ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 20 червня 2017 року
У заяві ДПІ також послалася на постанову Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року (N 21-3788а15), у якій цей Суд вказав на те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю і господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. А тому платник податку не мав права формувати податковий кредит на підставі накладних, виписаних на його адресу контрагентом — ТОВ «Старксервіс», яке згідно з вироком суду створене з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала в незаконному формуванні податкового кредиту з ПДВ для підприємств шляхом документального оформлення безтоварних операцій.
При цьому ДПІ зазначила, що рекламні послуги, які придбані позивачем у Агентства, були придбані останнім у ТОВ «Старксервіс», яке вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року визнане фіктивним і таким, що створене для прикриття незаконної діяльності без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Однак, як убачається зі встановлених судами обставин, наведені доводи не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи. Тому висновки касаційного суду в оскаржуваній ухвалі не суперечать вищенаведеному висновку Верховного Суду України, адже у справі, що розглядається, Товариство формувало податковий кредит і витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, за наслідками операцій та на підставі первинних документів, здійснених та виданих контрагентом — Агентством, яке не визнане фіктивним, а встановлені у згадуваній ДПІ кримінальній справі обставини щодо фіктивного підприємництва стосуються іншого господарюючого суб’єкта — ТОВ «Старксервіс».
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Прокопенка О. Б., суддів: Волкова О. Ф., Гриціва М. І., Кривенди О. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) «САВ-Дістрибьюшн» (далі — Товариство) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі — ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:
У лютому 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2014 року N 0013292213 та N 0013302213 про визначення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість (далі — ПДВ) у сумі 40105778 грн. та 55967232 грн. відповідно.
Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акта від 11 вересня 2014 року N 1387/22-13/35625082 про результати перевірки Товариства з питань дотримання законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ «Рекламне агентство «Твіст» (далі — Агентство) за період з 1 січня 2012 року по 31 січня 2014 року, у якому вказано на порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі — ПК) внаслідок віднесення до податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, сум ПДВ та витрат, сплачених у зв’язку з придбанням у Агентства рекламних послуг за договорами від 1 квітня 2011 року та 29 грудня 2012 року NN 30104-26, 2912-01 відповідно.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року, позов задовольнив.
У ході розгляду справи суди встановили, що 1 квітня 2011 року та 29 грудня 2012 року Товариство уклало з Агентством договори, за умовами яких останнє надає рекламні послуги та послуги з розміщення реклами, зміст яких (конкретний перелік послуг, їх вартість, термін та умови їх надання і оплати) погоджуються в додатках (заявках) до цих договорів.
На виконання умов зазначених договорів між сторонами укладені додатки до них, відповідно до яких виконавець приймає на себе зобов’язання надати: послуги з виготовлення/адаптації та розміщення рекламних матеріалів замовника стосовно ТМ «Фокстрот техніка для дому» в мережі Інтернет відповідно до затвердженої заявки (медіаплану); послуги з розміщення рекламних матеріалів для ТМ «Фокстрот техніка для дому» в торговельних центрах м. Києва. Також в додатках визначені назви сайтів, розділи сайтів, назви виготовленого та розміщеного рекламного матеріалу, кількість показів рекламних банерів, період розміщення рекламних матеріалів, адреси торговельних центрів. У додатках також визначено, що результати послуг надаються виконавцем замовнику у формі звітів у друкованому та електронному вигляді шляхом надсилання на адресу електронної пошти замовника. Крім того, визначені умови передачі майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності у випадку їх створення, територія розповсюдження — вся територія України, вартість послуг тощо.
За результатами надання послуг з адаптації та розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет та послуг з розміщення рекламних матеріалів для ТМ «Фокстрот техніка для дому» в торговельних центрах між сторонами були укладені акти здачі-приймання робіт.
До кожного акта надані звіти (макети, фотозвіти по розміщенню рекламних матеріалів на сайтах з найменуваннями сайтів, довідка про розміщення рекламних матеріалів в торгових центрах, медіаплани проведення відеоінформаційної кампанії, фотозвіт по розміщенню рекламних матеріалів).
Реальність отримання послуг підтверджено також податковими накладними, аналітичним звітом (довідкою) про стан та динаміку продажу товарів на умовах рекламних акцій, проведених у магазинах Товариства, в період з грудня 2012 року по січень 2014 року, копіями наказів про проведення рекламних (маркетингових) акцій; оригінал-макетами банерів; звітами про проведення рекламних акцій; розкадровкою відеороликів (флеш); довідками про реалізацію товарів, що брали участь у рекламній акції (цифрових апаратів, прасок провідних, тримерів, соковижималок, пилососів, смартфонів та інших товарів).
