2016.06.01 № 6-1786цс15 ВСУ: корпоративні спори

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ    У К Р А Ї Н И

 

1 червня 2016 року

 

                   м. Київ

 

 

 

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 4, 41 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

Частину першу статті 12 ГПК України було доповнено пунктом 4 щодо підвідомчості господарським судам справ, що виникають з корпоративних відносин, згідно із Законом України від 15 грудня 2006 року № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» (далі – Закон № 483-V), який набрав чинності 29 грудня 2006 року.

За пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 483-V після набрання чинності цим Законом заяви і скарги у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України, по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України.

Таким чином, установивши, що спір у справі, яка переглядається, пов’язаний з корпоративними відносинами та що позов пред’явлено до набрання чинності Законом № 483-V, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що справа повинна розглядатись судом загальної юрисдикції у порядку ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 483-V судові рішення у справах, передбачених пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону, які ухвалені судами до набрання чинності цим Законом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому ГПК України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції.

У справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції було ухвалено 8 травня 2013 року – після набрання чинності цим Законом, отже, це рішення могло бути оскаржене до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому ГПК України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлене рішення суду першої інстанції.

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: Барбари В.П.,    
  Берднік І.С., Колесника П.І.,  
  Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
  Ємця А.А., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,
  Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

 

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Паллада», приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії, визнання рішення зборів учасників товариства незаконними, визнання договорів недійсними, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, треті особи: прокуратура м. Стрия, прокуратура Львівської області, Головне управління юстиції у Львівській області, Стрийське міськрайонне управління юстиції у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні приміщенням, виселення, вселення, зняття заборони на відчуження частини будинку за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Паллада» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

 

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії, визнання рішення зборів учасників товариства незаконним, визнання договорів недійсними.

Позивачка зазначала, що розпорядженням Стрийської міської ради народних депутатів НОМЕР_1 від 25 листопада 1994 року зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю «Паллада» (далі – ТОВ «Паллада») зі статутним фондом 37 млн 500 тис. крб, учасники (засновники): ОСОБА_1  із часткою 16 млн 875 тис. крб, що становить 45 % статутного фонду; ОСОБА_2 із часткою 16 млн 875 тис. крб, що становить 45 % статутного фонду; ОСОБА_6 із часткою 3 млн 750 тис. крб, що становить 10 % статутного фонду.

25 жовтня 1995 року збори учасників (засновників) ТОВ «Паллада» обрали директором товариства ОСОБА_2.

27 червня 2006 року позивачці стало відомо, що згідно з протоколом зборів засновників ТОВ «Паллада» від 24 грудня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності інших учасників товариства – ОСОБА_1 та ОСОБА_6 прийняли рішення продати ОСОБА_3 приміщення АДРЕСА_1, власником якого було ТОВ «Паллада» згідно з договором купівлі-продажу та свідоцтвом про власність від 19 грудня 1996 року.

26 грудня 2002 року між ТОВ «Паллада» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу вказаного приміщення, а 28 грудня 2002 року ОСОБА_3 за договором дарування подарувала ОСОБА_2 приміщення НОМЕР_2, 3, 4, 5, 6 площею 56 кв.м АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що збори учасників (засновників) ТОВ «Паллада», які відбулися 24 грудня 2002 року, проведені з порушенням вимог частини п’ятої статті 61 Закону України «Про господарські товариства» та пункту 9.9 розділу ІХ статуту ТОВ «Паллада», зазначені договір купівлі-продажу та договір дарування є укладеними внаслідок обману з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і завідомо суперечать інтересам ТОВ «Паллада», уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивачка просила зобов’язати ОСОБА_2 передати їй оригінали установчих документів, а саме оригінал установчого договору про створення та діяльність ТОВ «Паллада», оригінал статуту ТОВ «Паллада», копію розпорядження Стрийської міської ради народних депутатів від 25 листопада 1994 року про державну реєстрацію ТОВ «Паллада», оригінал свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «Паллада», всю бухгалтерську документацію та все належне товариству; визнати рішення зборів засновників ТОВ «Паллада» від 24 грудня 2002 року про продаж приміщення ТОВ «Паллада» ОСОБА_3 незаконним та скасувати; визнати вказані договір купівлі-продажу приміщення та договір дарування приміщення недійсними.

 У вересні 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, виселення, вселення, зняття заборони на відчуження частини будинку.

Стрийський міськрайонний суд Львівської області рішенням від 8 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: зобов’язав ОСОБА_2 передати засновнику (учаснику) та тимчасовому керівнику ТОВ «Паллада» – ОСОБА_1 оригінали установчих документів, бухгалтерську документацію та все належне товариству майно; визнав рішення зборів засновників ТОВ «Паллада» від 24 грудня 2002 року незаконним та скасував; визнав договір купівлі-продажу приміщень НОМЕР_2, 3, 4, 5, 6 загальною площею 56 кв. м АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2002 року між ТОВ «Паллада» та ОСОБА_3 недійсним; визнав договір дарування вказаного нерухомого майна, укладений 28 грудня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовив.

