20191218 № 640/1029/18 ВПВС: гаражний кооператив, корпоративних спорів,

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Триваюче правопорушення несвоєчасна сплата ЄСВ, адміністративна відповідальність, ст. 38 КУпАП, штраф, санкція, строк давностіПостанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 640/1029/18

Провадження № 14-443 цс 19

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Отже, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов’язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею, є корпоративними (аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18). Факт належності кооперативу до непідприємницьких товариств і відсутності у нього прибутків не є підставою для визначення юрисдикції суду (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 904/2796/17 про відступ від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 915/175/15 (провадження № 3-158гс16)).

З огляду на те, що позивач оскаржив рішення та статут у новій редакції, насамперед, через порушення порядку підготовки та проведення загальних зборів членів гаражно-будівельного кооперативу, позовні вимоги пов’язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління гаражно-будівельного кооперативу на предмет відповідності вимогам цивільного законодавства. На підставі зазначеного, оскільки спір виник між учасником юридичної особи (членом кооперативу) та цією особою і пов`язаний із діяльністю й управлінням нею, такий спір виник з корпоративних відносин і належить до юрисдикції господарського суду згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції належного суду є підставою для поновлення строку на звернення з позовом до такого суду (аналогічний висновок щодо підстави для поновлення строку див. у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц, від 4 вересня 2019 року у справі № 752/2422/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі — позивач) до Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» (далі — відповідач, ГБК «Вега») про визнання недійсними рішення загальних зборів і статуту в новій редакції

за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року, постановлену суддею Ніколаєнко І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, постановлену колегією суддів у складі Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2018 року позивач подав до суду позовну заяву, в якій просив суд визнати недійсними:

1.1. Оформлене протоколом від 18 грудня 2016 року рішення загальних зборів членів ГБК «Вега» про затвердження статуту цього кооперативу в новій редакції та про внесення змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі — рішення).

1.2. Статут ГБК «Вега», затверджений рішенням загальних зборів членів цього кооперативу від 18 грудня 2016 року (далі — статут у новій редакції).

2. Позов мотивував такими обставинами:

2.1. Позивач є членом ГБК «Вега», але не був повідомлений про проведення 18 грудня 2016 року загальних зборів членів цього кооперативу та про їх порядок денний, внаслідок чого не мав можливості висловити думку з приводу прийняття статуту в новій редакції.

2.2. Відповідач не дотримав процедури та строків скликання загальних зборів членів ГБК «Вега», а 18 грудня 2016 року на зборах не було необхідного кворуму.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

3. 4 грудня 2018 року відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про розподіл судових витрат, у якому, зокрема, просив стягнути з позивача на свою користь 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. 12 березня 2019 року Київський районний суд м. Харкова постановив ухвалу, якою клопотання відповідача про закриття провадження задовольнив частково та закрив провадження у справі, а у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат — відмовив.

5. Суд першої інстанції мотивував ухвалу так:

5.1. Позивач є учасником ГБК «Вега», позовні вимоги обґрунтував порушенням його корпоративних прав, а тому цю справу слід розглядати за правилами господарського судочинства.

5.2. Відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій позивача, який реалізував право на звернення до суду;під час розгляду справи суд не встановив випадків зловживання позивачем процесуальними правами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. 23 квітня 2019 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду до цього ж суду.

7. Апеляційний суд мотивував постанову так:

7.1 Позивач звернувся до суду за захистом його прав як члена ГБК «Вега». Позовні вимоги не пов`язані з корпоративними правами, а спір не має ознак корпоративного.

7.2 Спори про порушення рішенням загальних зборів прав члена кооперативу, в тому числі гаражно-будівельного, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

7.3 З огляду на характер правовідносин і суб`єктний склад сторін спір слід розглядати саме за правилами цивільного судочинства.

7.4 Вирішення питання розподілу судових витрат є передчасним, оскільки предметом апеляційного перегляду є процесуальне питання, не пов`язане з ухваленням судового рішення щодо суті позовних вимог. Питання розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі регулює частина п`ята статті 142 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), за якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування ухвали суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно з приписами зазначеної статті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 13 травня 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій скаржиться на порушення судами норм процесуального права. Просить: справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду; постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 рокускасувати; ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року у частині відмови в задоволенні клопотання про розподіл судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким клопотання про розподіл судових витрат задовольнити, а в частині закриття провадження у справі — залишити в силі.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Обґрунтував ухвалу тим що відповідач оскаржує постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги

11. Відповідач мотивує касаційну скаргу так:

11.1. Спір має ознаки корпоративного: його учасниками є юридична особа (ГБК «Вега») та фізична особа-член цього кооперативу; спірні правовідносини стосуються правомірності дій органу управління ГБК «Вега»без участі позивача як члена цього органу, а також дійсності статуту цього кооперативу; позивач вважає способом захисту його прав визнання недійсним рішення загальних зборів ГБК «Вега» і визнання недійсним статуту у новій редакції; позивач є.. членом цього кооперативу та входить до складу його загальних зборів як вищого органу управління.

11.2. З огляду на вказане справу слід розглядати за правилами господарського судочинства. Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 464/4365/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 905/2445/17, від 12 вересня 2018 року у справі № 318/2079/14-ц.

11.3. Постанова апеляційного суду є невмотивованою, оскільки він не оцінив всі доводи апеляційної скарги відповідача.

11.4. Унаслідок необґрунтованих дій позивача — «свідомо було заявлено безпредметний позов до суду неналежної юрисдикції» — відповідач поніс витрати на професійну правову допомогу в сумі 10 000,00 грн, які є дійсними та необхідними. А тому позивач їх має відшкодувати на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

(3) Позиція інших учасників процесу

12. Позивач відзив на касаційну скаргу мотивує так:

12.1. Йому створені перешкоди у реалізації права на справедливий суд, оскільки у січні 2018 року він звернувся до суду за захистом порушеного права, а станом на серпень 2019 року його право надалі продовжує порушуватись, судовий розгляд за його позовом по суті не здійснюється.

12.2. Спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки відповідач є неприбутковою юридичною особою, та є формою спільної діяльності фізичних осіб.

12.3. Відповідач у касаційній скарзі безпідставно звертає увагу на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 464/4365/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 905/2445/17 та від 12 вересня 2018 року у справі № 318/2079/14-ц.

12.4. Відсутні підстави для стягнення витрат відповідача на правничу допомогу, оскільки судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи. Спір суди не розглянули, закривши провадження у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

14. Цивільний процесуальний кодекс України (далі — ЦПК України) встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

16. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

17. Господарський процесуальний кодекс України (далі — ГПК України) установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу).

18. Позивач вважає незаконним рішення, яким загальні збори членів ГБК «Вега» затвердили статут у новій редакції та просить визнати недійсними ці рішення та статут. Мотивує вимоги тим, що ГБК «Вега» порушив права позивача як члена, не виконав вимог статуту ГБК «Вега» та статті 15 Закону України «Про кооперацію» під час підготовки та проведення загальних зборів членів вказаного кооперативу.

19. На відміну від суду першої інстанції, який закрив провадження у справі, вважаючи, що спір належить до юрисдикції господарського суду, суд апеляційної інстанції констатував, що вимоги позивача спрямовані на захист його прав, непов`язаних з корпоративними правами, а спірні правовідносини не мають ознак корпоративного спору.

20. У касаційній скарзі відповідач звернув увагу на те, що спірні правовідносини мають ознаки корпоративних, а після законодавчих змін 2014 року цей спір треба розглядати за правилами господарського судочинства.

21. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 Цивільного кодексу України, далі — ЦК України).

22. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі(частини перша та друга статті 83 ЦК України).

23. За змістом статей 85 і 86 ЦК України, статей 6 і 19-1 Закону України «Про кооперацію» ГБК «Вега» належить до непідприємницьких товариств.

24. 28 березня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VII. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Закону пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

25. Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах не лише господарського товариства з його учасниками (засновниками, акціонерами, членами), але й інших юридичних осіб з їхніми учасниками (засновниками, акціонерами, членами), якщо такий спір пов`язаний, зокрема, з діяльністю відповідної юридичної особи й управлінням нею (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц).

26. Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній з 28 березня 2014 року до 15 грудня 2017 року, або пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із виникненням, здійсненням або припиненням корпоративних прав, зокрема права на участь в управлінні юридичною особою через її статутні органи.

27. Згідно з частиною першої статтею 94 Господарського кодексу України (далі — ГК України) кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

28. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».

29. Кооператив — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

30. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

31. Обслуговуючий кооператив — це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

32. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Отже, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов`язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею, є корпоративними (аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18). Факт належності кооперативу до непідприємницьких товариств і відсутності у нього прибутків не є підставою для визначення юрисдикції суду, як про це помилково зазначає позивач (див. також пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 904/2796/17 про відступ від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 915/175/15 (провадження № 3-158гс16)).

33. Суди першої й апеляційної інстанцій дослідили статут ГБК «Вега», згідно з яким відповідач є обслуговуючим кооперативом, утвореним шляхом об`єднання фізичних осіб на основі їхнього членства та для надання їм послуг.

34. З огляду на те, що позивач оскаржив рішення та статут у новій редакції, насамперед, через порушення порядку підготовки та проведення загальних зборів членів ГБК «Вега», позовні вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління ГБК «Вега» на предмет відповідності вимогам цивільного законодавства.

35. З огляду на вказане, оскільки спір виник між учасником юридичної особи (членом кооперативу) та цією особою і пов`язаний із діяльністю й управлінням нею, такий спір виник із корпоративних відносин і належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою у частині аргументів щодо закриття провадження у справі та відхиляє як необґрунтовані відповідні доводи позивача, наведені у відзиві на цю скаргу.

36. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що через суттєву відмінність предмета позову, його підстав та суб`єктного складу учасників спірних правовідносин необґрунтованими є доводи відповідача у касаційній скарзі щодо необхідності застосування у справі № 640/1029/18 висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 318/2079/14-ц, від 30 жовтня 2018 року у справі № 905/2445/17 і від 14 листопада 2018 року у справі № 464/4365/17.

(1.2) Щодо перешкод позивачеві у реалізації права на справедливий суд

37. Позивач у відзиві на касаційну скаргу стверджує, що суди створюють йому перешкоди у реалізації права на справедливий суд, оскільки за весь час, що минув від подання позову, не перейшли до розгляду його по суті.

38. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) кожен має право, зокрема, на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

39. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).

40. Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, § 65).

41. Те, що суди, які не мають юрисдикції для розгляду позовних вимог, не розпочали їх розгляд по суті, не є порушенням права позивача на справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у відповідній справі за цими вимогами ухвалить належний суд. Аналогічно не є порушенням права позивача на справедливий суд закриття провадження у справі № 640/1029/18 з метою розгляду спору судом належної юрисдикції, оскільки вимоги позивача має розглянути той суд, який встановлений для цього законом. Більше того, визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції належного суду є підставою для поновлення строку на звернення з позовом до такого суду (аналогічний висновок щодо підстави для поновлення строку див. у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц, від 4 вересня 2019 року у справі № 752/2422/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц).

(1.3) Щодо компенсації відповідачеві витрат на правову допомогу

42. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України).

43. Відповідач у касаційній скарзі вказує на те, що суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно відмовили йому у стягненні з позивача судових витрат на правову допомогу, понесених внаслідок подання ним «безпредметного позову до суду неналежної юрисдикції».

44. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, частиною першою статті 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України. Проте суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не встановив факт зловживання позивачем його процесуальними правами.

45. Відповідач стверджує, що необґрунтованість дій позивача, виражених у «свідомому» поданні «безпредметного позову до суду неналежної юрисдикції», підтверджена фактом закриття провадження у справі судом першої інстанції.

46. Велика Плата Верховного Суду з такими доводами відповідача не погоджується, оскільки закриття провадження у справі № 640/1029/18 не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції. Тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

47. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

48. З огляду на вказане доводи касаційної скарги, що стосуються встановлення обставин справи, не може дослідити суд касаційної інстанції.

49. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

50. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

51. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою частково та доходить висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив неправильне рішення щодо юрисдикції. Отже, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково: постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року — скасувати, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року — залишити без змін.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року скасувати.

3. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна

В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков

О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко