20190424 № 822/1487/18 ВС: трудові відносини

податковий адвокат, розблокування податкових накладних, виведення з ризикових

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

Триваюче правопорушення несвоєчасна сплата ЄСВ, адміністративна відповідальність, ст. 38 КУпАП, штраф, санкція, строк давностісправа N 822/1487/18

адміністративне провадження N К/9901/64822/18

За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця.

При цьому, повинен бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Як встановлено судами в ході розгляду справи та вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до відповідальності на підставі статті 265 КЗпП за фактичний допуск ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, що проявилось у одноразовій реалізації останньою 15.02.2018 р. товару.

При цьому допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_3 заперечила факт наявності між нею та позивачем трудових відносин та пояснила, що продаж товару здійснила з власної ініціативи.

Крім того, відповідно до наданої суду цивільно-правової угоди від 01.02.2018 р. позивач і ОСОБА_3 домовились про виконання останньою для позивача певних робіт пов’язаних із здійсненням позивачем торгівлі. При цьому сам по собі факт укладення такої угоди позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, не може бути доказом наявності між нею та ОСОБА_3 трудових правовідносин.

Також не може бути таким доказом і факт сплати позивачем обов’язкових платежів від імені та за рахунок ОСОБА_3, оскільки такі платежі сплачені з коштів, виплачених за виконання саме цивільно-правової угоди.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — Стародуба О.П.,

суддів: Гриціва М.І., Кравчука В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 р. (судді — Залімський І.Г., Сушко О.О., Смілянець Е.С.) у справі за її позовом до Державної служби України з питань праці управління Держпраці в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області від 03.04.2018 р. N 22/113 про накладення штрафу у розмірі 111690,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що жодних порушень норм чинного законодавства про працю нею допущено не було, у зв’язку з чим постанова відповідача є протиправною та підлягає скасуванню.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 р. позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області від 03.04.2018 року N 22/113.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 р. рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 р. скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності з її боку порушення норм Кодексу законів про працю України при оформленні взаємовідносин між нею та ОСОБА_3, і як наслідок наявності підстав для задоволення позовних вимог. В свою чергу суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та скасував законне та обґрунтоване рішення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Посилався на те, що в ході проведеної органом ДФС перевірки встановлено факт порушення позивачем законодавства про працю, зокрема наявність між ФОП ОСОБА_2 (позивачем) та ОСОБА_3 неоформлених трудових відносин; дії органу ДФС щодо проведення перевірок (фактичної та документальної) та їх результати ні позивачем ні ОСОБА_3 не оскаржувались, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2019 р. справу призначено до розгляду на 17.04.2019 р. в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні 17.04.2019 р., за відсутності заперечень учасників справи, вирішено розгляд справи продовжувати в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа — підприємець, РНОКПП — НОМЕР_1.

На підставі наказу про проведення документальної позапланової перевірки N 779 від 27.02.2018 р. та направлень на перевірку від 27.02.2018 р. N N 650, 651 виданих ГУ ДФС у Хмельницькій області, у період з 01.03.2018 р. по 06.03.2018 р. посадовими особами ГУ ДФС у Хмельницькій області проведена документальна позапланова перевірка ОСОБА_2 щодо дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.02.2018 р. по 28.02.2018 р.

За результатами перевірки складено акт N 537/22-01-13-07/2575117724 від 15.03.2018 р. в якому відображено виявлені в ході перевірки порушення ФОП ОСОБА_2 вимог:

— ст. ст. 2, 21, 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. N 322-VIII із змінами та доповненнями, ФОП ОСОБА_2 допущено відносини, що мають ознаки трудових без належного їх оформлення;

— п. 57.1 ст. 57, п. п. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, п. п. а п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 108 грн.;

— п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно перераховано єдиний соціальний внесок в сумі 132 грн.;

— п. п. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, п. 57.1 ст. 57, п. п. 168.1.4 п. 168.4 ст. 168, п. п. а п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно перераховано військовий збір в сумі 9 грн.

Крім того в акті зазначено, що в ході проведення працівниками ГУ ДФС у Хмельницькій області фактичної перевірки фізичної особи ОСОБА_3, станом на 11 год. 30 хв. 15.02.2018 р. відпуск товарів, що належить ФОП ОСОБА_2 проводився громадянкою ОСОБА_3, яка пояснила, що торгує за її дорученням. Окрім того, в період відсутності підприємця продає товар, самостійно доставляє товар на місце продажу та розкладає його. Одночасно особа не конкретизувала періоду протягом якого працює та зазначила, що отримує винагороду у розмірі 5 % від суми виручки. Про місце зберігання товару, розмір отриманого доходу та чи оформлялись офіційно трудові відносини повідомити відмовилась.

03.04.2018 р., на підставі акту перевірки, начальником Управління Держпраці у Хмельницькій області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами N 22/113, якою на фізичну особу — підприємця ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 111690,00 грн.

