2016.06.15 № 21-286а16 ВСУ: фонд гарантування, підвідомчість

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 15 червня 2016 року                                                                                   м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому абзацом другим частини другої статті 215 ЦК передбачено, що у випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв’язку із визнанням його неплатоспроможним. 

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства (далі – ПАТ) «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. (далі – уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно) про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

— визнати протиправними дії (рішення) уповноваженої особи Фонду щодо визнання договору № 45049 банківського вкладу (депозиту) «Планер», укладеного між позивачем та
Банком 7 липня 2014 pоку (далі – договір № 45049), та операцій з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, нікчемними правочинами;

— визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача як вкладника за договором № 45049 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

— зобов’язати уповноважену особу Фонду включити позивача як вкладника за договором № 45049 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що в уповноваженої особи Фонду не було правових підстав для визнання договору № 45049 нікчемним, а отже, відповідачі, на порушення норм чинного законодавства, не включили позивача до переліку і в подальшому до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ОСОБА_1 і Банком укладений договір № 45049, відповідно до якого Банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 11 500 доларів США у тимчасове користування на строк до
8 серпня 2014 року та зобов’язується сплачувати відсотки за його користування у розмірі 8 % річних.

Згідно з платіжним дорученням від 7 липня 2014 року № TR.59348.20939.3 Банк прийняв на користь ОСОБА_1 як вкладника грошові кошти в сумі 11 500 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № 26303003000007.2529, який був відкритий відповідно до пункту 2.1.1 вказаного вище договору.

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі – НБУ) від
14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекцієя Фонду прийняла рішення від 14 серпня 2014 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з
15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду – провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І.

Постановою Правління НБУ від 10 листопда 2014 року № 717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Банк.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 жовтня 2014 року № 119 розпочато процедуру ліквідації Банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку строком на 1 рік з
13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада
2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам Банку, для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду – ПАТ «Альфа-Банк»; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Дізнавшись про відсутність його в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою від 26 листопада 2014 року про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду.

За результатами розгляду заяви відповідач у листі від 2 грудня 2014 року № 001/453 повідомив, що договір № 45049 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон № 4452-VI) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, у задоволенні позоних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини п’ятої статтті 214 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі – КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на вказані судові рішення.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що під час перевірки робочою комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених Банком, встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім’я позивача, надходили внаслідок дроблення грошового вкладу іншого клієнта, який складав 110 600 доларів США. Вказані обставини свідчать про те, що позивач не вносив готівки до каси, операції виконувались за домовленістю вкладника, який подрібнював свій вклад, з працівниками банку. Робоча комісія дійшла висновку, що вказані дії відбувались з метою отримати кошти не від Банку і не за рахунок Банку, який в той момент вже не міг виконувати свої зобов’язання перед вкладниками щодо повернення належних їм коштів, а отримати кошти від Фонду, тобто за рахунок державних коштів. За таких обставин витрати Фонду значно збільшуються без жодних законних на те підстав. За результатами роботи вказаної комісії 10 листопада 2014 року складено протокол засідання комісії щодо визнання нікчемними вкладів, яким запропоновано уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік яких наведено в додатку № 1, який є невід’ємною частиною цього протоколу. З урахуванням висновків комісії та рішення виконавчої дирекції Фонду від 18 листопада 2014 року № 237/14 уповноважена особа Фонду наказом від 18 листопада 2014 року № 6 визнала нікчемними правочини (договори) згідно з переліком.

18 січня 2016 року представник позивача звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС. У заяві просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції й ухвалити нове рішення – про задоволення позоних вимог.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня, 3, 10 листопада, 17, 18, 24 грудня 2015 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 204, 205, 228 ЦК, статей 27, 38, 48 Закону № 4452-VІ, пункту 2.9 розділу IV «Касові операції банків (філій відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 1 червня 2011 року № 174, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постанові від 22 жовтня 2015 року Вищий адміністративний суд України вказав на те, що з урахуванням необхідності поновлення порушеного права позивача як вкладника, що має право на відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд, встановивши порушення його прав та протиправність дій відповідача, повинен був вийти за межі позовних вимог та частково їх задовольнити, обравши такий спосіб захисту порушеного права, який би гарантував поновлення порушеного права позивача. При цьому зауважив, що позовні вимоги про зобов’язання Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти у розмірі 187 000 грн за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу від 7 липня 2014 року № 45029, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», є передчасними з огляду на те, що законодавством передбачено процедуру повернення таких коштів, а позивача навіть не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

У постановах від 3 листопада та 17 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивачів до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов’язання включити позивачів до вказаного переліку. Також вказав про наявні підстави зобов’язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію Банку Гончарова С.І. подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та погодився із позовними вимогами про зобов’язання Фонду включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки зобов’язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є безумовною підставою для включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності при цьому у Фонду альтернативної поведінки.

У постановах від 10 листопада, 18 грудня, 24 грудня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов, зокрема, висновку, що за відсутності підстав нікчемності правочину уповноважена особа Фонду Гончаров С.І. зобов’язаний був надати до Фонду інформацію щодо вкладників – позивачів, стосовно яких необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Що стосується позовної вимоги про зобов’язання Фонду відшкодувати грошову суму за її вкладом, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що така вимога є передчасною з урахуванням того, що чинним законодавством України визначена відповідна процедура виплати таких грошових коштів.

Також заначив, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та з урахуванням процедури, визначеної законодавством України, яка повинна бути здійснена з метою реального повернення грошових коштів за вкладом, касаційний суд зазначив, що слід зобов’язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію Банку подати до Фонду інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Банку за рахунок Фонду.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому абзацом другим частини другої статті 215 ЦК передбачено, що у випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв’язку із визнанням його неплатоспроможним. 

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення і закрити провадження у справі.

З урахуванням викладеного порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та закриття провадження у справі.

            Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

п о с т а н о в и л а:

            Заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко
Судді: О.Ф. Волков

О.А. Коротких

М.І. Гриців

О.В. Кривенда

  В.Л. Маринченко І.Л. Самсін
  О.О. Терлецький