2016.12.21. № 3-123гс14 ВСУ: закінчення строку

Закінчення строку дії договору, виконання умов двустороннього договору. Факт припинення не свідчить про можливість його невиконання іншою особою
Закінчення строку дії договору, виконання умов двустороннього договору. Факт припинення не свідчить про можливість його невиконання іншою особою

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року                                                                       м. Київ

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов’язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов’язку.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Берднік І.С.,
суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року у справі № 905/2187/13 за позовом приватного підприємства «Променергосервіс» до приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2013 року приватне підприємство «Променергосервіс» (далі – ПП «Променергосервіс») звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі – ПрАТ «Азовелектросталь») про зобов’язання прийняти на свій склад Stopper ST 05 180 1200 – стопор моноблок (далі – стопор моноблок) у кількості 462 шт., Tundish nozzle SN 05 042 0400 – стакан-дозатор (далі – стакан-дозатор) у кількості 448 шт. і про стягнення заборгованості за договором поставки від 31 березня 2011 року № 131 АЕСсн (далі – договір № 131 АЕСсн) у розмірі 2 042 823,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач у порушення умов договору № 131 АЕСсн неповністю перерахував кошти за товар і відмовляється від прийняття замовленого у позивача товару.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10 лютого 2014 року у задоволенні позову ПП «Променергосервіс» відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що товар за договором поставки № 131 АЕСсн поставлено не було через неприйняття покупцем у зв’язку зі зміною плану виробництва і як наслідок – відсутністю потреби у цьому товарі, тому правових підстав для стягнення з відповідача оплати за товар судом не встановлено.

У зв’язку з припиненням дії договору № 131 АЕСсн правових підстав для зобов’язання відповідача прийняти на свій склад товар за цим договором немає.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15 квітня 2014 року рішення Господарського суду Донецької області від 10 лютого 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПП «Променергосервіс». Зазначив, що відповідно до спірного договору відповідач узяв на себе зобов’язання прийняти у позивача визначений у специфікації № 7 до договору товар та оплатити його, а одностороння відмова від виконання зобов’язань за договором не передбачена ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства України.

Вищий господарський суд України постановою від 4 червня 2014 року залишив без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 квітня 2014 року.

Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, оскільки відповідно до статей 525, 526, 530, 538, 598, 599, 631, 651–654, 689, 693 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зобов’язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що припинення зобов’язання не є тотожним закінченню строку дії договору.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року, поданої з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПрАТ «Азовелектросталь», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 598 та частини першої статті 631 ЦК, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПП «Променергосервіс».

На обґрунтування своїх доводів ПрАТ «Азовелектросталь» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 901/441/13-г, від 3 вересня 2012 року у справі № 17/38 та від 21 травня 2012 року у справі № 27/17-4641-2011.

У справі № 17/38, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача виконати умови договору поставки в частині постачання побутового вугілля та зазначив, що позивач має право вимагати виконання договору в межах строку його дії, а зі спливом строку дії договору він не позбавлений права звертатися до суду щодо наслідків порушення його умов. При цьому суд касаційної інстанції виходив із тих обставин, що відповідно до умов договору позивач до спливу строку дії договору поставки заявки на поставку вугільної продукції не подавав (постанова від 3 вересня 2012 року).

У справі № 27/17-4641-2011 Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення за позовом виконавця із замовника вартості виконаних робіт. Одночасно Вищий господарський суд України погодився і з висновком про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення із замовника авансу (50 % вартості замовлених робіт до їх виконання), виходячи з тих обставин, що відповідно до умов договору у замовника не виникло боргових зобов’язань з попередньої оплати (постанова від 21 травня 2012 року).

Таким чином, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року у справі № 905/2187/13, про перегляд якої заявлено, та зі змісту постанов Вищого господарського суду України від 3 вересня 2012 року
у справі № 17/38 і від 21 травня 2012 року у справі № 27/17-4641-2011, на які посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, вбачається, що судові рішення у цих справах прийнято залежно від встановлених судами фактичних обставин справи та за різних підстав і предмета позову, тому зазначені судові рішення не є доказами підстави перегляду, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК.

