20190226 № 12-76гс18 ВПВС: судовий збір, стягнення на предмет іпотеки, вимога майнового характеру

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Триваюче правопорушення несвоєчасна сплата ЄСВ, адміністративна відповідальність, ст. 38 КУпАП, штраф, санкція, строк давностіПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 907/9/17

Провадження № 12-76гс18

ПАТ «ВіЕс Банк» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Транс Карпати М», у якому просило в рахунок погашення заборгованості Малого підприємства «Нова» перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором, звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави, укладеним ПАТ «Фольксбанк» (змінило найменування на ПАТ «ВіЕс Банк») та ТОВ «Транс Карпати М»,

Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.

розглянула касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (далі — ПАТ «ВіЕс Банк», скаржник) на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року (судді Кордюк Г. Т., — головуючий, Давид Л. Л., Малех І. Б.) у справі № 907/9/17 за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Карпати М» (далі — ТОВ «Транс Карпати М») про звернення стягнення на майно.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У січні 2017 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «Транс Карпати М», у якому просило в рахунок погашення заборгованості Малого підприємства «Нова» перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором від 21 березня 2011 року в загальному розмірі 10 536,78 доларів США, що еквівалентно 280 812,25 грн, звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави від 21 березня 2011 року, укладеним Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» (далі — ПАТ «Фольксбанк») (змінило найменування на ПАТ «ВіЕс Банк») та ТОВ «Транс Карпати М», а саме: — сідловий тягач — Е, RENAULT PREMIUM 410 DXI 11 реєстраційний номер АО 8203 АІ, 2007 року випуску; — напівпричіп бортовий — Е, FLIEGL SDS 350 реєстраційний номер АО 4861 ХХ, 2007 року випуску, шляхом продажу вказаного рухомого майна ПАТ «ВіЕс Банк» з укладенням від імені власника договору купівлі-продажу будь-якій особі — покупцю, за ціною, визначеною уповноваженим експертом — оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: зняття вказаного рухомого майна з обліку та отримання від Територіального сервісного центру 2142 необхідних документів на рухоме майно, отримання дублікатів усіх правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета застави тощо), необхідних для здійснення такого продажу (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15 березня 2017 року).

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач відповідно до умов кредитного договору № KU 010143 від 21 березня 2011 року відкрив Малому підприємству «Нова» моновалютну кредитну лінію з лімітом 34 500,00 доларів США строком на 36 місяців з кінцевим строком погашення не пізніше 21 березня 2014 року. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року у цивільній справі №303/8746/13-ц позовні вимоги задоволено в повному обсязі та стягнуто заборгованість з позичальника в повному обсязі, рішення набрало законної сили.

1.3. У зв’язку з несплатою відповідачем основного боргу та відсотків у розмірі та строки, обумовлені кредитним договором, а також наявністю невиконаного судового рішення про стягнення кредитної заборгованості позивач скористався правом звернути стягнення на заставлене майно шляхом звернення стягнення на предмет застави згідно з договором застави від 21 березня 2011 року, укладеним ПАТ «Фольксбанк» (ПАТ «ВіЕс Банк») та ТОВ «Транс Карпати М».

1.4. Відповідач проти позовних вимог ні усних, ні письмових заперечень не висловив, проте надіслав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційної скарги у справі № 303/8746/13-ц Мукачівського міськрайонного суду, у задоволенні якого місцевий господарський суд відмовив.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року (суддя Бобрик Г. Й.) позов задоволено повністю. У рахунок погашення заборгованості Малого підприємства «Нова» перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року в загальному розмірі 10 536,78 доларів США, що еквівалентно 280 812,25 грн, з яких: заборгованість за кредитом — 6268,29 доларів США, що еквівалентно 167 054,13 грн; заборгованість за процентами — 4268,49 доларів США, що еквівалентно 113 758,12 грн та пеня — 28 831,01 грн, звернуто стягнення на предмет застави згідно з договором застави від 21 березня 2011 року, укладеним ПАТ «Фольксбанк» та ТОВ «Транс Карпати М», посвідченим приватним нотаріусом Герцускі-Тормаш В. Л. Мукачівського міського нотаріального округу 21 березня 2011 року та зареєстрованим за № 1678, а саме: — сідловий тягач — Е, RENAULT PREMIUM 410 DXI 11, реєстраційний номер АО 8203АІ, 2007 року випуску;- напівпричіп бортовий — Е, FLIEGL SDS 350, реєстраційний номер АО 4861 ХХ 2007 року випуску, шляхом продажу вказаного рухомого майна ПАТ «ВіЕс Банк» з укладенням від імені власника договору купівлі-продажу будь-якій особі — покупцю за ціною, визначеною уповноваженим експертом — оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: зняття вказаного рухомого майна з обліку та отримання від Територіального сервісного центру 2142 необхідних документів на рухоме майно, отримання дублікатів всіх правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета застави тощо), необхідних для здійснення такого продажу. Стягнуто з ТОВ «Транс Карпати М» на користь ПАТ «ВіЕс Банк» суму 1378,00 грн на відшкодування сплачених позивачем судових витрат.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що у зв’язку з несплатою основного боргу та відсотків позичальником у розмірі та строки, обумовлені кредитним договором, а також наявністю невиконаного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості від 27 жовтня 2015 року у справі № 303/8746/13-ц у позивача виникло право звернути стягнення на заставлене майно, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх у повному обсязі шляхом звернення стягнення на предмет застави згідно з договором застави від 21 березня 2011 року.

