фінансово-господарської  діяльності   підприємства, установи,  організації,  слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, прийняття постанови про порушення кримінальної справи не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про порушення кримінальної справи відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації .

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
  Сімоненко В.М.,    

розглянувши на засіданні справу за позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави до Особа_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Технолайн Системс», про відшкодування шкоди за заявою Особа_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

 

У квітні 2012 року заступник прокурора Печерського району  м. Києва в інтересах держави в особі Державного підприємства Національного спортивного комплексу «Олімпійський» (далі – ДП НСК «Олімпійський») звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій у період виконання відповідачем трудових обов’язків на посаді генерального директора ДП НСК «Олімпійський» указаній юридичній особі завдано майнову шкоду у розмірі 249 тис. 123 грн. Особа_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію.

Оскільки закриття кримінальної справи на підставі амністії не звільняє винну особу від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану злочином, заступник прокурора Печерського району м. Києва просив стягнути з відповідача на користь ДП НСК «Олімпійський» на відшкодування майнової шкоди 249 тис. 123 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Печерського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
13 травня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з Особа_1 на користь ДП НСК «Олімпійський» на відшкодування шкоди 249 тис. 123 грн; вирішено питання про стягнення судового збору.

У заяві Особа_1 про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до цього ж суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви
Особа_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

21 березня 2012 року у справі за позовом комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» до фізичної особи про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству при виконанні трудових обов’язків (№ 6-5833св12);

17 квітня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до фізичної особи про відшкодування матеріальної шкоди (№ 6-495св13);

22 серпня 2012 року у справі а позовом публічного акціонерного товариства «Укргазбуд» до фізичної особи про відшкодування шкоди
(№6-27410св12);

27 лютого 2013 року у справі за позовом Козятинського міжрайонного прокурора в інтересах відділу Держкомзему в Козятинському районі Вінницької області до фізичної особи про відшкодування збитків (№ 6-47121св12);

2 квітня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» до фізичної особи про стягнення регресу та прямої дійсної шкоди, завданої порушенням трудових обов’язків  (№ 6-54716св13).

Крім того, Особа_1 додав до заяви, крім інших, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року у справі за позовом Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Одеській області до фізичної особи про відшкодування матеріальної  шкоди (№ 6-347св14) без посилання на неї в своїй заяві.

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-495св13, № 6-27410св12, № 6-347св14, 6-54716св13 суд касаційної інстанції в першому випадку скасував судове рішення і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в інших — залишив без змін судові рішення судів інших інстанцій  про відмову в задоволенні позову. При цьому суд застосував до спірних правовідносин частину третю статті 233 Кодексу законів про працю України (далі –  КЗпП України) і виходив з того, що  днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної  працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи,  організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив: в ухвалі № 6-347св14, що спірні правовідносини  регулюються КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк звернення до суду, який застосовується без заяви сторони у спорі; в ухвалі № 6-54716св13, що посилання скаржника на те, що згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки, безпідставні, оскільки спірні правовідносини регулюються КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк звернення до суду, а не позовну давність.

Постановляючи ухвалу № 6-47121св12 і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з виключенням з його мотивувальної частини посилання на статтю 264 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору, суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Установлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора. Оскільки спір між сторонами виник із трудових правовідносин, то суд помилково застосував до них положення статті 264 ЦК України. Одночасне застосування судом до спірних правовідносин статті 264 ЦК України та статті 233 КЗпП України є неправильним.

