20191003 № 818/3584/15 ВС: звільнення, відсутність пояснень, правомірність

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2019 року

Київ

справа № 818/3584/15

адміністративне провадження № К/9901/68204/18

Однією підставою для визнання звільнення позивача з роботи незаконним, на думку позивача, стала відсутність доказів отримання від нього пояснень. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення, не може бути підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання — Совяк-Круковського М.В.

позивача — ОСОБА_1

представника відповідача — Ґудзь О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року (судді Кононенко З.О., Зеленський В.В., Калитка О.М.) у справі

№ 818/3584/15 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Сумської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Сумської області в якому просив:

— визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 02 жовтня 2015 року № 746к про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;

— поновити його на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району та в органах прокуратури Сумської області;

— стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням індексації в загальному розмірі 46269,77 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року у справі

№ 2а-1870/8103/12 він був поновлений на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району, однак фактичного поновлення не сталося оскільки його не було допущено до виконання службових обов`язків.

В подальшому, наказом прокурора Сумської області №746к від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) та статті 8, пункту 5 статті 9, статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України за невиконання службових обов`язків та прогулів без поважних причин.

Позивач вважає таке звільнення незаконним, оскільки після поновлення на посаді він приходив до приміщення прокуратури Сумської області з наміром працювати, проте робочого місця йому фактично надано не було, іншої посади на заміну тієї, що була скорочена та на якій, згідно рішення суду у справі №2а-1870/8103/12 його було поновлено, не пропонувалось, хоча були вакантні посади, які відповідають його спеціальності та кваліфікації.

Відтак, на думку позивача, відповідач порушив його право на працю.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Сумської області №746к від 02 жовтня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури. Поновлено позивача в органах Прокуратури Сумської області на посаді старшого слідчого прокуратури Сумської місцевої прокуратури. Стягнуто з Прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5056 грн 59 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 березня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції в частині стягнення з Прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 5056 грн 59 коп. В цій частині прийняв нову постанову, якою стягнув з Прокуратури Сумської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15978 грн 27 коп з відрахуванням необхідних податків та зборів. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2016 року судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що приймаючи рішення у даній справі, судами першої та апеляційної інстанцій не було спростовано доводи сторін щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків та від отримання ним поштової кореспонденції, після поновлення його на посаді, в тому числі ухилення від ознайомлення з наказом про його поновлення.

За наслідками нового розгляду справи, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року, у задоволені позову відмовлено. Такі судові рішення мотивовані тим, що відповідач, приймаючи спірний наказ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Перед звільненням відповідачем було проведено службову перевірку, за наслідком якої зроблено висновки про вчинення позивачем прогулу без поважних причин. При цьому, суди визнали, що прогулом слідує визнати кожний робочий день, починаючи з 30 березня 2015 року, тобто з дня, коли позивачу стало достеменно відомо про своє поновлення. Починаючи з 30 березня 2015 року невихід позивача на роботу не підтверджений жодною поважною причиною. Крім того, суди зауважили, що ОСОБА_1 не склав тестування на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури (не був включений в рейтингові списки) оскільки не подав відповідної заяви про участь у проведенні такого тестування.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2018 року скасовано ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд в постанові від 15 червня 2018 року звернув увагу на те, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи було допущено порушення норм процесуального права в частині обов`язку повідомити належним чином осіб, які беруть участь у справі про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року залишено без змін постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року у справі № 818/3584/15.

Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції дійшов висновків про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ґрунтуються на тому, що відповідачем були виконані усі встановлені вимоги законодавства щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а вказані ним причини його невиходу на роботу є надуманими і не доведеними належними і допустимими доказами.

Суд вказав, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного наказу від 02 жовтня 2015 року № 746к діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, а отже позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для розгляду у Харківський апеляційний адміністративний суд.

Аргументи скаржника полягають у тому, що суд апеляційної інстанції, прийняв рішення на підставі неналежних, недопустимих та недостовірних доказів, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки службове розслідування проводилось за фактом прогулу, а в наказі прописано «за прогул та невиконання службових обов`язків». В рамках вказаної справи судами не було належним чином досліджено допущення позивачем невиконання службових обов`язків, що свідчить про прийняття судом рішення без урахування всіх істотних обставин справи, що мають значення для його прийняття.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що службове розслідування було проведено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки з матеріалами такого розслідування його не ознайомлювали, пояснень не відбирали, притягнення до відповідальності відбулось поза межами строків його накладення.

Позивач вважає, що з незалежних від нього причин, протягом усього часу розгляду даної адміністративної справи, він перебував у стані вимушеного прогулу та має право на виплату середнього заробітку за цей період.