2.3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року скасовано; прийнято у справі нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача суму судового збору.

2.4. Обґрунтовуючи прийняту у справі постанову, суд апеляційної інстанції вказав, що у зв’язку з установленням як преюдиціального факту погашення боргу за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року рішенням суду у справі № 303/8746/13-ц, зобов’язання за договором застави є припиненими. Отже, відсутні підстави для задоволення позову у даній справі про звернення стягнення на заставлене майно.

2.5. Подану вперше на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк» Вищий господарський суд України ухвалою від 23 жовтня 2017 року повернув з підстав недотримання скаржником вимог пунктів 1, 4 частини першої статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) (в редакції, чинній на момент винесення ухвали). Суд, зокрема, вказав, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет застави відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» повинна оплачуватися судовим збором у розмірі 120 відсотків від ставки судового збору, що підлягала сплаті на час звернення з позовом, як з вимоги майнового характеру. Ураховуючи, що ціна позову визначається за вартістю предмета застави згідно з умовами договору застави та становить 422 268 грн, суд визначив, що сума судового збору, сплаченого скаржником за подання касаційної скарги, є недостатньою.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. У листопаді 2017 року позивач удруге подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 березня 2017 рокузалишити в силі.

3.2. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про помилковість та передчасність висновків суду апеляційної інстанції щодо погашення в повному обсязі заборгованості за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року, яку в справі № 907/9/17 обчислено за станом на час звернення з цим позовом та з урахуванням коштів, сплачених на виконання скасованого заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 червня 2014 року у справі №303/8746/13-ц, при тому, що чинне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року по справі № 303/8746/13-ц про стягнення заборгованості у валютному еквіваленті у повному обсязі і досі не виконано.

3.3. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку/заставу майно, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 4 вересня 2013 року у справі №6-73цс13.

3.4. Крім того, скаржник навів доводи про те, що Вищий господарський суд України, ухвалою від 23 жовтня 2017 року помилково повернув йому подану вперше касаційну скаргу на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 111-3 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Вказав, що Вищий господарський суд України не звернув уваги на той факт, що позов про звернення стягнення на майно є вимогою немайнового характеру і відповідно судовий збір за перегляд касаційної скарги у цій справі сплачено саме у встановленому законом розмірі. На підтвердження цих доводів скаржник послався на пункт 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 907/9/17 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 27 березня 2018 року, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20 березня 2018 року.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року справу разом з касаційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року у справі № 907/9/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що існує висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/816-ц, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме визначення ставки судового збору, яка підлягає сплаті при розгляді спорів про звернення стягнення на предмет застави після вирішення спору про виконання основного зобов’язання, як у спорі немайнового характеру.

4.4. З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на наявність різної практики у визначенні ставки судового збору, що підлягає сплаті при розгляді спорів про звернення стягнення на предмет застави після вирішення спору про виконання основного зобов’язання, та, не погодившись з висновками щодо немайнового характеру відповідного позову, дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

5. Позиція учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив по суті позовних вимог, зауважив, що вимоги позивача є безпідставними й такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а існування боргу за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року, на який посилається позивач, є недоведеним.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 21 березня 2011 року ПАТ «Фольксбанк» (згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів перейменовано на ПАТ «ВіЕс Банк») та Мале підприємство «Нова» (позичальник) уклали кредитний договір № KU 010143, за умовами якого ПАТ «ВіЕс Банк» відкрив позичальнику моновалютну кредитну лінію з лімітом 34500,00 доларів США строком на 36 місяців з кінцевим строком погашення до 21 березня 2014 року, а 3 жовтня 2012 року сторони уклали додаткову угоду № 1, яка є невід’ємною частиною кредитного договору.