Додатковим рішенням від 23 жовтня 2014 року цей же суд задовольнив вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, – ТОВ «Паллада»: зобов’язав ОСОБА_2 передати засновнику (учаснику) та тимчасовому керівнику ТОВ «Паллада» – ОСОБА_1 оригінали установчих документів, бухгалтерську документацію та все належне товариству майно; визнав рішення зборів засновників ТОВ «Паллада» від 24 грудня 2002 року незаконним та скасував; визнав зазначені договір купівлі-продажу та договір дарування недійсними.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 23 січня 2015 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 8 травня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 жовтня 2014 року залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 червня 2015 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 8 травня 2013 року, додаткове рішення цього ж суду від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Паллада» просять скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 20, 167 Господарського кодексу України (далі – ГК України), пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), статті 41 Конституції України, частини першої статті 4, статей 20, 21, 23, 25, 48, 50, 55 Закону України «Про власність», статей 10–12, 23, 41, 47, 48, 53–55, 71 Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», Указу Президента України від 19 березня 1996 року № 194/96 «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році», пункту 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статей 4, 23–25, 28–30, 48, 57, 86 Цивільного кодексу Української РСР, статей 15, 16, 21, 47, 92, 97, 115, 116, 126, 147, 148, 203, 215, 216, 316, 317, частини першої статті 319, частини першої статті 321, статей 328, 334, 391, 717 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На обґрунтування заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Паллада» надали копії ухвал Верховного Суду України від 6 листопада 2002 року, 2 квітня 2008 року, 14 квітня та 1 вересня 2010 року, рішення Верховного Суду України від 19 січня 2011 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, постанов Вищого господарського суду України від 2 та 30 вересня 2008 року, 19 і 26 травня, 4 серпня, 20 жовтня 2009 року, 21 січня, 23 і 24 лютого, 31 березня, 6 і 15 квітня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Паллада» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що розпорядженням Стрийської міської ради народних депутатів НОМЕР_1 від 25 листопада 1994 року зареєстровано ТОВ «Паллада» зі статутним фондом 37 млн 500 тис. крб, учасники (засновники): ОСОБА_1 із часткою 16 млн 875 тис. крб, що становить 45 % статутного фонду; ОСОБА_2 із часткою 16 млн 875 тис. крб, що становить 45 % статутного фонду; ОСОБА_6 із часткою 3 млн 750 тис. крб, що становить 10 % статутного фонду.

25 жовтня 1995 року збори учасників (засновників) ТОВ «Паллада» обрали директором ТОВ «Паллада» ОСОБА_2.

7 листопада 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 подали заяви про вихід зі складу ТОВ «Паллада».

Згідно з рішенням зборів засновників (протокол від 29 листопада 1995 року НОМЕР_7) ухвалено задовольнити вказані заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

Стрийський районний суд Львівської області рішенням від 14 травня  2001 року зазначене рішення загальних зборів засновників визнав недійсним.

Спір у зазначеній справі виник між учасниками ТОВ «Паллада» і пов’язаний з діяльністю та управлінням цієї юридичної особи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції вважав, що спір у справі пов’язаний з корпоративними відносинами, тому з урахуванням норм пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 15 грудня 2006 року № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» (далі – Закон № 483-V) та з огляду на те, що позов заявлено до набрання чинності цим Законом, справу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, також зазначив, що спір у цій справі пов’язаний з корпоративними відносинами, та дійшов висновку про перегляд справи в апеляційному порядку судом загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Разом з тим у рішенні Верховного Суду України від 19 січня 2011 року,  ухвалі Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року та ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року, наданих заявниками для порівняння, касаційні суди вказали на те, що спори, які виникли з корпоративних відносин, тобто відносин між господарським товариством та його учасником (засновниками, акціонерами), які пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства; спори між юридичними особами, що виникають під час укладання, зміни, розірвання й виконання господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та спори між юридичною та фізичною особою, що виникли з приводу можливості реалізації собою, яка є господарюючим суб’єктом-заставодержателем, права на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави, власником якого є суб’єкт господарювання – юридична особа, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та відносяться до компетенції господарського суду.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції Закону № 483-V, пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, статті 15 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм процесуального права у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну  структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних  категорій судів.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

41) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

Частину першу статті 12 ГПК України було доповнено пунктом 4 щодо підвідомчості господарським судам справ, що виникають з корпоративних відносин, згідно із Законом № 483-V, який набрав чинності 29 грудня            2006 року.

За пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону після набрання чинності цим Законом заяви і скарги у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України, по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України.

Таким чином, установивши, що спір у справі, яка переглядається, пов’язаний з корпоративними відносинами та що позов пред’явлено до набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що справа повинна розглядатись судом загальної юрисдикції у порядку ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 483-V судові рішення у справах, передбачених пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону, які ухвалені судами до набрання чинності цим Законом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому ГПК України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції.

У справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції було ухвалено 8 травня 2013 року – після набрання чинності цим Законом, отже, це рішення могло бути оскаржене до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому ГПК України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлене рішення суду першої інстанції.

Погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що спір у цій справі пов’язаний з корпоративними відносинами, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про перегляд справи в апеляційному порядку судом загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.

За пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 483-V після набрання чинності цим Законом касаційні скарги (подання) на судові рішення у справах, передбачених пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону, підлягають розгляду за правилами ГПК України.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми Закону № 483-V, пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, статті 15 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у цій справі, та передачі справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

    

  п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Паллада» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2015 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий                    Л.І. Охрімчук
Судді: В.П. Барбара

 

І.С. Берднік

 

В.І. Гуменюк

 

А.А. Ємець

 

Т.Є. Жайворонок

 

П.І. Колесник

 

 

                   Н.П. Лященко

 

                   О.І. Потильчак

 

                   Я.М. Романюк

 

                   В.М. Сімоненко

 

                   І.Б. Шицький             

 

                   А.Г. Ярема