Також суди встановили, що вказані послуги замовлялися та були отримані Товариством з метою поширення рекламних матеріалів з інформацією про акційні пропозиції, що пропонувались позивачем за місцезнаходженням об’єктів торгівлі і, як наслідок, — збільшення обсягу продажів товарів та отримання прибутку. Надані Товариством послуги з адаптації та розміщення рекламних матеріалів прямо пов’язані з господарською діяльністю позивача — роздрібною торгівлею в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування.
Крім того, суди встановили, що на час виконання договорів та складання відповідних податкових накладних контрагент позивача — Агентство не було припинене чи визнане фіктивним згідно з рішенням суду у кримінальній справі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 січня 2016 року зазначені судові рішення залишив без змін.
Не погодившись із такою ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ подала заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС), у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове — про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 квітня та 1 вересня 2011 року, 21 жовтня 2015 року, 16 лютого та 6 квітня 2016 року (NN К-20475/08, К-29003/09, К/800/24885/14, К/800/55597/14, К/800/41082/13 відповідно), які, на думку ДПІ, підтверджують неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Так, в ухвалі цього суду від 14 квітня 2011 року зазначено, що встановлений вироком суду факт створення товариства з метою незаконної діяльності (фіктивне підприємство) свідчить, що від імені цього товариства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені дій. А відтак і податкові накладні, виписані від імені цього товариства, не мають значення первинного документа, з яким законодавство пов’язує право платника ПДВ на включення його сум до податкового кредиту.
В ухвалі від 1 вересня 2011 року суд у справі за позовом прокурора визнав угоду, що суперечить інтересам держави та суспільства, недійсною з огляду на те, що товариство, яке її уклало, вироком суду визнане фіктивним.
У постанові від 21 жовтня 2015 року суд вказав на відсутність у суб’єкта господарювання права на податковий кредит і валові витрати за штучно задокументованими операціями із товариством, яке було зареєстроване на підставну особу для прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні безтоварних операцій. Крім того, надані платником податків первинні документи не розкривають змісту наданих інформаційно-консультативних послуг, а тому не підтверджують їх фактичне надання.
В ухвалі від 16 лютого 2016 року суд дійшов висновку про неправомірність формування платником податкового кредиту та валових витрат за наслідками операцій із товариствами, які згідно з вироком та постановою у кримінальних справах визнані фіктивними, за недоведення фактичного прийняття, транспортування товару та його використання цим платником у подальшій господарській діяльності.
В ухвалі від 6 квітня 2016 року суд вказав на те, що якщо господарська операція фактично не відбулась, первинні документи, складені платником податку та його контрагентами (що мають ознаки фіктивності) на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та податкового кредиту.
У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про дотримання Товариством вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов’язань із ПДВ та податку на прибуток за наслідками господарських операцій з Агентством, оскільки наявними у матеріалах справи доказами та належно оформленими первинними документами підтверджено реальність придбання позивачем у Агентства, яке не визнане фіктивним, рекламних послуг, що прямо пов’язано з господарською діяльністю позивача та привело до отримання прибутку.
Таким чином, ухвалення різних за висновками щодо правомірності донарахування податковими органами податкових зобов’язань судових рішень зумовлене встановленням судами у цих справах різних обставин щодо реального виконання господарських операцій та статусу контрагента платника податків, яким такі операції мали б здійснюватись.
У заяві ДПІ також послалася на постанову Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року (N 21-3788а15), у якій цей Суд вказав на те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю і господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. А тому платник податку не мав права формувати податковий кредит на підставі накладних, виписаних на його адресу контрагентом — ТОВ «Старксервіс», яке згідно з вироком суду створене з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала в незаконному формуванні податкового кредиту з ПДВ для підприємств шляхом документального оформлення безтоварних операцій.
При цьому ДПІ зазначила, що рекламні послуги, які придбані позивачем у Агентства, були придбані останнім у ТОВ «Старксервіс», яке вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року визнане фіктивним і таким, що створене для прикриття незаконної діяльності без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Однак, як убачається зі встановлених судами обставин, наведені доводи не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи. Тому висновки касаційного суду в оскаржуваній ухвалі не суперечать вищенаведеному висновку Верховного Суду України, адже у справі, що розглядається, Товариство формувало податковий кредит і витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, за наслідками операцій та на підставі первинних документів, здійснених та виданих контрагентом — Агентством, яке не визнане фіктивним, а встановлені у згадуваній ДПІ кримінальній справі обставини щодо фіктивного підприємництва стосуються іншого господарюючого суб’єкта — ТОВ «Старксервіс».
Ураховуючи наведене, підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, як і про невідповідність оскаржуваного рішення висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, немає. Тому відповідно до частини першої статті 244 КАС у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити у зв’язку з непідтвердженням обставин, які стали підставою для перегляду справи.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
О. Б. Прокопенко
Судді:
О. Ф. Волков
М. І. Гриців
О. В. Кривенда