2018.01.16 № 175/167/16-ц ВС: звільнення, вагітних

Постанова

Іменем  України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 175/167/16-ц

провадження № 61-59 св 17

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови    від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення  у  зв’язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов’язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання по працевлаштуванню.

Проте ОСОБА_1 не пред’являла позовних вимог про виконання відповідачем зобов’язання по працевлаштуванню.

Також зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1,

представник позивача — ОСОБА_2,

відповідач — Сурсько-Литовська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

представники відповідача: Буряк Ніна Іванівна, Дунаєв Владислав Валентинович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Новік Л. М. від 12 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городнича В. С., Лаченкова О. В., від 25 липня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання запису в трудовій книжці незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2012 року вона була прийнята на роботу до Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району                Дніпропетровської області на посаду спеціаліста 2 категорії — бухгалтера.                   30 квітня  2015 року її звільнено з указаної посади за власним бажанням, а                        5 травня 2015 року прийнято на посаду бухгалтера Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за контрактом на строк до 31 грудня 2015 року. Згідно з рішенням Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року «Про припинення діяльності Новомиколаївської сільської ради» відбулась реорганізація Новомиколаївської сільської ради. Розпорядженням голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року  її звільнено з посади бухгалтера з 31 грудня 2015 року у зв’язку з припиненням діяльності Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та закінченням терміну дії контракту.

Позивач вважала, що її звільнено з порушенням вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки на момент звільнення вона була вагітною.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: визнати запис у трудовій книжці від 25 грудня 2015 року № 16 недійсним; прийняти її на посаду бухгалтера (економіста) до виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області; стягнути з Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, як правонаступника Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17 562 грн  84 коп.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області    від 12 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано розпорядження голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року № 15 про звільнення ОСОБА_1 незаконним.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера (економіста) у виконавчому  комітеті Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району   Дніпропетровської області.

Виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі  17 562 грн 84 коп.

Стягнуто з Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області судовий збір в дохід держави у розмірі 551 грн 20 коп.

У задоволенні іншої частини позовних  вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що Новомиколаївська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, яка згідно з Законом України «Про добровільне обєднання територіальних громад» реорганізована у Сурсько-Литовську сільську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області, не мала правових підстав звільняти позивача з роботи, не запропонувавши їй перед звільненням іншої роботи відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України, тому розпорядження відповідача від 25 грудня 2015 року № 15 про звільнення є незаконним і суперечить вимогам статті 184 КЗпП України щодо обмеження звільнення вагітних жінок. Також, визначивши відповідно до постанови  Кабінету Міністрів України  від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У частині позовних вимог про визнання запису у трудовій книжці від 25 грудня       2015 року № 16 недійсним позивач обрала не належний спосіб захисту, тому суд відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції змінено: слово в дужках (економіста) виключено, вчастині виплати ОСОБА_1середнього заробіткуза час вимушеного прогулу у розмірі 17 562 грн 84 коп. скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 197 грн 44 коп. з відрахуванням обов’язкових платежів і зборів.

У решті рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області    від 12 травня 2016 року залишено без змін.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 2 756 грн з відрахуванням обов’язкових платежів і зборів.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що при поновленні    ОСОБА_1 на роботі суд першої інстанції помилково зазначив, що позивач підлягає поновленню на роботі на посаді бухгалтера (економіста), оскільки позивач працювала на посаді бухгалтера і підлягає поновленню на цю посаду.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначив особу, з якої підлягає стягнення, не врахував, що зазначена сума включає розрахунок лікарняного по вагітності та пологам, на отримання якого право ОСОБА_1 не порушено, а з такими вимогами остання до суду не зверталась.

Разом з тим апеляційний суд погодився з тим, що розпорядження голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської областівід 25 грудня 2015 року № 15 про звільнення є незаконним, порушує вимоги статті 184 КЗпП України.

10 серпня 2016 рокуСурсько-Литовська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що між ОСОБА_1 та Сурсько-Литовською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області відсутні трудові правовідносини, у зв’язку з чим відсутні й підстави для поновлення позивача на роботі в даній установі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому суд вийшов за межі позовних вимог, розглянувши вимогу про визнання розпорядження голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області   від 25 грудня 2015 року № 15 про звільнення ОСОБА_1 незаконним, оскільки така вимога позивачем не заявлялась.

Крім того, у касаційній скарзі Сурсько-Литовська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області посилається на те, що за заявою позивача спір має вирішуватись не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання по працевлаштуванню, оскільки частиною третьоюстатті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов’язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Разом з тим невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП України обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

1 грудня 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що судові рішення є законними і обгрунтованими.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов’язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов’язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Судом установлено, що 5 травня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду бухгалтера Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за контрактом на строк до 31 грудня 2015 року.

Умовами контракту передбачено, що контракт діє з 5 травня 2015 року до  31 грудня 2015 року і припиняється, зокрема, після закінчення терміну дії      (пункти 5.2, 6.1).

31 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено у зв’язку з припиненням діяльності Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та закінченням терміну дії контракту.

Після цього ОСОБА_1 на роботу в Сурсько-Литовську сільську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області не приймалась, трудових правовідносин з останньою не мала.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами у справі мали місце трудові правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови    від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення  у  зв’язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов’язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання по працевлаштуванню.

Проте ОСОБА_1 не пред’являла позовних вимог про виконання відповідачем зобов’язання по працевлаштуванню.

Також зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області     від 12 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання запису в трудовій книжці незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                      О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта