2018/06/18 № 711/5108/17 ВС: поділ майна подружжя


поділ майна подружжя, спільне сумісне майно, виділ частини майнаПостанова

Іменем України

18 червня 2018 року

м. Київ

справа № 711/5108/17

провадження № 61-1935св18

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п’ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Встановивши, що на купівлю квартири АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_5 витратив грошові кошти в розмірі 163 615  грн, що належали йому особисто, та сторонами було витрачено 100 845 грн спільних коштів, зробив обґрунтований висновок про визнання права на частку в розмірі 4/5 в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та про визнання права на частку в розмірі 1/5 в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_4,

відповідач — ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року у складі суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 листопада 2007 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2016 року, яке набрало чинності 08 листопада 2016 року, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач вказувала, що в період шлюбу за спільні кошти сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка є їх спільним сумісним майном. Право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем. Після розірвання шлюбу сторони не змогли домовитись щодо порядку поділу квартири. Документ, який посвідчує її права на квартиру у неї відсутній.

Позивач просила: визнати квартиру АДРЕСА_1 об’єктом спільного майна подружжя; визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі.

Визнано квартиру за адресою АДРЕСА_1 об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та здійснено поділ цієї квартири шляхом визначення розміру ідеальних часток співвласників в розмірі по 1/2 частці за кожним.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2017 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково.

Виділено ОСОБА_4 в квартирі за АДРЕСА_1 частину та визнано за нею право власності на вказану частку в зазначеній квартирі. Виділено ОСОБА_5 в квартирі за АДРЕСА_1 4/5 частин та визнано за ним право власності на вказану частку в зазначеній квартирі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на купівлю квартири АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_5 витратив грошові кошти в розмірі 163 615  грн, що належали йому особисто, та сторонами було витрачено 100 845 грн спільних коштів.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила рішення апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року скасувати, та залишити в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи в повному обсязі не дослідили докази, проігнорували ряд обставин, а саме що: спірна квартира була придбана під час перебування сторін у шлюбі за рахунок спільних коштів. Вартість квартири істотно збільшилась за період шлюбних відносин сторін, оскільки вони постійно проживали в такій квартирі, робили капітальний ремонт та облаштовували її. Тому, спірна квартира є об’єктом спільної сумісної власності подружжя і на теперішній час має бути поділена між сторонами в рівних частках.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2018 року відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення залишити без змін. Оскільки апеляційним судом правильно вирішено спір і рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційним судом встановлено, що сторони по справі з 24 листопада 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2016 року, яке набуло чинності 08 листопада 2016 року. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину — ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу було придбано спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 серпня 2012 року. Позивач надала свою згоду на купівлю та укладення договору купівлі-продажу її колишнім чоловіком — ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 за ціною та на умовах за його розсудом. Відповідно до пункту 1 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 серпня 2012 року ринкова вартість квартири становить 264 460 грн.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 10 липня 2012 року ОСОБА_5 продав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 3 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 10 липня 2012 року ринкова вартість квартири становить 139 645 грн.

Апеляційним судом встановлено, що згідно письмової розписки від 15 липня 2012 року відповідач ОСОБА_5 позичив у своїх батьків — ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 4000 доларів США, як різницю в сумі, необхідній для придбання спірної квартири. Також сторони не заперечували того факту, що 1000 доларів США, позичених за вказаним договором позики у батьків ОСОБА_5 і фактично витрачених подружжям при оформленні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, вони повернули батькам відповідача, а залишок суми в 3000 доларів США залишається неповернутим.

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п’ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Встановивши, що на купівлю квартири АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_5 витратив грошові кошти в розмірі 163 615  грн, що належали йому особисто, та сторонами було витрачено 100 845 грн спільних коштів, зробив обґрунтований висновок про визнання права на частку в розмірі 4/5 в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та про визнання права на частку в розмірі 1/5 в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                                 В. І. Крат

 

Н. О. Антоненко

В.І. Журавель