2017.02.08 № 3-1217гс16 ВСУ: прострочення, санкції

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення, то позовна давність вимог про її стягнення також обчислюється окремо за кожен день.

ПОСТАНОВА

від 8 лютого 2017 року

Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення, то позовна давність вимог про її стягнення також обчислюється окремо за кожен день.

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Жайворонок Т. Є., суддів: Берднік І. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Лященко Н. П., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» — Ж. Д. О., Н. О. С., публічного акціонерного товариства «Норд» — П. І. Д., П. О. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» (далі — ТОВ «Про-Сток») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року у справі N 910/29752/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Норд» (далі — ПАТ «Норд») до ТОВ «Про-Сток» про стягнення 3007800,00 грн., встановила:

У листопаді 2015 року ПАТ «Норд» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Про-Сток» про стягнення 3007800,00 грн. штрафу у зв’язку з простроченням виконання відповідачем зобов’язань щодо поставки товару та здійснення монтажних робіт за договором поставки від 29 листопада 2013 року N 13/28.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Норд» на користь ТОВ «Про-Сток» 12650,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Про-Сток» на користь ПАТ «Норд» штрафні санкції у розмірі 3007800,00 грн., 45117,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 49628,73 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), ТОВ «Про-Сток», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 258, 549, 551 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2016 року, а рішення Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2016 року залишити в силі.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 21 січня 2014 року у справі N 919/250/13-г, від 24 квітня 2014 року у справі N 902/1653/13, від 02 вересня 2015 року у справі N 911/1171/15, від 22 грудня 2015 року у справі N 908/2605/15-г, від 27 січня 2016 року у справі N 922/4420/15, від 16 лютого 2016 року у справі N 926/374/15, від 02 березня 2016 року у справі N 909/677/15, від 03 березня 2016 року у справі N 910/20128/15, від 31 березня 2016 року у справі N 918/1389/15, від 26 квітня 2016 року у справі N 910/21298/15, від 17 травня 2016 року у справі N 917/521/15, від 31 травня 2016 року у справі N 905/1329/15, від 15 червня 2016 року у справі N 914/3220/15, від 26 липня 2016 року у справі N 904/76/16, від 17 серпня 2016 року у справі N 904/9396/15, від 30 серпня 2016 року у справі N 924/190/16, копію ухвали Верховного Суду України від 02 березня 2011 року у справі N 6-53218св10, копії постанов Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі N 6-3006цс15, від 25 травня 2016 року у справі N 6-1138цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ТОВ «Про-Сток» обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29 листопада 2013 року між ТОВ «Про-Сток» (постачальник) і ПАТ «Норд» (покупець) укладено договір поставки N 13/28, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити і передати у власність покупця конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів (далі — товар) в асортименті, кількості та за ціною згідно зі специфікацією, що є невід’ємною частиною договору, і виконати роботу з монтажу стелажів (далі — монтажні роботи), вартість якої включена до вартості товару, а покупець зобов’язується прийняти такий товар і сплатити його вартість на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.7 договору постачальник зобов’язався здійснити доставку товару, збірні та монтажні роботи, а також передати покупцеві змонтоване та готове до експлуатації за призначенням стелажне обладнання у строк до 26 січня 2014 року; загальна сума договору становить 4070000,00 грн. (пункт 8.2 договору).

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (згідно з Інкотермс у редакції 2010 року), місце поставки — склад покупця за адресою: м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43а (пункт 2.1 договору); зобов’язання постачальника вважаються виконаними по закінченні збірних і монтажних робіт, про що сторонами складається акт приймання стелажного обладнання до експлуатації (пункт 2.3 договору); датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних, при цьому зобов’язання постачальника щодо поставки вважаються виконаними належно та в повному обсязі з моменту підписання акта, передбаченого пунктом 2.3 договору (пункт 6.4 договору); приймання товару за кількістю та комплектністю відбувається під час приймання змонтованого стелажного обладнання та підтверджується актом, передбаченим пунктом 2.3 договору (пункт 6.5 договору).

Поставка і передача товару покупцеві проводиться у строки і в кількості, узгоджених у цьому договорі та додатках до нього; повна поставка товару постачальником повинна бути здійснена у строк, що дозволяє виконати збірно-монтажні роботи до 26 січня 2014 року (пункти 9.1, 9.2 договору); датою початку монтажних робіт буде вважатися дата першої поставки товару та підписання накладних; постачальник зобов’язується здійснити своєчасну та якісну роботу з монтажу стелажів у строк до 26 січня 2014 року; приймання виконаних робіт з монтажу товару здійснюється шляхом підписання сторонами акта, зазначеного у пункті 2.3 договору; місце виконання монтажних робіт — об’єкт покупця за адресою: м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-а (пункти 10.1 — 10.4 договору).

Пунктом 12.5 договору передбачено, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5 % від загальної вартості непоставленого товару. Згідно з пунктом 12.9 договору у випадку, якщо прострочення постачальником обов’язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, встановлений сторонами у пункті 1.7 договору (26 січня 2014 року), нарахування штрафів згідно з пунктом 12.5 припиняється, починаючи з 27 січня 2014 року за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1 % загальної суми договору, зазначеної у пункті 8.2 договору.

07 лютого 2014 року сторонами підписано видаткову накладну N РН-0000056 на загальну суму 4070000,00 грн., а 10 лютого 2014 року між сторонами підписано акт приймання стелажного обладнання до експлуатації, відповідно до якого постачальник передав, а покупець прийняв в експлуатацію конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів, вартість яких становить 4070000,00 грн. При цьому сторони щодо поставленого та змонтованого товару зауважень і претензій не мають.

26 жовтня 2015 року ПАТ «Норд» направило відповідачеві вимогу N 15П/256 про сплату штрафу у розмірі 3011800,00 грн. (у тому числі за прострочення поставки товару — 2442000,00 грн. та за прострочення виконання обов’язку щодо передачі змонтованого товару — 569800,00 грн.), в якій зазначено, що у порушення умов, передбачених пунктами 1.7, 9.2, 10.2 договору, ТОВ «Про-Сток» допустило прострочення поставки товару на 12 календарних днів, що підтверджується видатковою накладною від 07 лютого 2014 року N РН-0000056, а також прострочення зі збірки, монтажу та вводу товару в експлуатацію на 14 календарних днів, що підтверджується актом приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10 лютого 2014 року.

Оскільки наведених вимог відповідач не виконав, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Під час розгляду справи відповідач (ТОВ «Про-Сток») подав заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що відповідач дійсно допустив прострочення виконання зобов’язання за договором поставки від 29 листопада 2013 року N 13/28 у частині поставки та монтажу товару в строк до 26 січня 2014 року, що підтверджується видатковою накладною від 07 лютого 2014 року N РН-0000056 та актом приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10 лютого 2014 року. Разом із тим суд уточнив розрахунок суми штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, а саме: 244200,00 грн. (203500,00 грн. — 5 % від загальної вартості непоставленого товару та 40700,00 грн. — 1 % загальної суми договору), оскільки позивач помилково здійснив нарахування штрафу за кожен день прострочення з огляду на те, що такий вид обчислення неустойки за своєю правовою природою є пенею, нарахування якої за прострочення виконання негрошового зобов’язання чинним законодавством не передбачено.

Водночас судом установлено, що за змістом пунктів 1.7, 9.2, 10.2 договору строком виконання відповідачем зобов’язань визначено 26 січня 2014 року. Оскільки ПАТ «Норд» звернулося до суду з відповідними вимогами до ТОВ «Про-Сток» 19 листопада 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК.

Апеляційний суд, із висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що сторони мали право визначити у договорі такий вид забезпечення виконання зобов’язань відповідача як стягнення штрафу у відсотках за кожен день прострочення, що не суперечить чинному законодавству, а помилкове зазначення у договорі (пункти 12.5 і 12.9 договору) назви форми неустойки не впливає на підстави та розмір її стягнення судом.

Також суд, посилаючись на положення статей 256, 258, 261, 267, 611 ЦК, дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності оскільки стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. З огляду на те, що порушення відповідачем основного зобов’язання, зокрема прострочення поставки товару та його монтажу, відбулося 27 січня 2014 року, а позов подано 19 листопада 2015 року, тобто у межах загального трирічного строку позовної давності, то суд першої інстанції неправильно застосував спеціальний строк позовної давності в один рік до позовних вимог про стягнення штрафу за порушення основного зобов’язання. Отже, позивачем правомірно нараховано штрафи, передбачені пунктами 12.5 і 12.9 договору поставки, у межах 12 місяців перед зверненням до суду за захистом порушеного права у межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки за порушення зобов’язань дійшов наступних правових висновків:

— визначений у договорі штраф, який нараховується за кожен день прострочення виконання зобов’язання, за своєю правовою природою є пенею, яка не може стягуватися у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, при цьому пеня як різновид неустойки підлягає нарахуванню та стягненню виключно за порушення грошового зобов’язання; зобов’язання підрядника щодо виконання підрядних робіт у визначений договором строк має негрошовий характер, тому до спірних правовідносин приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не застосовуються;

— нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, а строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом порушеного права із вимогами про стягнення неустойки (пені, штрафу), законом встановлено в один рік, при цьому за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові;

— розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В ухвалі Верховного Суду України від 02 березня 2011 року у справі N 6-53218св10 зазначено, що встановлений договором вид забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені, розмір якої визначено у твердій грошовій сумі, не відповідає змісту поняття пені та її правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, тому ця умова договору не відповідає вимогам закону та не підлягає застосуванню.

У зазначених вище постановах Верховного Суду України наведено висновок про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК). Відповідно до частини другої статті 258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Аналіз цих норм ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України (далі — ГК) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов’язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов’язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов’язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що пунктом 12.5 договору поставки від 29 листопада 2013 року N 13/28 сторони визначили, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5 % від загальної вартості непоставленого товару. Згідно з пунктом 12.9 договору у випадку, якщо прострочення постачальником обов’язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, встановлений сторонами у пункті 1.7 договору (26 січня 2014 року), нарахування штрафів згідно з пунктом 12.5 припиняється, починаючи з 27 січня 2014 року за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1 % загальної суми договору, зазначеної у пункті 8.2 договору.

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня».

Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді штрафної санкції — забезпечення належного виконання зобов’язання.

Як установлено судами попередніх інстанцій, сторони договору поставки від 29 листопада 2013 року N 13/28 погодили кінцевий строк поставки та виконання збірних і монтажних робіт до 26 січня 2014 року. Відповідач виконав поставку товару 07 лютого 2014 року, що підтверджується видатковою накладною від 07 лютого 2014 року N РН-0000056, а монтажні роботи закінчив 10 лютого 2014 року, про що свідчить акт приймання стелажного обладнання в експлуатацію, який складено і підписано сторонами 10 лютого 2014 року.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач ПАТ «Норд» відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до ТОВ «Про-Сток» у зв’язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов’язання.

Натомість законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК). Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

У справі, яка розглядається, умовами договору поставки від 29 листопада 2013 року N 13/28 визначено строк виконання зобов’язань — 26 січня 2014 року, судами попередніх інстанцій установлено факт виконання відповідачем своїх зобов’язань — 10 лютого 2014 року, тобто має місце прострочення виконання зобов’язання відповідачем з 27 січня 2014 року по 09 лютого 2014 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2015 року, тобто поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення штрафу, а відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК).

Натомість суди апеляційної і касаційної інстанцій зазначених вимог чинного законодавства, а також фактичних обставин справи не врахували та дійшли помилкового висновку щодо правомірності звернення позивача до суду за захистом порушеного права у межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 111 25 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1 — 3 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанови Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року та Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2016 року підлягають скасуванню, а рішення Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2016 року — залишенню в силі.

Разом із тим відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 111 16, 111 23, 111 24, 111 25 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2016 року у справі N 910/29752/15 скасувати, а рішення Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2016 року залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Норд» (код 13533086) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» (код 36391779) 112792,10 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги про перегляд судових рішень Вищим господарським судом України та заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі N 910/29752/15.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111 16 ГПК.

 

Головуючий
Т. Є. Жайворонок
Судді:
І. С. Берднік

В. І. Гуменюк

А. А. Ємець

Н. П. Лященко

Я. М. Романюк

В. М. Сімоненко