2017.04.05 № 6-381цс17 ВСУ: дарування, корпоративне

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року                                                м. Київ

 Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із пунктом 4 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.

Із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 ЦК України, ст.ст. 88, 167 ГК України, ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі — Закон № 1576-XII) вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб’єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 ГК України — корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У разі якщо суб’єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у пункті 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, то відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

 

 

Головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,
  Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – товариство з обмеженою відповідальністю «Віктор-Д», приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада           2016 року,

в с т а н о в и л а :

 У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи – товариство з обмеженою відповідальністю «Віктор-Д» (далі- ТОВ «Віктор-Д»), приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що 2 червня 2014 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого вона безоплатно передала у власність відповідача частку у статутному капіталі ТОВ «Віктор -Д» у розмірі 100 %, що в цілому складає 10 000 грн., а відповідач зобов’язалася прийняти вказане майно.

Посилаючись на те, що на момент укладення договору дарування, вона не була учасником ТОВ «Віктор–Д», у зв’язку з чим не мала законних прав на відчуження частки, оскільки з 28 травня 2014 року учасником ТОВ «Віктор-Д» був її син ОСОБА_6, якому вона продала належну їй частку на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2014 року, просила суд визнати недійсним договір дарування від 2 червня 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_2, предметом якого є частка у статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д» у розмірі 100 %, що в цілому складає 10 000 гривень.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 6 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування від 2 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено. Визнано недійним з моменту укладення договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д», укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з підстав, викладених у цьому рішенні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, провадження у справі закрито.

У заяві про перегляд ухвали касаційного суду ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення і передає справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ якщо установить, що воно є незаконним.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що оскільки спір виник щодо дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д», що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, то він є корпоративним, а отже, справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що предметом судового спору є право власності на частку у статутному фонді ТОВ фірми «Давид», що належала померлому, на яку 1 березня 2011 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Вимог щодо вирішення питань пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ фірма «Давид» позивач у суді не заявляв. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не повністю врахував предмет спору і вимоги заявлені у суді першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про те, що між сторонами виник спір з приводу створення, діяльності, управління та припинення діяльності господарського товариства.

Отже, наявне неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме частин 1, 2 статті 15 ЦПК України, пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Судом встановлено, що 2 червня 2014 року за договором дарування  ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, частку у статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д» у розмірі 100 %, що в цілому складає 10 000 грн.

ОСОБА_1 ставить питання про визнання недійсним договору дарування від 2 червня 2014 року з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України, а також зазначає, що на момент укладення договору дарування , вона вже не була учасником ТОВ «Віктор-Д», у зв’язку з чим вона не мала законних прав на відчуження вказаної частки. Відповідно до Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 28 травня 2014 року та на 5 червня 2014 року учасником ТОВ «Віктор-Д» був її син ОСОБА_6, якому вона продала належну їй частку товариства на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2014 року.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із пунктом 4 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.

Судами встановлено, що на момент укладення спірного договору, позивачка не була учасником товариства, оскільки до моменту укладення цього договору вона відчужила свою частку на користь сина.

Із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 ЦК України, ст.ст. 88, 167 ГК України, ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі — Закон № 1576-XII) вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб’єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 ГК України — корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У разі якщо суб’єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у пункті 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, то відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що предметом судового спору є визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства, вимог щодо вирішення питань пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ «Віктор-Д», позивачкою не заявлено.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, касаційний суд не повністю врахував предмет судового спору і вимоги, заявлені у суді першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про те, що між сторонами виник спір з приводу створення, діяльності, управління та припинення діяльності господарського товариства.

Ураховуючи зазначене, ухвалене у справі судове рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

 

 

 

Головуючий   Я.М. Романюк
 

 

Судді

   

 

В.І. Гуменюк

 

Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

    В.М.Сімоненко