Разом із тим у справі № 901/441/13-г, розглядаючи спір з аналогічним змістом позовних вимог, підставами позову, за однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин і подібних встановлених судами фактичних обставин, Вищий господарський суд України дійшов протилежного правового висновку та зазначив, що первісні позовні вимоги про зобов’язання покупця отримати поставлений продавцем товар і здійснити другий платіж попередньої оплати (у частині, що стосується доводів заявника) не підлягають задоволенню, оскільки на момент звернення сторін до суду із позовом правовідносини між сторонами припинилися внаслідок закінчення строку дії спірного договору, при цьому позивач за первісним позовом (продавець) не позбавлений права звернутися до суду із позовом про стягнення збитків, завданих порушенням договірних зобов’язань з боку покупця, в тому числі пов’язаних зі зберіганням товару, а також неодержаного прибутку (втраченої вигоди), на який позивач мав право розраховувати у разі належного виконання покупцем зобов’язання за спірним договором поставки (постанова від 25 вересня 2013 року).

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 31 березня 2011 року між ПП «Променергосервіс» (постачальник) і закритим акціонерним товариством «Азовелектросталь», яке у подальшому змінило назву на приватне акціонерне товариство «Азовелектросталь» ( покупець) було укладено договір № 131 АЕСсн, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов’язався виготовити і поставити, а покупець – прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості, зазначених у специфікації.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору № 131 АЕСсн поставка товару здійснюється на умовах СРТ склад покупця (м. Маріуполь). Постачальник разом із товаром передає оригінали таких документів: товарно-транспортну накладну – 1 екз.; рахунок-фактуру – 1 екз.; сертифікат якості – 1 екз.

За змістом пунктів 5.1, 5.2 договору № 131 АЕСсн поставка товару здійснюється протягом 14 календарних днів із моменту внесення 100 % попередньої оплати; за згодою сторін можлива дострокова поставка товару.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору № 131 АЕСсн оплата товару буде здійснюватися у національній валюті України шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у порядку 100 % попередньої оплати.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року (пункт 12.1 договору № 131 АЕСсн).

Сторони мають право розірвати договір, керуючись чинним законодавством, попередивши другу сторону за місяць до наступного розірвання (пункт 13.1 договору № 131 АЕСсн).

Усі зміни та доповнення до договору дійсні тільки у разі вчинення їх у письмовій формі та підписання уповноваженими представниками обох сторін (пункт 14.3 договору № 131 АЕСсн).

Додатковою угодою від 21 грудня 2011 року № 2 до договору № 131 АЕСсн сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2012 року.

16 січня 2012 року сторони погодили та підписали специфікацію № 7 до договору № 131 АЕСсн, в якій сторонами визначено найменування та кількість товару, який ПП «Променергосервіс» мало поставити ПрАТ «Азовелектросталь»,
а саме: стопор моноблок (упаковка – дерев’яний ящик, виробник – Hegusa GmbН, Австрія) у кількості 462 шт. на загальну суму 1 210 440,00 грн і стакан-дозатор (упаковка – дерев’яний ящик, виробник – Hegusa GmbН, Австрія) у кількості 448 шт. на загальну суму 739 200,00 грн. Загальна сума за специфікацією становить 2 339 568,00 грн, у тому числі ПДВ 389 928,00 грн. Загальна сума договору з урахуванням цієї специфікації становить 4 564 854,76 грн з урахуванням ПДВ. Ціну на товар встановлено на умовах СРТ склад покупця (м. Маріуполь).

01 лютого 2012 року ПП «Променергосервіс» (покупець) уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівництво Плюс» (продавець) договір № 9/02, відповідно до умов якого покупець придбав у продавця стопор моноблок, виробник – Hegusa GmbН, Австрія, у кількості 462 шт. і стакан-дозатор, виробник – Hegusa GmbН, Австрія, у кількості 448 шт.

Листами від 20 січня 2012 року № 12, від 13 квітня 2012 року № 31 ПП «Променергосервіс» повідомляло ПрАТ «Азовелектросталь» про строки поставки товару – стопора моноблока і стакана-дозатора, а саме протягом
3 тижнів із моменту надходження попередньої оплати на розрахунковий рахунок, умови оплати: попередня оплата 50 %, решта 50 % – за фактом поставки.

ПрАТ «Азовелектросталь» у листі від 15 березня 2012 року № 593/2-574 просило ПП «Променергосервіс» надати детальні креслення запропонованих позивачем вогнетривких виробів, у листі від 22 березня 2012 року № 301/18-431 – надати креслення та навести фізико-хімічні характеристики товару, а саме стопора моноблока і стакана-дозатора, у листі від 26 березня 2012 року № 301/18-481 – визначити строки відвантаження на склад стопора моноблока і стакана-дозатора.

ПрАТ «Азовелектросталь» внесло на користь ПП «Променергосервіс» частину попередньої оплати за цей товар у розмірі 296 745,00 грн.

У подальшому ПрАТ «Азовелектросталь» направило ПП «Променергосервіс» лист від 30 квітня 2012 року № 301/18-697 про те, що у зв’язку зі зміною плану виробництва підприємству більше не потрібні стопор моноблок і стакан-дозатор.

На зазначений лист ПП «Променергосервіс» відповіло ПрАТ «Азовелектросталь» (лист від 04 травня 2012 року № 3/4), що для своєчасного виконання договірних зобов’язань підприємством було здійснено закупку продукції компанії Hegusa GmbН на суму 2 339 568,00 грн згідно зі специфікацією від 16 січня 2012 року № 7, вантаж перебуває на митному транзиті, повернення вантажу неможливо, у зв’язку з чим позивач просив відповідача виконати умови договору та перерахувати ПП «Променергосервіс» 2 042 823,00 грн.

У листі від 14 травня 2012 року № 10/5 ПП «Променергосервіс» повідомило ПрАТ «Азовелектросталь» про те, що вантаж згідно зі специфікацією від 16 січня 2012 року № 7 до договору № 131 АЕСсн розмитнений, перебуває на складі та готовий до відвантаження на склад покупця, а також просило виконати умови договору і перерахувати суму правочину – 2 042 823,00 грн.

Аналогічні листи було направлено позивачем на адресу відповідача 22 травня 2012 року № 12/5, 14 серпня 2012 року № 16/8, 21 січня 2013 року № 08/01.

Придбаний ПП «Променергосервіс» товар за договором від 01 лютого 2012 року № 9/02 перебуває у приміщенні, яке позивач орендує у товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект» (далі – ТОВ «Будкомплект») на підставі договору оренди від 01 лютого 2012 року № 4/01.

Товар (стопор моноблок і стакан-дозатор) обліковується у позивача на рахунку № 361 бухгалтерського обліку та зберігається на складах в орендодавця – ТОВ «Будкомплект».

У зв’язку з тим, що ПрАТ «Азовелектросталь» відмовилося від прийняття у ПП «Променергосервіс» замовленого товару за специфікацією № 7 та не сплачує його вартості, позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача прийняти на свій склад стопор моноблок у кількості 462 шт. і стакан-дозатор у кількості 448 шт., а також про стягнення суми за договором поставки – 2 042 823,00 грн.

Відповідно до статті 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За змістом статей 525, 526 цього Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окремим видом зобов’язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК).

Статтею 663 ЦК визначено, що продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов’язків. Тобто з укладенням такого договору продавець бере на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

У справі, яка розглядається, встановлено, що за умовами договору № 131 АЕСсн позивач зобов’язався поставити відповідачеві визначений у специфікації № 7 до цього договору товар, а відповідач взяв на себе зобов’язання прийняти у позивача цей товар та оплатити його. Відповідно до пунктів 13.1 і 14.3 договору № 131 АЕСсн сторони не вносили змін і доповнень до цього договору та не розривали його.

Зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

За загальним правилом зобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599–601, 604–609 ЦК.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов’язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов’язку.

Відмова ПрАТ «Азовелектросталь» від прийняття у ПП «Променергосервіс» замовленого товару за специфікацією № 7 та несплата його вартості є односторонньою відмовою від виконання зобов’язання, що прямо порушує норми зобов’язального права (стаття 525 ЦК).

Зважаючи на наведене, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку, що закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов’язання між сторонами.

З огляду на викладене заява ПрАТ «Азовелектросталь» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року у справі № 905/2187/13 задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

 У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року у справі № 905/2187/13 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

 

 

Головуючий І.С. Берднік
судді: А.А. Ємець
  Т.Є. Жайворонок