Також судами встановлено, що між ОСОБА_2 (надалі — Замовник) та ОСОБА_3 (надалі — Виконавець) укладено цивільно-правовий договір від 01.02.2018 р., згідно якого в період з 01.02.2018 р. по 28.02.2018 р. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання виконати такі роботи: надати допомогу по послугах у викладці та складанню товару по мірі необхідності.

За надані послуги Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 50,00 грн. за одну викладку та складання товару. Оплата виконується не пізніше останнього дня місяця, в якому надавались послуги.

Відповідно до акту прийому наданих послуг від 28.02.2018 р. до цивільно-правового договору від 01.02.2018 р., послуги (робота) передбачена цивільно-правовим договором від 01.02.2018 р. Виконавцем (ОСОБА_3) були надані у період з 01.02.2018 р. по 16.02.2018 р. за 12 днів, а Замовником (ОСОБА_2) прийняті, а саме: послуги по викладці та складанню товару. Узгоджена Сторонами винагорода Виконавця склала 600,00 грн.

Згідно податкового розрахунку Форми N 1 ДФ від 13.04.2018 р. та звіту про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 06.03.2018 р., копії яких містяться в матеріалах справи, із загальної суми нарахованого та виплаченого доходу в розмірі 600,00 грн. позивачем за цивільно-правовим договором перераховано до органів доходів і зборів суми податку на доходи фізичних осіб (108,00 грн.), військового збору (9,00 грн.) та єдиного соціального внеску (132,00 грн.).

Позивач не погоджуючись з постановою відповідача про накладення штрафу звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з боку позивача відсутні порушення трудового законодавства, оскільки ОСОБА_3 виконувала роботу на підставі цивільно-правової угоди від 01.02.2018 р., укладеної між нею та ФОП ОСОБА_2, у зв’язку з чим дійшов виснову про відсутність порушення позивачем норм законодавства про працю при оформленні взаємовідносин з ОСОБА_3 (допуску працівника до роботи без належного оформлення трудового договору), а також відсутність підстав для застосування штрафів, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України, у зв’язку чим постанова від 03.04.2018 р. N 22/113 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

При цьому, суд врахував покази ОСОБА_3, допитаної в судовому засіданні в якості свідка.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цивільно-правовий договір, підписаний ОСОБА_2 (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець) як фізичними особами, а не як ФОП, тому посилання позивача на наявність цивільно-правових відносин між сторонами при здійсненні підприємницької діяльності позивачем є безпідставним, оскільки на торговому місці позивач здійснювала свою діяльність саме як ФОП, а не фізична особа.

Суд дійшов висновку, що сплачуючи обов’язкові платежі до бюджету із загальної суми нарахованого та виплаченого доходу в розмірі 600,00 грн., позивач, виступала в якості податкового агента ОСОБА_3, що вказує на наявність трудових відносин між нею позивачем.

Крім того суд виходив з того, що виконання ОСОБА_3 трудових обов’язків без належного їх оформлення підтверджується, зокрема її письмовими поясненнями відповідно до змісту яких товар, який вона реалізовувала, належить ФОП ОСОБА_2 15.02.2018 р. вона розпочала торгівлю о 08:30 сума виручки на 11:30 становила 400 грн. Працює щодня впродовж тижня окрім понеділка. За вказаним графіком працює близько місяця. Гроші за проданий товар здає підприємцю щодня. За роботу отримує 5 % від виручки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зміст цивільно-правової угоди між ФОП ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3 не свідчить про відсутність між вказаними особами крім цивільно-правових, також і неоформлених трудових відносин, а тому постанова відповідача 03.04.2018 р. N 22/113 про накладення на позивача штрафу у розмірі 111690,00 грн. є правомірною.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, статтею 265 КЗпП передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків — у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця.

При цьому, повинен бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Як встановлено судами в ході розгляду справи та вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до відповідальності на підставі статті 265 КЗпП за фактичний допуск ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, що проявилось у одноразовій реалізації останньою 15.02.2018 р. товару.

При цьому допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_3 заперечила факт наявності між нею та позивачем трудових відносин та пояснила, що продаж товару здійснила з власної ініціативи.

Крім того, відповідно до наданої суду цивільно-правової угоди від 01.02.2018 р. позивач і ОСОБА_3 домовились про виконання останньою для позивача певних робіт пов’язаних із здійсненням позивачем торгівлі. При цьому сам по собі факт укладення такої угоди позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, не може бути доказом наявності між нею та ОСОБА_3 трудових правовідносин.

Також не може бути таким доказом і факт сплати позивачем обов’язкових платежів від імені та за рахунок ОСОБА_3, оскільки такі платежі сплачені з коштів, виплачених за виконання саме цивільно-правової угоди.

За таких осбставин колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що не відповідають фактичним оставинам справи і погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності постанови відповідача про накладення штрафу.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 345, 352, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 — задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 р. скасувати, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 р. залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Стародуб О.П.

Гриців М.І.

Кравчук В.М.