6.2. Позивач виконав умови кредитного договору та надав кредит у сумі, визначеній цим договором.

6.3. У зв’язку з невиконанням позичальником узятих на себе зобов’язань з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами позивач з метою захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до Мукачівського міськрайонного суду з позовом про солідарне стягнення з позичальника та фінансових поручителів заборгованості за кредитним договором, який було задоволено в повному обсязі. Рішення від 27 жовтня 2015 року у справі № 303/8746/13-ц набрало законної сили.

6.4. 21 березня 2011 року ПАТ «Фольксбанк» і ТОВ «Транс Карпати М», уклали договір застави, який забезпечує вимогу заставодержателя — ПАТ «Фольксбанк», що випливає з кредитного договору № KU 010143, укладеного 21 березня 2011 року заставодержателем та боржником — Малим підприємством «Нова» (далі по тексту — договір основного зобов’язання), згідно з яким заставодержатель відкрив боржнику моновалютну кредитну лінію на суму 34 500,00 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України становить на 21 березня 2011 року 274 195,65 грн.

6.5. Згідно з пунктами 2.1.1, 2.1.2 кредитного договору та пунктом 1.2 договору застави для забезпечення своєчасного та повного виконання умов договору основного зобов’язання та вимог чинного законодавства України, відшкодування інших витрат та збитків відповідно до статті 19 Закону України «Про заставу» з метою забезпечення виконання зобов’язання боржника за договором основного зобов’язання заставодавець передає заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно з усіма приналежностями та покращеннями, які є на момент укладення цього договору та які можуть виникнути в майбутньому, а саме: — сідловий тягач — Е, RENAULT PREMIUM 410 DXI 11, 2007 року випуску; напівпричіп бортовий — Е, FLIEGL SDS 350, 2007 року випуску.

6.6. За пунктом 2.1 договору застави банк набуває право звернення стягнення на предмет застави, якщо в момент настання будь-якого строку/терміну виконання умов договору основного зобов’язання хоча б одна з таких умов не буде виконана позичальником.

6.7. Відповідно до пункту 3.2 договору застави право застави за цим договором припиняється в разі, зокрема, припинення забезпеченого заставою зобов’язання.

6.8. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №303/8746/13-ц задоволено позов ПАТ «ВіЕс Банк»; з позичальника за кредитним договором Малого підприємства «Нова» та поручителів стягнуто заборгованість за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року в розмірі 11 677,35 дол. США, що становить 102 611,54 грн у гривневому еквіваленті (в тому числі 86 196,52 грн. заборгованості за основним боргом, 7140,55 грн заборгованості за відсотками та 9274,48 грн пені).

6.9. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 6 грудня 2016 року у справі №303/8746/13-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2017 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2/303/2318/15, виданий на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №303/8746/13-ц, з тих підстав, що боржник до ухвалення рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №303/8746/13-ц згідно з квитанцією № ПН67948 від 12 жовтня 2015 року повністю сплатив визначену цим рішенням суму.

6.10. З огляду на наявність договору про забезпечення основного зобов’язання, покликаючись на несплату боржником основного боргу та відсотків у розмірі і строки, обумовлені кредитним договором, і наявність невиконаного рішення міськрайонного суду про стягнення кредитної заборгованості, позивач у січні 2017 року звернувся до господарського суду з позовом про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року щодо боргу в розмірі 10 536,78 дол. США та 28 831,01 грн пені.

7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

7.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

7.2. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, при цьому зобов’язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договору.

7.3. Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

7.4. За змістом частини першої статті626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

7.5. Частиною першою статті1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

7.6. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

7.7. За змістом статті 564 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

7.8. Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» та статті 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

7.9. Частинами першою та другою статті 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

7.10. Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

7.11. Відповідно до частин першої та другої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

7.12. Згідно із частиною третьою статті 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Статтею 29 цього Закону передбачено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов’язання.

7.13. Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

7.14. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний суд врахував, що під час розгляду справи №303/8746/13-ц суди визнали таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2/303/2318/15, виданий на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №303/8746/13-ц, з тих підстав, що боржник до ухвалення рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 жовтня 2015 року у справі №303/8746/13-ц згідно з квитанцією № ПН67948 від 12 жовтня 2015 року повністю сплатив визначену цим рішенням суму.

7.15. На час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду вищевказані ухвали міськрайонного та апеляційного судів залишено без змін постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 303/8746/13-ц від 4 червня 2018 року.

7.16. В силу приписів частини третьої статті 35 ГПК України (у редакції, чинній на момент винесення постанови апеляційного суду)обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

7.19. За частиною другою статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, далі — ЦПК України) суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

7.20.За частиною четвертою вказаної вище статті суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

7.21. Відповідне правове регулювання міститься також у статті 432 ЦПК України у чинній редакції.

7.22.Таким чином, суд вирішує процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, в межах чого також визнає таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково виконавчий лист, встановивши, що обов’язок боржника відсутній повністю чи частково (у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин).

7.23. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

7.24. Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, правильно взяв до уваги обставини щодо стану виконання боржником свого обов’язку з погашення заборгованості, що був предметом розгляду Мукачівського міськрайонного суду у справі №303/8746/13-ц, відповідно до ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 6 грудня 2016 року у цій справі, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2017 року.

7.25. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи законодавчо обумовлене припинення зобов’язань за договором застави, як похідних від зобов’язань за кредитним договором № KU 010143 від 21 березня 2011 року.

7.26. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позові про звернення стягнення на заставлене майно є законними та обґрунтованими.

8. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо сплати судового збору за подання позовної заяви про звернення стягнення на майно

8.1. Відповідно до положень частини третьої статті 302 ГПК України (у чинній редакції) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду.

8.2. Як уже зазначалося вище, повертаючи вперше подану скаржником касаційну скаргу, Вищий господарський суд України вказав про невідповідність розміру сплаченого судового збору за подання касаційної скарги вимогам статті 4 Закону України «Про судовий збір». Відповідно суд констатував, що вимога про звернення стягнення на предмет застави визначена у вартісному еквіваленті за договором застави від 21 березня 2011 року, отже вимога позивача має визначену і погоджену сторонами оцінку вартості майна і не може розглядатися як вимога немайнового характеру.

8.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, мотивуючи своє рішення про передачу справи з поданою вдруге касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не погодився з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/16-ц про те, що при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір має сплачуватись як за вимогу немайнового характеру.

8.4. Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

8.5. Відповідно до змісту частини другої статті 6 цього Закону у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

8.6. У разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису наведеної норми Закону і частин першої — четвертої статті 49 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) попередньо визначає розмір судового збору виходячи із ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або стягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору.

8.7. За пунктом 3 частини другої статті 54 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) ціна позовуналежала до обов’язкових реквізитів позовної заяви, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

8.8. За змістом частини першої статті 55 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна — вартістю майна, що витребовується.

8.9. Статті 162 та 163 чинної редакції ГПК України також містять положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

8.10. За пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

8.11. За статтею 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна; у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки; у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

8.12. Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

8.13. Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

8.14. Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/16-ц, суперечать наведеному вище у цій постанові, тому з огляду на зазначене визнає за необхідне відступити від них.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

9.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

9.2. Частиною першою статті 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судове рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк» — без задоволення.

10. Щодо судового збору

10.1. За змістом пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становила 120 відсотків, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру (за подання позову — 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

10.2. Ураховуючи наведені висновки щодо майнового характеру спору зі скаржника слід стягнути недоплачену суму судового збору відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у вказаній редакції.

10.3. Оскільки позивач, звертаючись з позовом, визначив, що до грошових вимог, які підлягають задоволенню за рахунок звернення стягнення на заставлене майно, належить сума боргу за кредитним договором у розмірі 10 536, 78 дол США (що еквівалентно 280 805 грн 19 коп. за курсом НБУ на момент подачі позову) та пеня у розмірі 28 831, 01 грн, загальна ціна позову становить 309 636 грн 20 коп.

10.4. Отже, сума, яка підлягала сплаті при поданні цієї позовної заяви до суду першої інстанції, становить 4 644, 55 грн (1,5% від ціни позову). Судовий збір за подання до суду касаційної скарги у цій справі становить 5 573,46 грн (120% від суми, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

10.5. Ураховуючи сплачену скаржником суму за платіжним дорученням № 424530 від 24 липня 2017 року (1 653, 60 грн), сума недоплаченого судового збору за розгляд касаційної скарги у цій справі становить 3 919, 86 грн (5 573,46 грн — 1 653, 60 грн = 3 919, 86 грн ).

10.6. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України за загальними правилами розподілу судових витрат у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2017 року у справі № 907/9/17 залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (78000 м. Львів, вул. Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: УК у Печерському районі/22030102; код отримувача: 38004897; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: 31219207026007; код банку отримувача (МФО): 899998; код класифікації доходів бюджету 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; символ звітності банку 207) суму судового збору у розмірі 3 919 грн ( три тисячі дев’ятсот дев’ятнадцять) гривень 86 коп за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р.Кібенко

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П.Лященко

Д. А. Гудима

І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська

В. Ю. Уркевич

О. С.Золотніков

О. Г. Яновська