Позиція інших учасників справи

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому посилаючись на необґрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1

06 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 05 червня 2019 року № 627/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. — головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні відповідно до статті 344 КАС України.

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 30 квітня 1999 року прийнятий на роботу до органів прокуратури Сумської області і призначений виконуючим обов`язки стажиста на вакантну посаду слідчого прокуратури Сумського району, 06 грудня 1999 року призначений на посаду слідчого прокуратури Сумського району, а 27 грудня 2010 року — на посаду старшого слідчого цієї прокуратури.

28 серпня 2012 року позивач звільнений з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району за порушення Присяги працівників прокуратури (стаття 46-2 Закону України «Про прокуратуру»).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року в справі №1870/8103/12 за позовом ОСОБА_1 було визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Сумської області №1125к від 27 серпня 2012 року «Про звільнення з роботи», поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури Сумської області на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району, стягнуто на його користь 134324 грн 25 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2015 року залишено в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року у справі № 1870/8103/12 щодо поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури Сумської області на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району.

24 лютого 2015 року прокурор Сумської області на виконання вищезазначених судових рішень видав наказ №183к, яким скасував наказ №1125к від 27 серпня 2012 року про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району за порушення вимог Присяги та поновив його на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району з 27 серпня 2012 року.

У трудовій книжці ОСОБА_1 на підставі вищезазначеного наказу вчинено запис

№ 19 про визнання недійсним запису №18 про звільнення ОСОБА_1 та про поновлення на попередній посаді з дати звільнення.

Наказом прокурора Сумської області №746к від 02 жовтня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури «за невиконання службових обов`язків та прогули без поважних причин». На підставі цього наказу у трудовій книжці позивача зроблено запис № 20 «звільнений з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України».

В тексті вказаного наказу зазначено, що, будучи поновленим на посаді за рішенням суду наказом прокурора Сумської області № 183к від 24 лютого 2015 року старший слідчий прокуратури Сумського району ОСОБА_1 . протягом тривалого часу (з

24 лютого 2015 року по 02 жовтня 2015 року) не з`являвся на робочому місці і не приступив до виконання службових обов`язків. Службовою перевіркою за фактом тривалої відсутності ОСОБА_1 на роботі не встановлено поважних причин його невиходу на роботу протягом усього часу відсутності та підтверджено факт вчинення останнім прогулу.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини шостої статті 43 Основного Закону передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній посаді, яку він займав до незаконного звільнення, незалежно від наступних змін в організації підприємства, установи, які можуть бути самостійною підставою для звільнення працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України ).

З буквального аналізу змісту наведеної статті, слідує, що поновлення незаконно звільненого працівника належить здійснювати саме на ту посаду, з якої його було звільнено, а не на іншій посаді, яка є вакантною.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2015 року, залишено в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року, якою ОСОБА_1 , зокрема, було поновлено на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району.

З матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 2015 року прокурор Сумської області на виконання вищевказаних судових рішень видав наказ № 183к, яким скасував наказ № 1125к від 27 серпня 2012 року про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району за порушення вимог Присяги працівників прокуратури та поновив його на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району з 27 серпня 2012 року.

В трудовій книжці позивача ОСОБА_1 на підставі наказу № 1125к від 27 серпня 2012 року зроблений запис №18 про звільнення позивача за порушення Присяги працівників прокуратури, а на підставі наказу № 183к від 24 лютого 2015 року зроблено запис № 19 про визнання недійсним запису № 18 та про поновлення на попередній посаді.

Аналізуючи наведені фактичні обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що вищезазначений наказ № 183к, є таким, що вчинений на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року та Харківського апеляційного адміністративного суду 12 січня 2015 року у справі №2а-1870/8103/12, а також статті 235 КЗпП України.

Крім того, копією постанови ВП № 44554881 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 29 вересня 2014 року підтверджується, що поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури Сумської області на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району відбувалося в примусовому порядку.

Так, з копії постанови ВП № 44554881 від 20 березня 2015 року про закінчення виконавчого провадження вбачається, що примусове виконання виконавчого листа у справі № 1870/8103/12 про поновлення ОСОБА_1 було закінчено в зв`язку з тим, що прокуратурою Сумської області було надано наказ № 183к від 24 лютого 2015 року про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 за порушення вимог Присяги працівників прокуратури та поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді з 27 серпня 2012 року.

Згідно матеріалів справи, які були досліджені в судовому засіданні судом першої інстанції, 30 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав копію вищевказаної постанови про закінчення виконавчого провадження і оскаржив її до суду.

Вказане свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про його поновлення на посаді.

При цьому, відповідно до статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки про поновлення на роботі ОСОБА_1 прокурором Сумської області був виданий наказ, вказані вимоги відповідачем були виконанні повністю.

Щодо доводів ОСОБА_1 , про невжиття відповідачем заходів щодо реального поновлення позивача в органах прокуратури, незаконність наказу від 02 жовтня 2015 року № 746к про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення із займаної посади та допущення позивачем вимушеного прогулу, саме з вини посадових осіб органів прокуратури, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності, обставини за яких вчинено проступок, а також вина працівника.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Частиною першою статті 8 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Пунктом 5 статті 9 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарними стягненнями є, зокрема, звільнення.

Згідно з статтею 11 вказаного Статуту, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Службовою перевіркою за фактом тривалої відсутності ОСОБА_1 на роботі не встановлено поважних причин його невиходу на роботу протягом усього часу відсутності та підтверджено факт вчинення останнім прогулу.

В аспекті спірних правовідносин треба зауважити, що з`ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (скоєння прогулу), є загальними, а тому підстави для такого звільнення урегульовано законодавством про працю.

Прогул є дисциплінарним проступком, за вчинення якого передбачено один із таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Статтями 148-149 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Наказом прокурора Сумської області №746к від 02 жовтня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури, керуючись статтею 8, пунктом 5 статті 9, статтею 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пунктом 4 статті 40 КЗпП України, «за невиконання службових обов`язків та прогули без поважних причин». На підставі цього наказу у трудовій книжці позивача зроблено запис № 20 «звільнений з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України».

В тексті вказаного наказу зазначено, що, будучи поновленим на посаді за рішенням суду наказом прокурора Сумської області № 183к від 24 лютого 2015 року старший слідчий прокуратури Сумського району ОСОБА_1 . протягом тривалого часу (з 24 лютого 2015 року по 02 жовтня 2015 року) не з`являвся на робочому місці і не приступив до виконання службових обов`язків. Службовою перевіркою за фактом тривалої відсутності ОСОБА_1 на роботі не встановлено поважних причин його невиходу на роботу протягом усього часу відсутності та підтверджено факт вчинення ОСОБА_1 прогулу.

Наказ №746к від 02 жовтня 2015 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури містить посилання на прогул в період часу з 24 лютого до 02 жовтня 2015 року, але суди попередніх інстанцій визначили, що доказів повідомлення ОСОБА_1 раніше 30 березня 2015 року про поновлення його на посаді в судовому засіданні не надано. Також суди визнали, що для застосування до позивача ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення достатньо його відсутності на роботі у робочі дні навіть вересня чи жовтня 2015 року (01 жовтня 2015 року — четвер, тобто робочий день), що не перевищує місячний термін для застосування дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів і зазначає, позивач не виходив на роботу протягом лютого — жовтня 2015 року, а такий дисциплінарний проступок як прогул (невихід на роботу без поважних причин) має триваючий характер і позивач, не приступивши до роботи в установлений день, а також у наступні вісім місяців, продовжував порушувати трудову дисципліну.

Ще однією підставою для визнання звільнення позивача з роботи незаконним, на думку позивача, стала відсутність доказів отримання від нього пояснень. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення, не може бути підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Так, з копій табелів робочого часу Сумської районної прокуратури, вбачається, що з лютого по жовтень 2015 року ОСОБА_1 на робочому місці в цій прокуратурі не був, його відсутність на роботі також підтверджується і копіями актів, які складались прокуратурою Сумського району з 24 лютого по 27 квітня 2015 року.

Також, в судових засіданнях в Сумському окружному адміністративному суді з пояснень свідків позивача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 достеменно було встановлено відсутність позивача на робочому місці в прокуратурі Сумського району Сумської області увесь час з моменту видання наказу про його поновлення до моменту звільнення 02 жовтня 2015 року.

Фактів того, що відповідач не допускав позивача до виконання службових обов`язків, із свідчень вищевказаних осіб, судами не встановлено.

Водночас, судами встановлено, що відповідачем вживались всі можливі заходи, спрямовані на повідомлення ОСОБА_1 про існування відповідного наказу про поновлення на роботі.

Так, із копії акту про відмову ОСОБА_1 в ознайомлені з наказом №183к від 24 лютого 2015 року та з копії пояснень прокурора Ткаленка О.В. підтверджується намагання ознайомити позивача з текстом відповідного наказу про поновлення на роботі та відмову позивача знайомитись з таким.

Копіями листів прокуратури Сумської області та копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення підтверджується, що відповідач неодноразово повідомляв ОСОБА_1 про поновлення його на роботі, необхідність негайно приступити до роботи та з`явитись до відділу роботи з кадрами, для належного оформлення відповідних документів.

Натомість, позивач відмовлявся отримувати вказану поштову кореспонденцію та не вживав жодних заходів щодо їх отримання.

Так, із пояснень допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_8 судом першої інстанції встановлено, що позивач навмисно ухилявся від отримання поштової кореспонденції з прокуратури.

З поміж іншого, відповідач вказував, що ОСОБА_1 викликався до прокуратури, зокрема, з метою здійснення заходів щодо його попередження про зміни істотних умов праці, можливе звільнення чи переведення, на іншу вакантну посаду, через скорочення посади старшого слідчого.

Колегія суддів акцентує увагу, що для переведення працівника, за його згодою, через скорочення штатного розпису на іншу посаду, перш за все, працівникові необхідно вийти на роботу та приступити до виконання своїх обов`язків.

Однак, позивач в період з лютого 2015 року по жовтень 2015 року ухилявся та не бажав отримувати будь-яку кореспонденцію (листи, звернення, попередження) з органів прокуратури, уникав телефонних розмов із роботодавцем.

Більш того, як зазначено судом першої інстанції, із постанови про закінчення виконавчого провадження достеменно не встановлено ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом оскаржуваного наказу прокурора про його поновлення на роботі, однак дізнатись про таке поновлення позивач міг, проте не вжив жодних заходів спрямованих на поновлення своїх трудових прав.

Доводи ОСОБА_1 про неознайомлення його з оскаржуваним наказом спростовані судами першої та апеляційної інстанцій також тим, що ОСОБА_1 30 березня 2015 року отримав копію постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554881 та оскаржив її до суду, а тому починаючи з 30 березня 2015 року, достовірно знав про існування наказу прокурора № 183к від 24 лютого 2015 року, яким його поновлено на роботі.

Таким чином, починаючи з 30 березня 2015 року підстави невиходу позивача на роботу не підтверджені жодними поважними причинами.

Наявність поважних причин може бути визнана у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча вона і не була б підтверджена лікарняним листком, відмови працівника від переміщення, якщо робота протипоказана працівникові за станом здоров`я. Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникові або іншим особам шкоду, що значно перевищує ту шкоду, що заподіяна власникові невиходом на роботу.

Законодавство не встановлює певного переліку причин відсутності на роботі, які можна вважати поважними, або навпаки. Але звільнення з роботи за прогул без поважних причин — це один із видів дисциплінарних стягнень.

Для належного оформлення трудових відносин працівникові перш за все необхідно з`явитися на робоче місце. Належне облаштування робочого місця та отримання виробничих завдань можливе б було після виходу позивача на роботу.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач тільки один раз — 27 квітня 2015 року, приходив до прокуратури Сумського району (де згідно наказу № 183к від 24.02.2015 він був поновлений на посаді старшого слідчого), але вже після закінчення робочого часу згідно з Правилами трудового розпорядку цієї прокуратури та не з метою приступити до роботи.

Колегія суддів вважає, що суди правомірно вказали на те, що прогулом слід визнати кожний робочий день, починаючи з того дня, коли позивачу стало достеменно відомо про своє поновлення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Колегія суддів Верховного Суду констатсує, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення було пропорційним ступеню вини позивача та тяжкості дисциплінарного проступку.

Також, в якості підстави для визнання звільнення з роботи незаконним позивач зазначає успішне складення ним тестування для зайняття посади у місцевій прокуратурі, відповідно до Порядку проведення чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 26 липня 2016 року № 265.

В додатку № 1 до «Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури» передбачено форму заяви для участі у проведенні чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників, а в додатку № 3 до «Порядку проведення чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників» передбачено форму заяви для участі у проведенні тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

Форми обох заяв є різними, надають право бути допущеним лише до участі в конкурсі на зайняття керівних посад або в тестуванні на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури і без подання заяви про участь у проведенні тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури особа в рейтингові списки на такі посади не може бути включена.

Тобто, для визнання особи такою, що успішно пройшла тестування на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, необхідно набрати необхідну кількість балів, при цьому, лише за умови подання відповідної заяви на участь у такому конкурсі на зайняття посади.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 заяви про допуск його до тестування для зайняття вакантної посади прокурора Сумської місцевої прокуратури не подавав.

Суди дійшли правомірних висновків, щодо неможливості врахування результатів, які набрав ОСОБА_1 в перших двох етапах чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників при вирішенні питання щодо зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

Доводи позивача про незаконність дій відповідача під час його звільнення з огляду на те, що службове розслідування проводилось за фактом прогулу, а в наказі зазначено, ще й невиконання службових обов`язків, не заслуговують на увагу, оскільки наслідком відсутності особи на робочому місці (прогул) є невиконання (нездійснення) особою покладених на неї службових обов`язків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного наказу, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 818/3584/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

………………………

………………………

………………………

В .М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду