2016.07.13 № 21-1488а16 ВСУ: помічника зарплата

Зарплата помічника. ГСА не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків держ. бюджету
Зарплата помічника. ГСА не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків держ. бюджету

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 липня 2016 року                                 м. Київ

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та № 80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (№ 21-1726а16).

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого          Кривенди О.В.,

суддів:                       Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,  Терлецького О.О.,  –   

 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі – ТУ ДСА, ДСА відповідно) про проведення перерахунку заробітної плати,

 

в с т а н о в и л а:

 

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

— визнати неправомірними дії  ТУ ДСА щодо ненарахування і невиплати їй заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по день винесення рішення відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» [у редакції після внесення змін Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VІІ); далі – Закон № 2453-VІ];

— зобов’язати ТУ ДСА зробити перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по день винесення рішення відповідно до частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення в праці, надбавка за вислугу років тощо);

— зобов’язати ТУ ДСА нарахувати і виплатити на недоплачену суму заробітної плати за період роботи з 26 жовтня 2014 року по день винесення рішення компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати відповідно до статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати».

Позов обґрунтувала тим, що підпунктом 59 пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII (офіційно опублікований 25 жовтня 2014 року) частину першу статті 144 Закону № 2453-VІ доповнено абзацом другим, згідно з яким розмір її посадового окладу як помічника голови місцевого суду (п’ята категорія посад державних службовців) встановлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, помноженому на коефіцієнт 1,3. Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 1697-VІІ на Кабінет Міністрів України був покладений обов’язок у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ. Проте Уряд ці вимоги не виконав і заробітна плата не виплачується їй відповідно до норм закону. Вважає неправомірною відмову ТУ ДСА у перерахунку і виплаті їй заробітної плати у розмірі, встановленому частиною першою статті 144 Закону № 2453-VІ, оскільки ця норма Закону не ставить працівників апаратів судів у залежність від визначення механізму її реалізації підзаконними актами Кабінету Міністрів України та законами про Державний бюджет України.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в Комінтернівському районному суді міста Харкова: з 21 липня 2004 року – на посаді секретаря судового засідання з присвоєнням 11 рангу, що відповідає шостій категорії посад державних службовців, а з 4 лютого 2015 року по теперішній час – на посаді помічника голови суду з присвоєнням 10 рангу, що відповідає п’ятій категорії посад державних службовців.

Згідно зі штатним розписом Комінтернівського районного суду міста Харкова на 2014 рік і 2015 рік посадовий оклад секретаря судового засідання та помічника судді складав 1218 грн, виходячи з якого позивачу у спірний період нараховувалась заробітна плата, включаючи доплату за ранг, надбавки за вислугу років та за високі досягнення у праці, премії.

Листом від 30 березня 2015 року № 04-48/1111/15 ТУ ДСА відмовило ОСОБА_1 у перерахунку її заробітної плати.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 2 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 лютого 2016 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове – про часткове задоволення позову: визнав неправомірними дії ТУ ДСА щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку і виплати заробітної плати; зобов’язав ТУ ДСА здійснити  перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 1697-VII, а з 29 березня 2015 року по 2 червня 2015 року – виходячи з розміру  посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII), виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів.

Справу в частині позовної вимоги про зобов’язання ТУ ДСА виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ДСА зазначає, що в доданих до заяви копіях ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 листопада та 15 грудня 2015 року (справи №№ К/800/22940/15, К/800/18353/15 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 1697-VII та абзацу другого частини першої статті 147 Закону № 2453-VI у редакції Закону  № 192-VIII. Просить постанову суду касаційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов’язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що  розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов’язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі – БК) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі – Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі – постанова № 268), зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов’язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 БК, будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 БК, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та № 80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (№ 21-1726а16).

Оскільки постанова Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року у частині визнання неправомірними дій ТУ ДСА щодо відмови ОСОБА_1  у проведенні перерахунку і виплати заробітної плати та зобов’язання здійснити такий перерахунок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, вона в цій частині підлягає скасуванню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року – залишенню в силі.

Що стосується позовної вимоги про зобов’язання ТУ ДСА виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, то в цій частині суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Це рішення не містить висновків щодо застосування норм матеріального права, а тому не може бути переглянуте Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року у частині визнання неправомірними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку і виплати заробітної плати та зобов’язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області здійснити відповідний перерахунок і виплати скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року у цій частині залишити в силі.

У решті зазначене рішення суду касаційної інстанції залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

 

Головуючий                                                                                           О.В. Кривенда

 

Судді:

 

О.Ф. Волков

 

М.І. Гриців

 

О.А. Коротких

 

В.Л. Маринченко

 

П.В. Панталієнко

 

О.Б. Прокопенко

 

О.О. Терлецький