Постановляючи ухвалу № 6-5833св12, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про допущені судами порушення вимог процесуального закону щодо встановлення судом фактичних обставин даної справи.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову, виходив з того, що передбачений частиною третьою статті 233 КЗпП України строк не пропущено, оскільки постановою прокурора Печерського району м. Києва від 21 квітня 2011 року порушено кримінальну справу за обвинуваченням колишнього генерального директора ДП НСК «Олімпійський» Особа_1, отже днем виявлення заподіяної  відповідачем шкоди є 21 квітня 2011 року. Одночасно з указаною нормою статті 233 КЗпП України суд касаційної інстанції застосував частину другу  статті 265 ЦК України та зазначив, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2011 року Особа_1 звільнено від кримінальної відповідальності, цивільний позов заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» до Особа_1 залишено без розгляду, тому  час від дня пред’явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (частини третьої статті 233 КЗпП України та  положень ЦК України щодо строку позовної давності), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу й наданих для порівняння судових рішеннях у справах № 6-495св13, № 6-27410св12, № 6-347св14, 6-54716св13, № 6-47121св12.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що постановою прокурора Печерського району м. Києва від 21 квітня 2011 року порушено кримінальну справу за обвинуваченням колишнього генерального директора ДП НСК «Олімпійський» Особа_1 за ознаками складів злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Вказаною постановою встановлено, що наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 26 квітня 2007 року Особа_1 призначено на посаду генерального директора ДП НСК «Олімпійський».

Відповідно до Розділу І Контракту з керівником ДП НСК «Олімпійський» від 26 квітня 2007 року, укладеного між Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту та Особа_1, останній, як керівник, зобов’язаний безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна.

18 червня 2008 року між ДП НСК «Олімпійський» в особі генерального директора Особа_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Технолайн Систем» (далі – ТОВ «Технолайн Систем») укладено договір про виконання робіт з демонтажу пластикових сидінь на секторах ДП НСК «Олімпійський» вартістю 249 тис. 123 грн. Кошти в указаній сумі 21 – 24 липня 2008 року ДП НСК «Олімпійський» перерахувало ТОВ «Технолайн Систем».

Однак, фактично роботи за договором від 18 червня 2008 року виконано не ТОВ «Технолайн Систем», а працівниками ДП НСК «Олімпійський» та членами федерації футболу України.

Постановою старшого слідчого прокуратури Печерського району м. Києва  від 21 червня 2011 року перекваліфіковано дії Особа_1 з частини п’ятої статті 191, частини другої статті 366 КК України на частину другу статті 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки).

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2011 року Особа_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, внаслідок застосування до нього акта амністії у зв’язку з досягненням 60-річного віку; провадження у справі закрито з нереабілітуючих підстав; цивільний позов заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» до Особа_1 залишено без розгляду.

З позовною заявою у цій справі перший заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ДП НСК «Олімпійський» звернувся до суду в квітні 2012 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює законодавство про працю.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз’яснено у пункті 20  постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП  річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей  строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем  виявлення  шкоди,  встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей,  при ревізії або перевірці фінансово-господарської  діяльності   підприємства, установи,  організації,  слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, прийняття постанови про порушення кримінальної справи не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про порушення кримінальної справи відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації .

В обвинувальному висновку по кримінальній справі за обвинуваченням Особа_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, вказано, що вина у вчиненні злочину доведена зібраними у справі доказами, одним з яких є акт ревізії фінансово-господарської діяльності ДП НСК «Олімпійський» від 6 березня 2009 року Номер_1. Згідно з поясненнями Особа_1 вказаним актом від 6 березня 2009 року виявлено шкоду та саме на його підставі порушено кримінальну справу.

Однак, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково одночасно керувалися цивільним законодавством про строк позовної давності та трудовим законодавством щодо строку звернення до суду; не перевірили пояснень відповідача щодо виявлення шкоди зазначеним актом від 6 березня 2009 року, не дали жодної оцінки цьому акту та не встановили належним чином день виявлення шкоди; у зв’язку з чим були позбавлені можливості перевірити, чи додержаний установлений статтею 233 КЗпП  річний строк для звернення в суд з відповідним позовом, і в разі його пропуску відповідно до статті 234 КЗпП України не з’ясували, поважні чи неповажні причини такого пропуску.

За таких обставин, відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву Особа_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

 

 

 

  Н.П. Лященко

 

Я.М. Романюк

 

  Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко