2016.06.14 № 21-1283а16 ВСУ: зарплата у спадок

Виплата за час вимушеного прогулу переходить у спадок
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 червня 2016 року                                                                                        м. Київ

Відповідно до статті 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Водночас за правилами частини третьої статті 1230 ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди у випадку, якщо таке право було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Закриваючи провадження, суд не врахував, що виходячи зі змісту статті 1227 ЦК члени сім’ї або інші спадкоємці можуть претендувати на отримання суми коштів, яку спадкодавцю відповідач повинен сплатити як середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Коротких О.А.,            Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Яреми А.Г.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: заявника – ОСОБА_2,

                   представників відповідачів – Зимовець Н.В., Олефіренко О.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Конотопської районної державної адміністрації Сумської області (далі – РДА), управління праці та соціального захисту населення РДА (далі – Управління) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила з урахуванням уточнення позовних вимог поновити її на посаді соціального інспектора – спеціаліста 1 категорії Управління (далі – соціальний інспектор), зобов’язати відповідача перевести її на посаду головного державного соціального інспектора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1098 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 липня 2015 року та додатковою постановою від 23 вересня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій у цій справі скасував та задовольнив позов частково: поновив ОСОБА_1 на посаді соціального інспектора з 17 січня 2005 року, а в частині позовних вимог про стягнення з Управління на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 жовтня 2015 року прийняв зазначену справу та призначив її до розгляду на 28 жовтня 2015 року.

26 жовтня 2015 року Управління подало до суду клопотання про закриття провадження у цій справі у зв’язку зі смертю позивачки (24 жовтня 2015 року). Обґрунтовуючи вказане клопотання, послалося на положення пункту 5 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), вважаючи, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 жовтня 2015 року закрив провадження у цій справі. У своєму рішенні суд першої інстанції послався на пункт 1 частини першої статті 1219 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), за правилами якого до складу спадщини не входять права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема і особисті майнові права, та зазначив, що правовідносини, які є предметом спору, не допускають правонаступництва, оскільки право на отримання таких коштів нерозривно пов’язане з особою та не входить до складу спадщини.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 листопада                  2015 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_2 який є спадкоємцем померлої позивачки, вказуючи на те, що оскільки суд першої інстанції не вирішував питання щодо його прав, свобод, інтересів та обов’язків, то в силу вимог частини першої статті 185 КАС підстав для апеляційного перегляду справи за його скаргою немає.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 грудня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_2, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом частини першої статті 1219  та частини першої статті 1227 ЦК і частин першої, другої статті 27 та частини третьої статті 28 КАС, просить скасувати всі ухвалені у цій справі судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування заяви додано ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 червня 2010 року та 23 лютого  2011 року                                (№№ 6-20514св09, 6-15882св10 відповідно) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року, 7 червня 2015 року та 28 січня 2016 року                               (№№ К/800/8593/14, К/800/14844/15, К/800/32776/15 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши у відкритому судовому засіданні заявника та представників відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 5 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Закриваючи провадження у справі, що розглядається, суди виходили з того, що зазначені правовідносини не допускають правонаступництва, проте такий висновок ґрунтується на неправильному тлумаченні положень норм ЦК, які регулюють питання спадкування.

Згідно з вимогами статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК).

Статтею 1219 ЦК передбачені права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Водночас за правилами частини третьої статті 1230 ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди у випадку, якщо таке право було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Закриваючи провадження, суд не врахував, що виходячи зі змісту статті 1227 ЦК члени сім’ї або інші спадкоємці можуть претендувати на отримання суми коштів, яку спадкодавцю відповідач повинен сплатити як середній заробіток за час вимушеного прогулу.

             За наведених обставин висновки судів у справі, що розглядається, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справа в цій частині – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

   У частині вимог, які стосуються скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2015 року, з посиланням на неоднакове застосування норм процесуального права, а саме частин першої та другої статті 27, частини третьої статті 28 КАС щодо повторної участі судді Вищого адміністративного суду України у розгляді цієї  справи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскаржувана ухвала та судові рішення, надані як приклад неоднакового правозастосування, не містять протилежних висновків щодо застосування згаданих норм процесуального права.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

   Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

   Ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2015 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                         В.Л. Маринченко
Судді: О.Ф. Волков   М.І. Гриців
  В.І. Гуменюк   О.А. Коротких
  О.В. Кривенда   Н.П. Лященко
  Л.І. Охрімчук   П.В. Панталієнко
  Я.М. Романюк   І.Л. Самсін
  О.О. Терлецький   А.Г. Ярема